24. З ВІДНЯ ДО ЛЬВОВА

Доходила 2-га година, коли поїзд зближався до Відня. Давня цісарська столиця живе ще славою минулих див. Рух менший, як колись, але всюди шлялися чуйники і переходили наче чумацькі валки прогулькові групи. Старі музеї, памятники, цісарські палати — все твори давньої монархії. Нова республика не створила нічого замітного.

На другий день пішов я до церкви св. Варвари, щоб поклонитися мощам св. Йосафата й відправити Службу Божу. Моці Святого приміщені в окремій каплиці. Коли прийде час, що той Святий вернеться в рідні сторони? — була провідна думка молитви і прощання.

Відтак відвідав я церкву св. Стефана — зразок австрійського ґотику — середина між кольонським і паризьким, щоб доповнити поняття европейського ґотику. Для заокруглення належить ще сюди медіолянська катедра, також своєрідний взірець.

Та ось і вже в Галичині.

Чорніла рілля, де перед двома місяцями колисалися збіжжа. Вже сходило нове жито і пшениця, завдаток майбутности. Поїзд зближався до Львова, до давніх занять. Час подіжжі минув скоро, хоч так напружував і виснажував. Та все таки залишилося сильне вражіння з Англії, як імперії всесвітнього розміру. І лондонські катедри-колоси, і бездонний Брітійський Музей, і Льондонська Вежа, і широка Темза, і великані-кораблі, і вуличний рух, мов крутня ґураґану — все це зливалося в одно поняття грандіозности. А всеж таки, яке воно далеке від Божої Величі!...