2. ЗІ ЛЬВОВА ДО БЕРЛІНА
Дня 12 липня по Службі Божій виїхав я на головний двірець скоро, щоб не спізнитися. Одначе поспіх треба було негайно вирівняти вичікуванням, бо саме поспішний поїзд прийшов аж з цілогодинним припізненням по назначенім часі. В таких випадках треба, очевидно, спокійно сісти й не гніватися, бо vana sine viribus ira. Можна робити і психологічні студії й помічення, як різні одиниці на цей факт реагують. То ходили, то тупали ногами, то голосно негодували, то знов затискали зуби, — а поїзд не приходив. Я звичайно відмовляю молитов або книжку, — і час, щоправда нудний, бо безпрограмовий, минає незамітно й спокійно. Нарешті діждалися «довгожданого» і заняли місця, бо переповнення не було. Постій короткий; кондуктор замкнув двері від воза, підніс руку, ну — і в Імя Боже…
Коли кілька днів передтим я переїздив через золоте Поділля, то стояли ще на пні ся збіжжя, зелені як гай, наприклад гарні й високі, закосичені дискретно з боків синім блаватом і червоним диким маком. Де дальше під Перемишлем поля найуживалися стернею, а симетрично уложені полукіпки жита, наче ряди військ, посувалися вперед. Це перші вісті — …осени. Коли я так дивився на вижаті ниви, якихсь сум находив на мене, бо справді заява осінь, хоч щойно недавно почалася була весна і тепла ще не було і ніхто не нагрівся сонцем. Пливуть дні за днями. Один рік вже от-от скінчиться. Минув, як скоро минає й ціле людське життя, хоч ледви хто на це звертає увагу. Хиба ж як постаріє і став тужно співати: «Минули літа молодії»… От хоч би й тих кілька туристів, що безперемінно розтаборилися впереді і ведуть пусті, банальні розмови…
Ближче Кракова жнива пішли ще дальше. Вже жнуть пшеницю. Загалом, хто переїздив цілу Галичину за одним разом, цей бачив наглядно, як зміняється підсоння: найтепліше від Кракова до Ярослава, відтак від Ярослава до Перемишля; холодніша північність від Перемишля до Золочева, найзимніша — від Золочева до Теребовлі, і накінець знову тепла, полуднева — запільщанка.
Але поїзд жене в протилежному напрямі, заносить фабричним димом зі сажнею, в очі впадають високі комини та копальняні забудування. Це Шлеск і його вугілля. Границя і митна ревізія. Треба подати докладно, скільки мається зі собою грошей, і граничні урядовці видадуть на них посвідку, бо інакше при повороті, як пак при вїзді в Німеччину, попливе безповоротно і так пливка монета. Гітлерівці під цим оглядом дуже недовірчиві і неблагані. В переділі їхав ще консулярний урядовець, що приїхав робітників із Франції, бо приязнь охолола і випорощують з краю. Нас було лише двох, тому могли положитися до сну. Над раном ми пробудилися на передмістях Берліна.
