19. З НАЗАРЕТУ ДО ГЕНЕЗАРЕТСЬКОГО ОЗЕРА
Вже у вівторок вечером я умовився з о. сотрудником, що буду раненько правити Службу Божу в Синаґозі. І дійсно, в середу рано (9 травня), коли я прийшов до церкви, все вже було приладнене: і ризи, і просфора, і чекав дяк. Очевидно, Службу Божу я мусів правити по грецьки, і то співану, бо читаної на Сході не правлять. Дяк мав дуже гарний голос і співав настроєво. На церкві була громадка арабів і арабок; прийшли також і вчорашні знакомі. Кілька осіб приступило до св. Причастя.
Службу Божу я правив в наміренні питомців нашої Духовної Семінарії, щоби підготовлялися до свого майбутнього священичого звання по зразку Христа, Який так основно приготовлявся, жив укритим життям, молився в цій синаґозі, а щойно потім виступив прилюдно. Ця відправа глибоко врізалася мені в память.
По Службі Божій, яка дещо затягнулася, я чимскорше мусів спішити до Casa Nova, забрати клунки і всідати до самоходу. Дорога до Тиберіяди веде на захід. Віддалення 34 км. З узгіря Ель-Ханук показалася нам ще раз чарівна панорама Назарету з імпозантним Тавором, а на ньому базиліка, що виглядала однак наче мала; краще було б, коли би це був храм з небозвідною банею, бо тоді він достроювався би до маєстатичного вигляду могутнього Тавору.
Дещо нижче, видно з другого боку село Сефоріс (Sefurjeh), звідки мав походити св. Йоаким, батько Пречистої Діви. Руїни великої церкви з часів хрестоносців свідчать про почитання христіян і живу традицію. З дальшого села Ель-Мешне походив пророк Йона.
Переїзджаючи цю мальовничу околицю, ми затрималися в Кані. Кефр-Кенна положене також на горі. Є це село, до якого Христос прийшов був з Матірю Божою й учениками до знакомих на весілля. Наш самохід станув коло керниці, з якої слуги брали правдоподібно до шести камяних збанів воду, що її Христос перемінив потім у вино. Колись стояла над керницею каплиця, — а тепер окружають її ок. 3 м. високі какти й ґранати. Минаючи грецьку нез’єдинену церкву, ми пішли до церкви ОО. Францісканів, здвигненої на місці давнього храму, побудованого на памятку радісного чуда. При вході до крипти видніє гарний арамійський напис, а на землі старовинний камяний дзбан чи амфора, як зразок тих, що їх уживав Христос при чуді. По молитві ми оглянули деякі речі з викопалин, добутих у часі будови, та закупили малі амфори, що в мініятюрі представляють весільні збанки. Продають їх малі дівчатка.
« Скільки може заступництво Божої Матери », — думав собі кожний паломник, полишаючи Кану в весільній радості.
Є ще недалеко капличка св. Вартоломея, — бо на тому місці народився правдивий Ізраїльтянин, в якому не було злоби. « Чи може що бути добре з Назарету? » — сказав він, коли почув, що знайшли Месію, Ісуса з Назарету. Та побачивши Христа і почувши від Нього лише кілька слів, переконався, що так дійсно є.
Нинішня Кана має ок. 1.000 мешканців; хати з глини, виглядають нужденно; до того село стоїть на давніх руїнах, що понуро визирають зі землі. З Кани походив мабуть Вартоломей і Симон.
За Каною, між місцевостями Туром і Седжералом, показують поля, якими йшов Ісус з апостолами, — а деякі з них зривали колоски. Тим дали фарисеям притоку до настирливих непотулвань. За полями, яких 16 км. від Кани, видніє подібна до арабського сідла гора Джебель Корум Гаттін, під якою програли в 1187 р. хрестоносці бій зі султаном Саладином. Армія, що числила 50.000 піхотинців і 2.000 їздців, була розбита, а тим самим перестало існувати єрусалимське королівство і панування хрестоносців у Св. Землі. Останній король Guy de Lusignan дістався до неволі. Запал у хрестоносців уже передше в часом почав остигати; вони тратили гарт душі, та на зразок тухольців стали проводити легке, нераз розпусне життя. З Европи не приходила поміч ні підсилення. Остання твердиня, яка упала в 1293 році, була Акка. Турки вирізували відтак христіян без милосердя.
У дальшій дорозі, за горою Гаттіном видно по лівому боці великі базальтові скали, т. зв. каміння христин (Гаджерет ен Назара). Має це бути місце, де Христос зробив одно з чуд помноження хлібів, та 7 бочонками і кількома рибами наситив велику масу народу: 4.000 мужчин, крім того жінок і дітей (Мт. 15, 32—38 і Мк. 8, 1—9).
