DIE NACHAHMUNG DER HEILIGEN IN THEORIE UND PRAXIS. VON MAX HUBER S. J. VIERTE UND FÜNFTE GEKÜRZTE AUFLAGE
6 bis 8 Tausend. Besorgt von Michael Burgstaller S. J. (Aszetische Bibliothek.). Freiburg im Br. 1926. Herder u. Co. XVI + 619. 16°.
Аскеза і містика, яка була так занедбана в середніх віках, звернула знова в останнім десятиліттю сильну увагу богословів і завдяки тому висвітлили вони неодну темну точку та уможливили новочасним зрозуміння героїческого життя святих і їх цілі посліди. Передусім великі заслуги мають тут французькі богослови, а також німецькі.
Отець книжка о. Губера, яка зявляється в 5. виданню зладженім о. Бурґсталєром, містить рівно дуже займані пояснення до життя святих і їх наслідування. Автор ділить матерію на дві части, теоретичну і практичну. В І. за основу святість (річ або особа, що належить або є посвячена Богови); святій — що є в посіданню найвищої чесноти, подає спосіб переведення канонізації і звертає увагу на людську сторону в життю святих. Дух Св. вибирає природні дані, тілесні і духові (відвага, мужність, неустрашимість) і додає свої дари, не затираючи однак чисто індивідуальних їх, навіть людських немочей і незвершенностей. Тому не треба, як се лучається в деяких життєписців, робити зі святих надземські єства, бо незвершености і смілости не уймають геройським чеснотам святого, але свідчать, що і святі не могли зовсім позбутися всіх наслідків первородного гріха. Затаювати їх, се невдалена спроба понята, вузькоглядна і перепережена побожність. Так про св. Альфонса оповідають, що був прикрий в пожиттю, а про св. Филипа Нері, що недало і смішно одягався.
Влучно заважує о. Губер, що життєпис має бути історично вірним, не сміє промовчувати правди, але з другої сторони відстерігатися гіперкритики. Хибно думають деякі гаґіоґрафи, що святість лежить у зверхніх покутничих діяннях і строгостях, в надзвичайних чудесних обявах, унесеннях і видіннях, а не в ділах покори і молитви, в терпеливости, самоумертвінню і почуттю обовязку.
Незвичайно цікавим є думений розвій в святих, яка точка виходу в нього, чи наступав в життю перелім і зворот (св. Франц з Ассізу з веселого молодика в добровільного жебрака, св. Ігнатій Льойола), чи лише постійний розвій (св. Бруно, основник Картузів, вже з замолоду був мовчаливий).
В другій части, значно більшій, йде мова про наслідування святих в життю. Не можна наслідувати святого „живцем,“ але приблизно, відповідно до своїх природних і надприродних сил, духових і тілесних. Треба вибирати святого, що підходить званням, вдачі, народности, умовам часу і клімату особи, берегтися від пересад, які поповнювали часом святі, щоби самому не попасти в них і не стати неприродним. Певний дороговказ, то життє і приклад Христа.
Відтак розводиться автор над наслідуванням поодиноких чеснот у святих. Оскільки можна ставити собі їх за зразок в чувствах, молитві, бесіді, ділах покути; в поборюванню цікавости, покорі, терпінню, гніві і лагідности.
О. Губер прохає вибачення за браки в своїм творі, тому що він перший, і не мав на кім взоруватися. Можна заважити, що автор зовсім не узгляднив відмінних аскетичних метод (на пр. Ігнатія Льойоли і Альфонса Ліґурі), замало ріжнородних прикладів з життя святих, також поминув аскезу св. Отців, в особенности грецьких, крім сего лучаються часті повторення. Та одначе мимо того всього, хто хоче з хісном читати життя святих, вдуматися в їх душу і брати собі їх за зразок, для того книжка о. Губера віддасть велику прислугу.
