9. АҐРІҐЕНТ І ЙОГО СВЯТИНІ
Другого дня вранці вибрався я знову в дорогу. Хоч утомлений вчорашньою дорогою, проте з браку часу мусів я забути на втому та не жалітися новій підсолнечній спеці. Їду до Аґріґенту. В нас мало знане місто, хоч зберегло воно стільки памятників високої старовини й культури і положене найближче Африки. Давнє грецьке Акраґас (Ακραγας). Дорога веде серединою Сицилії на полудне в сторону Африки. Краєвид часто гористий, нагі, нічим невкриті гори, ґнейс, лупок, крейда. В долинах лани збіжжа і бобу, індійські фіґи, японські несполі, широколисті банани, дактилеві пальми, бавовна, оливки — все це виявляється у своєрідну панораму. Поїзд несеться часом і верхами, тому око може обняти широченні простори. Чим вище, тим зеленіші збіжжа і ціла рістня. На полонинах череди овець, кіз, ослів, мулів і свиней. Здалеку видно клуби диму. Це знані копальні сірки (Zolfari, Recalmuto і Cattolica). У воздухові воність сірчаним запахом і порохом. Околиця назагал більше дика, в протилежності до попередньої біля Сиракуз.
Акраґас (Джірдженто, тепер Аґрідженто), це останнє місто, яке побудували Греки на Сицилії у 581 р., родинне місто Емпедокля. В нім панував ославлений тиран Фаларіс, що живцем спалював для молоха людей. На замку стоїть свіжений бик, до якого вкладали живцем жертви.
В пунійських війнах заняли місто остаточно Римляни і назвали його Аґріґентум. Нині воно таке велике, як Сиракузи, і числить коло 30.000 мешканців. В старовині мало воно 200.000 а з невільниками і до 800.000. Положене на горі, з чудовим видом на цілий залив і море. Типи людей фінікійсько-картагінські й арабські.
Доріжкою підїхав я через місто на самий вершок, де збудована катедра, що опановує цілу околицю і прегарний краєвид. Катедра присвячена Сан Джерляндо (San Gerlando) і збудована в XIV ст. Нутро і зовнішність катедри змодернізовані, лише вежа зберегла старовинний вигляд. В середині катедри зісталося ще кілька колон. В захристії добре збережений саркофаґ з клясичних часів. Зверху гарно різьблені рельєфи, що зображують міт про Гіпполіта і Федру. Бувальними вуличками вертаюся в напрямі стації до музею. В нім зберігається величезна скількість статуеток божків і героїв, лампок, посудин, що їх знайдено при розкопках. На І. поверсі кілька образів-краєвидів, малюнків старих будівель, арештою нічим незамітних.
Властива принада для подорожніх, це старовинні святині Аґріґенту. Іду до них. Стара римська дорога, подекуди її частини виложені ще давною цеглою. По обох боках шляху до святинь розлогі, темно-зелені цитринові гаї. Це терен старовинного міста. Певно криють вони в собі цінні мистецькі памятки, яких ще не видобула рука археолога. Підходжаю у полудневу спеку до найдальше положеної святині Юнони. Звідси мабуть найкращий вид у Аґріґенті. Нове місто притулене до гори і зсувається терасовато вниз. По лівій стороні сади і розлогі лани збіжжя. На полудне кілька святинь, одна за другою, а далі пристань і море. Спека страшенна, правдиво африканська, хоч африканських берегів не видно. Попри святиню веде стара дорога, виїжджена в камені, так, що добре можна вимірити ширину римського воза. Побіч — виковані в скалі гроби, розбиті й поторощені вандальською рукою.
Вигляд святині Юнони виявляє простоту з високомиcтецьким смаком. Вона була присвячена т. зв. Юноні Ляціні. Чистий дорійський стиль. Її збудовано в V ст. пер. Хр. Гарні дорійські капітелі, прості, без орнаментів метопи та поважні колюмни зливаються у незвичайно маєстатичну цілість. Колюмни симетрично уложені, так, що 13 є в довжині, а 6 у ширині. Довжина святині виносить 49 м., а ширина 19 м. Мабуть у підібраній гармонії ширини і довжини та в уложенні колон лежить неперевищена краса і велич простоти. Святиня підноситься на терасоватій підмурівці — сходах і тому робить вражіння, наче б виростала з землі. В середині осталася статуя, якої — очевидно — тепер нема.
Кілька хвилин ходу вниз дорогою стоїть святиня Конкордії, одна з найкраще збережених святинь в V ст. Всі колюмни уложені як у святині Юнони. Стиль незвичайно простий та тому такий монументальний і маєстатичний. Знову 13 колон у довжині і 6 у ширині (hexastylos peripteros). Колюмни мають 1.5 м. у промірі і тому вигідно можна було сховатися за ними в тіні та спокійно любуватися архітектурою. Лагідний зефір повівав від моря. Щойно тоді зрозумів я його чар серед спеки та поетичне надхнення клясичних поетів, що приписували йому стільки уваги і величали його благодатний вплив на втомлену і виснажену людину.
Відпочивши трохи, я пішов знов тією самою дорогою, вниз до катакомб. Вони походять з II. ст. Саме тоді у найсильніших поганських осередках стало процвітати християнське життя. Знаком цього є катакомби. Скрилося воно в підземелля, щоб набрати сили і повалити всевладних божків. Християни почали копати гроби коло шпихліра, який видовбали в землі-ляві для переховання збіжжа. З шпихліра — σιλας зробили молитовню, а побіч неї почали копати коридори з аркосоліями і льокулями на мерців. Якщоб хтось з тодішніх самовидців встав і розповів про подвиги перших християн і їх неустрашимість у вірі і життєвій боротьбі, ми зрозуміли б краще надприродний процес, що почав діяти в поганських душах.
За катакомбами лежить ще в руїнах святиня Геракля, в якій намісник Сицилії Веррес хотів забрати криву статую Геракля. Дальше стоять святині Зевса і Кастора й Поллюкса. Почав їх відкористовувати якийсь Англієць і не докінчив складати всіх колон. Побіч святинь знову багато відчинених, мабуть сплюндрованих гробів, що серед окружаючої краси роблять пригнобливе вражіння. По лівій стороні, лицем до моря, стоїть висока вежа Tomba di Terone (405–200 пер. Хр.), мабуть памятник володаря Тимолеона († 337), що похований у Сиракузах. Зрештою Терон (488–472), якого славить Піндар, був знаний зі своєї доброти і лагідности. Найславнішим володарем був Емпедокль (490–430), що старався полегшити недолю мешканцям і тому аґріґентійці його просто боготворили.
Були це милі і зворушливі переживання з клясичного світу і початків християнства. Хотілося ще скочити до Африки — це ж недалеко, бо тільки 120 км., — однак недостаток гроша і часу казала вертатися до дому. Знову тією самою дорогою, просто до пристані.
