top of page

Фотій і filioque

I.

Колиб хто шукав клясичного приміру на твердження, що характер і знання чоловіка се дві дуже часто розбіжні дрикмети, то він без сумніву мусівби спинитися при постати Фотія. Се одиниця, якщо не найздібнійша, то певно одна із найспосібнійших, які виринають на овиді девятого віку. Його очитаности і всесторонному знанню, Його пильности і залізній витревалости рідко хто дорівнує в цілім середновічу. Йогож недаром усі вважають найсвітлійшим духом і представителем Сходу в візантійській добі.

А мимо того Фотій безмежний честилюбець, зарозумілий, гордий і прехитрий дипломат, що не лякався надужиття навіть найсвятійших средств, щоб діпняти своєї ціли. Його жажда власти, його зарозумілість і то безкрайне дестилюбя, яке — як він сам каже — може легко затягнути в пропасть і найшляхотнійші натури, сотворили між Заходом і Сходом догматичну прірву... Невідлучною від памяти о нім є його теза, яку він так часто і так енергічно обороняв проти Латинян [1]. Його єресь про походження св. Духа лише від Отця, як кажуть наведені слова Герґенретера, витиснуло чорне пятно на історії церкви пізнійших віків.

Хто перший зачав спір над тою квестією, на се ще годі нині відповісти. Деякі кажуть, що її зародків мож доглянути вже в Несторіян, хоч другі з більшою правдоподібностю се перечать. Яснійше виступає грецький закид в 7 віці в Монотелетів. Від того часу Filioque було частійшою нагодою до задирки між Сходом і Заходом. Цікаве і дуже характеристичне світло кидає на цілу справу один інцідент з кінця 8 віку.

Завдяки приязни з каліфом Гарун-иль Рашідом осягнув Кароль Великий почесний протекторат над Єрусалимом. Сейчас зайшли в Палестину західні, Франконські монахи. Як колись Єроніма, так і тоді нових гостий, приняли автохтонні грецькі духовні холодно, ба навіть і з недовірям.

До того, коли почули, що пришелці співають у Службі Божій “Вірую” з Filioque, обвинили їх сейчас о єресь. Пішло так далеко, що Греки мало що не викинули Франків з церкви і то на саме Різдво. Колиб франконьскі монахи були уміли оборонитися в диспуті, булоб може обійшлося без дальших непорозумінь. Але вони, на жаль, далеко не доросли були зі своїм теольогічним знанням, щоб піднятися оборони своєї справи. Їм не оставалось ніщо иншого, як тільки апелювати до Риму. Лист їх, каже француський теольог Реньон (Regnon) [2], зраджує більше аскетичного духа, як теольогічного вишколення. Передовсім много покуються вони в своїм письмі на свого протектора Кароля.

“Audivimus in capella eius (Caroli) dici in Symbolo fidei: qui ex Patre Filioque procedit et in homilia S. Gregori, quam nobis filius vester Dominus Carolus imperator dedit, in parabola Octavarum Paschae, ubi dixit: sed eius missio ipsa processio est, qui de Patre procedit et Filio. Et in regula S. Benedicti, quam nobis dedit filius vester Carolus…”[3].

Ті їх докази, з котрих деякі неавтентичні (symb. A hanas.), мало або і зовсім незнані були на Сході і то ще конець-кінцем оперті на авторитеті Кароля, який для Грека виобразованого на творах Василія, Григорія, Хризостома і др., був auctoritas minus peremptoria. Коли грецькі монахи говорили, що понад “принесену єресь” “non esi major haeresis” відповіли латинські : “Frater noster, sile. Quod nos dicis haereticos, de ede sancta Apostolica dicis haeresin”.

Се ще найсильнійший аргумент, але треба було його якось підперти, бо на саме слово нескоро люди вірять. Чуючися не в силі до дальшої оборони, вони звернулися і то до Папи римського, “ut dignetur inquirere iam in graeco quam in lalino de SS. Patribus”.

