IV. ЗОЛОТИЙ ВІК СХОЛЯСТИКИ І МОЛОДЕЧИЙ СВ. ТОМИ
Глянувши на перші часи середньовічної схолястики, можна з більшим зрозумінням оцінити найсвітлійшу її епоху, яка припадає на другу половину XII-ого ст. Довго треба було ждати на неї, і коли прийшла тревала відносно дуже коротко, а за се тим славнійше. Звінко залунав клич:”До Аристотеля”.
Кінець XII-ого і ХІІ-те століття записала історія як повний розквіт европейської культури. Гогенштавфи піднесли цісарство до давної римської величі. Папство скріпилося, зросло в могучість і виступило як многоважний чинник в европейській політиці. Завдяки хрестоносним походам купецтво розтягло свої густі сіти; економічний добробут двигнувся.
В заможности зацвила передусім в монастирах і на замках-бурґах духовна і матеріяльна культура. Хмаротичні ґотицькі храми — то вислів релігійного життя богомільної середньовічної душі. В літературі веде перед свою ніжною поезією світла трійця: Гартман з Аве, Вольфрам з Ешен-баху і Вальтер з Фоґельвайде. В парі з поезією знеслася високо на крилах ума - наука.
Духовний стан носив на собі тягар майже цілої творчости і надавав їй тон. Знамя віри пронизувало вою культуру і лучило її ділянки в тісно сплетену одність [68].
Ба що більше віра лагодила національні ріжниці і вязала їх латинською мовою, брархією і одним правом в одну державу.
На той час припадає і життя найбільшого середновічного корифея фільософії і теольоґії св. Томи з Аквіну. Родився він найімовірнійше в марті 1225 и P. B Рокка секка (Rocca secca) коло Неаполю [69]. Походив з дуже знатної графської родини, спорідненої з Фридрихом Барбароссою. Батько Томи Ляндульф з Аквіно був образованим чоловіком і занимав високий уряд в одній сицилійській провінції та був ленником і прихильником Фридриха II.Мати Теодора гр. Теате була благородною женщиною. Вона то защіпила в Томі перше знання віри і побожність.
Маючи велике зрозуміння для доброго виховання, віддали родичі 5-літнього хлопця до монастиря Монте-Кассіно— де побирав він початкову науку Опатом монастиря був граф Сіннібальд, брат матери Томи. Він занявся ревно своїм сестрінком. Хто знає пречудну околицю Монтекассіно, той відчує, серед якої краси провів Аквінат свої хлопячі літа. Монтекассіно се друге місце, яке вибрав собі св. Венедикт на осідок, забравшися з неменш чудової околиці Субяко - „Долини Святих". Монастир побудований на верху просторої, обвитої в сиві оливки гори, звідки маєстатично опановує він величезні простори довкруги. В монастирській церкві спочивають святі кости праотця західних монахів Венедикта і його сестри Схолястики. Ледви чи можна би сумніватися, щоби серед такого окруження не родилося вже тоді в нім замилування до богомильного, монашого життя і не заволодів його душею той знеслий Божий ідеалізм, що його заховав Тома через ціле своє життя.
На гуманістичних студіях подибуємо Тому в Неаполі в Домініканів. Сталося се мабуть ізза воєнної заверухи. Як протест проти клятви, киненої папою Григорієм ІХ, військо Фридриха ІІ заняло Монтекассіно. Ввиду сего монахи враз з ювенатом перепеслися до Неаполю [70]. В трівіюм мав Тома за вчителя маґістра Мартина, а в квадрівіюм Петра Ібернію.В Аквіната подибуємо багато цитатів з Горапія. Овідіа, Салюстіа, Страбона, Лівія - як наглядний відгомін клясичних студій.
Серед розгару боротьби між Вельфами і Ґібелінами — вступив Тома до Домініканів в Неаполі (1243). Для родини графів з Аквіно, як ленників Фридриха, була се немила несподіванка. Домінікани стояли — річясна — по стороні папи.Чин призначив Тому до дальших студій в Парижі. Та по дорозі зловили його таки власні браття, головно Райнальд, і увязнили в замку Сан Джованні. Лєґенда представила сей побут як строгу вязницю. Тома мав терпіти голод і холод.І в актах канонізаційних розповідається про наслану розпустницю — щоби звести Тому. Але він як стій, вхопивши за горіюче дерево в печі, вигнав її. Що увязнення не було таке дуже суворе, можна вносити з сего, що Тома міг діставати деяку лектуру. В часі того примусового побуту, вчив Тома свою сестру Мароту, якій родичі казали відмовити брата від сего заміру. Але вислід був саме противний. Вона вступила сама до Венедиктинок і була абатиссою [71].
Не помогли і слези матері Теодори, яка бачучи, що Тома остає при рішенню, вплинула відай на се, що його випущено зі замку. Щойно по році дістався молодий Домініканець до Парижа. Забрав Його зі собою з Італії ґенерал чина — Johannes Teutonicus з Wildhausen.
Мимохіть при тій нагоді звертає на себе увагу одна замітна ціха середньовічних студій, яку Гарнак назвав раз Großbetrieb der Wissenschaft. Як професори так і слухачі міняли місце побуту і вчилися в більших наукових осередках. Через те легко і то сам із себе круг знання поширювався — зносини з ріжними чужими людьми спонукували до помислів і творчих гадок. Наукові подорожі се звичайна річ в середніх віках. О тім свідчить життєпис Анзельма, Скота, Абелярда, Льомбарда і др. Тому і наші студенти, відносно частійше як тепер, вандрували до західних наукових отвищ.
Якіж умовини застав Тома в Парижі? Се були часи оживленого наукового руху. Головно три чинники сприяли прискоренню розвою: 1) само утворення університету,2) основання жебручих чинів (mendicantes) Домініканів (1215) і Францісканів (1223), 3) приплив аристотелівсько-арабської і жидівської фільософії.
