top of page

ЧАСТИНА ДЕСЯТА. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД

І. Схолястика на Заході

1. Погляд на історію схолястики обіймає величезний простір часу, бо від І до XVII ст. по Христі, з чого патристична філософія займає перших вісім століть. В її основі лежать грецька і латинська філософії і вона розвивалася до часів св. Івана Дамаскина з його монументальним твором Πηγὴ ηνώσεωσ, Джерело знання, опертим на арістотелівській філософії. Визначну ролю відограв св. Авґустин-платонік. Маючи перед очима патристичну філософію, можна щойно зрозуміти схолястику. Як першого схоляста загально вважається Боетія. Він і філософи наступних століть вглиблювалися в порушені вже питання і високо розвинули метафізику. Св. Ансельм, св. Альберт, св. Тома, Дунс Скот і св.Бонавентура — оце ті великі світила середньовіччя, що створили Золоту добу філософії середньовіччя із широким інтелектуальним діяпазоном.

2. На перше місце вибивається питання про згідність Обʼявлення із філософією, існування Бога і філософічні докази на те, субстанціяльність душі, пізнання розумом матеріяльного і духового світу, причиновість, етичні засади, загальні поняття, враження змислів тощо. Це ті найважніші й найголовніші питання, біля яких велися завзяті дискусії. При тому не занедбувано у trivium i quadrivium світських наук.

3. Як уже було підкреслено передше, середньовічня схолястика, то не спокійна медитація, але жива і бурхлива дискусія, не лише між християнськими схолястами, але також і з арабськими і жидівськими, в якій змагалися і геніяльні уми. Над усім тим зноситься велитенська постать св.Томи з Аквіну.

4. XV і XVI ст. — це застій схолястики. Та все таки, яке велике число авторів, що хотіли внести щось нового в науку філософії! Також і перехід до новочасної філософії був не такий простий, бо і найповажніші природники блукали в астрології, альхемії, у сновидіннях і т.п. Тому добратися до Декарта не було так легко і не стелилася проста і рівна дорога. Все таки схолястика сповнила у філософії величезне завдання.Головну ролю відогравало духовенство.

Із філософом Декартом (1596-1650) починається вже новочасна історія філософії, яку підготовляли Бекон із Верулями і його учень Тома Гобс.

5. Франц Бекон із Верулями (нар. 1561 р. у Лондоні, пом. 1626 р.) протиставив собі метафізичну індукцію і досвід емпіричний. Він обвинувачений як канцлер Якова I, був засуджений, але звільнившись із вʼязниці, віддався науковій праці. Його великий твір це Instauratio magna, який мав мати шість частин; він вспів докінчити одначе лиш дві: De dignitate et augmentis scientiarum i Novum organon. Він поставив науку на природному розумуванні і протиставився метафізичним і неофізичним пересадам тодішньої науки. В науці про Бога, душу, мораль посувався і сам задалеко. Він твердив, що не можна їх розвивати, бо природним розумом не можна їх зглибити, а можна приймати її тільки з Обʼявлення. Він дуже обмежив діяння розуму і з полишенням силогізму і дедукції, обмежився до емпірії-досвіду через індукцію, яку однак іще не зʼясував точно.

6. Тома Гобс (Hobbes, 1588-1679) послуговувався індукцією і емпірією в соціології і праві, полишаючи Бога на боці. Від розвивав науку чисто природничого порядку. Ще дальше пішов Гербут Шербурі, що хотів створити чисто природну релігію. Їх усіх трьох характеризує зворот до природного життя з поминенням надприродного Об'явлення.Тома Гобо був учнем Бекона і він примінив засади свого учителя, про суспільні і правничі науки (Elementa philosophica de cive). У практиці був реґалістом, а не республіканцем. І тому мусів утікати до Парижу, де познайомився з Декартом, а в Італії був у Ґалілея. Гобо в основі матеріяліст: існує тіло і його рух. Ним займається філософія. Душа, це тільки кожна матерія, а її воля є детермінована й егоїстична. Бога пізнати не можна, бо існує тільки тіло. Звідси і його маківельський абсолютизм.

7. Як третій у цій групі є Едвард Герберт із Шербері (1581-1648). Зо становища натуралізму й емпіризму відійшов він до природної релігії у Tractatus de veritate prout distinguitur a revelatione a verosimili, a possibili et falso. Те, в чому згідні всі, є правдиве, і що лежить в одній спільній природі. Це відноситься і до релігії. Є один Бог, якому треба служити, все інше, християнські правди він відкидає.

Картезій пішов іще дальше і зі загального сумніву про правду, він почав розумуванням від тієї правди, в яку сумнівався. Правдою є, отже те що я сумніваюся: «Cogito, ergo sum».

II. Візантійська і українська схолястика

1. Великою заслугою проф. Крумбахера було відкрити візантійську літературу, в якій слідний сильний вплив схолястики. Зрештою грецьких філософічних творів не треба було перекладати на Сході. Візантійські філософи дальше вчитувалися у твори Платона й Арістотеля. В ІХ ст. у філософії визначався Пселлос (1018-1078), платонік. У творах Погляди філософів на душу і Халдейські пророцтва висловив він свої філософічні погляди. Це відродження філософії сталося завдяки «Академії», яку оснував василевс Константин Мономах (1042-55). У ній діяли, крім Пселлоса, Іван Італієць, Михайло з Ефесу, Евстратій, Теодор зо Смирни, фізик, та ін.

2. Західні схолясти, передусім творчість Томи, звернули прихильну увагу на середньовічних візантійських філософів. Очевидно були й противники (як Панаретос, Кавасіляс і ін.) і прихильники (Максим Планудес, 1310, Кидоній та ін.). Зокрема Юрій Схолярій, пізніший патріярх Геннадій, та Еммануїл Калека сприяли схолястиці. Зрештою багато схолястичних творів Візантії ще досі не видані.

3. В Україні схолястика злучена з іменами митрополитів Рутського і Могили та Київською академією (професори Поповський, Волчанський та ін.).[1]

4. Загальний погляд на філософію середньовіччя полишає величезне враження. Студії, дискусії і твори — це вицвіт тих завзятих, високоідейних, не раз ціложиттєвих змагань за утвердження найвищих метафізичних правд, пізнання людським розумом, субстанціяльність душі, існування Бога та найвищої мети життя людини.

герб Йосиф Сліпий

ПАТРІАРХ ЙОСИФ СЛІПИЙ

Сайт створений виключно для поширення спадщини Йосифа Сліпого.

Він не має комерційної мети та не спрямований на отримання прибутку.

bottom of page