Брак висшої богословської освіти, як слідно з наведеного приміру, дається в тім часі взагалі на Заході болючо відчувати. Можна навіть без великої пересади твердити, що в тій періоді знання теольогії загалу західного клиру не дорівнувало богословському образованню передовсім византійського духовенства. З певного рода призирством глядів тоді гордий Грек на Захід, як на менше культурний світ. Той занепад теольогії на Заході зрозумілий, колн воізьмемо на увагу, що вандрівка народів і сполучене з нею спустошення зруйнували окцидентальну культуру, а західні духовники мусіли цілу свою енергію зужити на се, щоб привандрувавших дикунів призвичаїти до постійного осідку і відтак навчити основних правд віри. Ся обставина, як також і брак знання грецької мови на Заході, а латинської на Сході, викликала велике відчуження на полі теольогії і в цілій культурі загалом, і тим на жаль додатно вплинули на розвій роздору обох церков.

Дальший хід апелю латинських монахів не тичить справи. Папа Лев III знаменито вивязався зі своєї задачі. Він відріжнив квестію: чи в “Вірую” має бути Filioque чи ні, від догми, що Дух св. походить від Отця і Сина. Се послідне узнав він обовязуючим для всіх.

Мимо непорозумінь, що тут і там повставали між Заходом та Сходом у науці о Пресв. Тройці, справа булаби порішена і скінчена, колиб пригоєної рани не розятрив був знова Фотій. Подразнений у своїй гіперамбіції за усунення з патріршого престола, він свою річ зробив загальною для цілої східної Церкви. Casus bell були болгарські місії, на які також Захід почав зискувати свій вплив. Не подобалося се грекам, бо через те тратили вони в Болгарії і політичну гегемонію. При тій нагоді закинув Фотій Заходови антиканонічний проступок, маючи передовсім на увазі всунення Fuioque в “Credo” всупереч нікейсько-царгородським канонам. Під тою покришкою заперечив він загалом походження Св. Духа від Сина. Цілий закид се вислід взаїмного незрозуміння в пониманню Пресв. Тройці на Сході і Заході, а його ніби теольогічне засаднення се виплід ґенільної хитрости Фотія. Вдаривши в догматичну струну, він сейчас заворушив уми орієнтальних теольогів і зєднав собі в скорі їх прихильність. Якжеж забрався царгородський патріярх до того питання?

II.

Після Фотія Св. Дух походить лише від Отця. Щоб підперти своє твердження, він наводить богато ріжних доказів, передовсім і то в головній мірі розумових, опертих на мнимих недорічностях, які слідувалиб з припущення, що Дух Св. походить також від Сина. Зі св. Письма покликується Патріярх на текст св. Йоана 15, 26. “Колиж прийде Утішитель, котрого я вам пішлю від Вітця, Дух правди, що, від Вітця походить (o para tou patros ekporeuetai). Правда, що той текст говорить про походження від Отця, але треби що доказати, що він перечить походження також і від Сина.

Навіть колиб Христос був сказав, що Дух походить тільки від Отця, ще тим самим, якби не було инших доказів, не можнаби кувати аргументу на Фотієву тезу, так як пр. з тексту: “Ніхто не знає, хто є Син, тільки Отець і хто є Отець, тільки Син…” (Лук. 10, 22), не можна вносити, що Отець не пізнає самого себе Противно, згаданий текст (Йо. 15, 26) разом з другим 16, 15: “Все, що має Отець, є моє длятого я сказав, що з мого приймає (Дух Св.) і звістить вам (ek tou emou lambanei...)” дає певний доказ, що Дух походить і від Сина. Трета особа Божа може одержати знання від другої, єсли одержує цілу її природу, се є, коли походить від неї. Знання Боже і природа Божа є тотожні. Таке вияснення скриптуристичного доказу дав уже давно перед Фотієм св. Августин:

“Si ergo et de Patre et de Filio procedit Spiritus S., cur Filius dixit : De Patre procedit (lo. 15, 6). Cur putas, nisi quem admodum solet ad eum reterre et quod ipsius est, de quo er ipse est? Unde et illud est, quod ait: Mea doctrina non esı mea, sed eius qui misit me (lo 7, 16). Si igitur hic intelligitur eius doctrina, quam tamen dixit non suam, sed Patris; quanto magis illic intelligendus est et de ipso procedere Spiritus S, ubi sic ait: «De Patre procedit», ut non diceret: de meo non procedit? A quo autem habet Filius, ut sit Deus (est enim de Deo Deus), ab illo habet utique, ui de ilo etiam procedat Spiritus S.”[4].