Наче на фільмовому екрані, пересувається дальше краєвид перед нашими очима. Коли придивитися полям, то стає ясно, що саме на тому терені виросла притча про доброго сіяча. На засіяному лані збіжа сторчать каменюки-скелі, оброслі терням; перетинають ці ниви стежки, якими люди ходять пішки у поле. І тому зерно сіяча падало і на камінь, і на стежку, і між терня, і на плитку камянисту землю, і на врожайну ріллю.
Ще кілька кілометрів — і самохід в’їдить у ґенезаретську долину, яка разом з озером лежить нижче від Середземного моря, і тому має підворотниковий клімат. Це кітловина, обведена високими горами від західранської сторони. Трясе своїм білим волоссям могутній Гермон, — як його все представляла собі буйна східня уява.
Переїздимо через місто Тиберіяду, яке розложилося над берегом озера. Колись було воно сильно укріплене, бо видніють старі вежі й могутні мури. Це ж столиця Галилеї, збудована Іродом Антипою і названа на честь цісаря Тиберія. Була тут гарна палата, амфітеатр, купелеві заведення, пальмові городи. Нині виглядає бідно, — болота на передмістю, де стоять убогі хати, на яких повіває розвішене білизна.
Прямуємо дальше вздовж берега вперед, до Кафарнауму. Блищить плесо Генезарету. Над берегом тягнуться поля, скрізь збіжжа і ярині: огірки, горох, помідори; з-під рослин визирає червона і врожайна рінь. Наче вапорують під свою тінь великі сади бананів, помаранч і евкаліпту, жовтої, пахучої акації, олеандрів, морв і ґранатів. Колись тут був справді рай, вічна весна, — як каже Йосиф Флявій. Зігнені арабки виривають збіжжя, а на узгірях розбили шатра кочінні бедуїни, подібно як наші цигани. Обдерті й обсмалені, визирають з поза полотна шатер або сунуться по полі й дорозі, щоби одержати милостиню.
Дорога погана, з ямами, тому й їзда прикра; а згори пражить сонце, наймогутніший чинник на Сході. Св. Отці радо порівнювали Пресв. Трійцю зі сонцем, його промінням і жаром. У нас далеко не відчувається так його маєстату і сили, як на Сході. Це дійсно гідний твір Всемогучого Творця!
Коли я так роздумував про силу сонця, — почув, як провідник звернув увагу на мале сільце Ель Медждель, старе Магдала, в якого походила св. Магдалина, велика грішниця, але й ще більша каятниця, що вилила була з великої любови алабастер мира на голову Христа. По цілому світі й впродовж усіх віків проповідується в Євангелії її велику любов до Христа. Хто ж нині звернув би увагу на бідненьке сільце, якщо би не ця його землячка? Спосіб життя у селі не змінився від 1900 літ. На подвірю перед хатою настелене збіжжя. На дошці, яку тягнуть воли, сидить і поганяє дівчина: молотить. Захована й заповідь св. Письма: Молотячому волові не завязуй рота. Звірята справді зі смаком заїдали кляти збіжжя. А ось перед хатою сидять дві жінки, — як згадує Христос, наче перед Страшним Судом, — коло жорен і мелять уже збіжжя. Скорше справилися, ніж сусіди.
Околиця Генезарету і саме озеро тісно в’яжеться з Ісусом Христом. Тут найдовше перебував Він у часі Свого прилюдного життя. Кожна дорога, кожний камінь, кожне село нагадує якусь виголошену науку Христа.
Так у першу чергу наче відгомоном відбиває акустична Гора Блаженств, на якій глядить путник, могутню проповідь Христа: « Блаженні убогі духом, бо їх є царство небесне. Блаженні плачучі, бо вони будуть потішені. Блаженні тихі, бо вони наслідять землю »… (Мат. 5, 1—12).
З цієї околиці, — бо недалеко відсіль лежало село Витаїда (свідчать звалища коло місцевости Кірбет Мініє) — походили Андрей, Петро й Филип, і тут зробив Христос чудо першого насичення пяти тисяч народу пятьма хлібами й двома рибами. Ось на цій мураві розсілася була тьма народу, — і кожному, хто з них ломив хліб, він не зменшувався в руках, аж поки всі не накормилися (Лука 9, 10—17). Нині лежать і Витаїда і Хорозаїн у руїнах, привалені прокльоном Христа: « Горе тобі Витаїдо, горе тобі Хорозаіне! »
