ВСТУП

Паломництво до Св. Землі має в українському народі свою світлу історію. Почавши від прийняття християнства, Українці одідичили з Візантії від св. Олени велику любов і почитання до місць, освячених особою Христа, і заховали їх глибоко в своїх серцях. Впродовж тисячоліття ходили численні паломництва до Св. Землі, а вернувшись довго розповідали про свою подорож дітям та внукам, знайомим і сусідам, закріплюючи таким чином живу віру в народі. Останнє наше паломництво відбулося в 1906 р. під проводом ВПреосв. Митрополита Кир Андрея Шептицького. Від того часу — лише одиницям споміж Українців пощастило відвідати Христову батьківщину. Війна, лихоліття, матеріяльна скрута, великі паспортові труднощі — все те стояло на перешкоді побожним путникам.

Я був мабуть одинокий Українець, що в Ювілейному Році 1900-ліття смерти і воскресення Христа міг поклонитися і цілувати Христовий Гріб та заложити при ньому благальні молитви. При цій нагоді, — і це було моє друге бажання, — хотів я побачити на власні очі християнський Схід, повний ориґінальности і екзотики Схід, про який я багато студіював та дещо сам писав.

Після повороту я почав подавати жмутки вражінь у «Меті». Та, за радою наших любомудрецїв книжки, я рішив видати їх дещо ширше окремою книжечкою, щоб залишити бодай слабий слід у нашій літературі, відносно вбогій на подорожні описи, — і то тим паче, що зацікавлення Св. Землею і Сходом взагалі, а також їх повним станом, зросло значно у всіх народів та зродило багату літературу.

Далі, хотів я оживити спомини про св. місця у наших читачів. Вправді не подавав я все — і то навмисне — точних описів відвіданих місць, бо вони вже доволі вірно й докладно представлені в книжці о. проф. Юл. Дзеровича «Як то Русь ходила слідами Данила», — хоч, що правда, за той час чимало вже змінилося. Не подавав я точних описів ще й тому, що вони часом нудять, і мимо всіх старань не викликають вірного образу в читача. Долучені світлини нехай доповнять мої згадки.

Книжечка виходить як дальший томик «Аскетичної Бібліотеки Духовної Семінарії», — бо ж відбуваю паломництво передусім з тим наміром, щоби в нього скористали як найбільше питомці Духовної Семінарії. Конференції, оповідання зі світляними образами в повечірніх відпочинкових годинах, в яких я розповідав про своє паломництво, закріпляться в пам’яті ще краще, коли в руках слухача знайдеться писане слово, яке нехай заохотить його вибратися в майбутньому теж до «Обіцяної Землі» і повести зі собою вірних, щоб не заросла серед лихоліття утерта дорога українського паломника до Господнього Гробу.

Автор