В родженню дістає Син від Отця цілу його природу разом з тим свійством, щоб також від Сина походив Дух Cв,: Panta osa eche o Pater ema esıin. Одиноке свійство є вилучене, а іменно, щоб Син був Огнем.

Вітцівство і синівство — се протилежні поняття. З передання наводив Фотій нікейсько-царгородський символ віри де говориться, що Св. Дух походить від Отця. Але Отці Собору, укладаючи “Вірую” згл. дотичну часть, мали на увазі єресь Македоніян, які твердили, що Св. Дух є сотворений від Сина. Проти того звернене є якраз “от Отця исходящаго”.

А якаж була наука грецьких Отців і що каже Фотій про неї? Що віра в походження Св. Духа від Отця і Сина була знана на Сході, на се вистарчить навести кілька примірів. От св. Атаназій, той великий поборник Аріян, каже “..Дух Св. стоїть у такім відношенню після ряду і природи до Сина, як Син до Отця”[5]. Иншогож відношення між Сином і Отцем нема, як тільки походження.

На другім місци він так говорить: “Таке свійство, про яке знаємо, що воно є між Сином і Отцем, таке саме знаходимо між Сином і Св. Духом. І як Син каже «се, що має Отець, є моїм», так те все находимо через Сина і в Св. Дусі!”[6]. Подібно учили три Каппадокійці Василій, Григорій Наз. і Григорій Нісс., Дідим і др. Св. Кирило виразно говорить, що Дух Св. походить від обох осіб (proei di' amfoin, ousiodos ex amfoin) [7] , що трета особа Божа походить і від Отця і від Сина (proeisi de kai ek patros kai yiou) [8]. Подібно св. Епіфаній твердить, що Дух Св. походить від Отця і приймає від Сина [9].

Ті свідоцтва менше і більше ясні можнаби помножувати в сотеро, і вони вже на перший погляд щонайменше не позволяють ставити св. Отців на свідків проти походження Св. Духа від Сина. А мимо того смів Фотій бундючно закликати: “Котрий з наших святих і всехвальних Отців сказав що Св. Дух походить від Сина?”[10] — Слушно завважує до сих слів нинішний теольог Христіян Пеш, що се не є ні незнанням ні очайнушністю, тільки хитрістю [11]. Воно дійсно так, бо тяжко припустити, щоби Фотій, так очитаннийв патристиці, міг мимохіть переочити тільки свідоцтв грецьких Отців. З другої сторони се один з найзручнійших помислів, на які впав царгородський патріярх. Трохи дальше він яснійше говорить: “Так у Божих, як і людських Св. Духом натхнених письмах нема виразно (kata lepsin) сказано, що Св. Дух походить від Сина (ekporeues thai t u yiou)”[12].

На иншім місци, реасумуючи цілу аргументацію, кличе Фотій з патосом: “Хто не затулить собі уший, чуючи таке страшне богохульство, що Дух Св. походить від Сина, богохульство, яке противиться Евангелію, стає на прю з святими соборами і перекручує св. Отців, іменно того великого Атаназія, звеличаного іменем богослова Григорія, Василія, справді царську ризу церкви, золоті уста світа і незглубиму мудрість Хризостома. Що кажу: одного або другого? Се богохульство проти всіх святих пророків, апостолів, священоначальників, мучеників і самих Господських слів, богохульство, що виповідає боротьбу Богови”[13].

І щож? Треба зовсім отверто признати Фотієви, що ані в св. Письмі, ані в жадного з св. Отців нема місця, де виразно булоби сказане: ekporeuerai tou уіоu. Так, алеж бо ніде не находиться виразно, що Дух Св. походить тільки від Отця : ekporeuetai ek monou patros [14]. Однак з другої сторони рішучо треба заперечити, начеби тим самим Обявлення і Передання свідчили проти походження третої Особи в Пресв. Тройці від другої. Бо як з висше наведених місць виходить, Отці на висказання, що св Дух походить від Сина, уживали иншого виразу, а то: proїenai, einai ek tou yiou, par' amfoin, еk patros dia you і и. Чому се так ?

Колиб хто з сучасників Фотія відповів був на поставлену трудність, він бувби вирвав патріярхови оружжа, яким так часто послугувавсь він сам і його духові спадкоємці ще й до нині послугуються. Богато століть минуло, заки теольоги змогли висвітлити генезу Фотієвого закиду. Перші почин зробили таки самі грецькі богослови, як Емануїл Калека, а передовсім кард. Бессаріон. На них відтак оперли свої студії Петавій і згаданий Реньон.

III.

Історики догм нині загально приймають, що в пониманню Пресв. Тройці треба відріжнити два напрями чи радше дві школи: грецьку й августинсько-схолястичну. Перша переважала на Сході, друга на Заході. В самій сути трінітарної науки нема ніякої ріжниці і не моглаби бути: є лише відміна в пониманню і представленню самої річи. Се вже завважав навіть св. Тома з Акв. в своїй Summ-i (I. q. 32 і 39) Ба, що більше, навіть у середновічних теольогів можна пізнати, чи вони більше опиралися на грецьких, чим на латинських Отцях.

Відтінь ріжниць в обох школах лежить у тім, що грецька виходить від поняття особи і узгляднює природу Божу яко власність особи — persona in recio, natura in obliquo; Persona est continens, natura contentum. Противно: латинська школа має перше на увазі спільну природу Божу — Бога єдиного — natura in recto, persona in obliquo.

Наші пояснення про Пр. Тройцю взяті з конкретних річий і перенесені анальогічно на Божі особи. Природа (natura) річи є в дійсности тотожною з її суттю (essentia) і означає принцип ділань. Суть річи дефінюють Схолясти: primum et radicale rei constitutivum. Природа річи — се її суть, о скільки від неї походять ділання (actiones). Людська природа є принципом духових і фізичних чинностей. Властителя розумної природи звемо особою. Можна подумати собі, що особа посідає природу і є наче дальшим усовершенням тоїж. У такім пониманню першою буде особа, бо вона посідає природу і є її властителем. З другого боку можна дивитися на природу як на підклад для особи, а тоді вперед мусимо глядіти на природу. Людську особовість можна відлучити від природи так, як се сталося при воплоченню Сина Божого.

В Бозі таке роздвоєння немислиме, і тому, чи маємо перш на оці Божу природу, а відтак Особи, чи на відворот, то се буде лиш inadaequata consideratio триєдиного Бога. Грецькі Отці мають на увазі вперед особи Божі. Бог Отець посідає природу Божу сам від себе, він незроджений ніким, ані від нікого не походить. Ту свою Божу природу і то цілу Отець уділяє в родженню Синови, а через Сина і Св. Духови. Тим самим, що перша особа уділяє свою природу, вона дає початок другій особі. В родженню дістає Син з природою Божою і свійство дійсвуючого дихання (spiratio activa). Вправді та сила спірації стає його власністю (як і ціла природа Божа), але все таки він її дістав від Отця, який є першим принципом обох других осіб Божих. То хотіли якраз підчеркнути Східні Отці в своїм представленню Пр. Тройці. Три точки в одній простій лінії віддають їх поняття.

Той діяграм слідний передовсім у порівнаннях, яких уживали Отці до нагляднення трех осіб у Бозі. Корінь, пень і галузь, — сонце, луч і блеск — жерело, струя і вода — ростина, цвіт і запах — чоловік, рука і палець —краски в веселці і т. д. — се все приміри, якими хотіли Греки бодай приблизно дати якесь поняття про Пр. Тройцю. Річ ясна, що хоч пр. галузка виростає з пня, то все таки її істновання в послідній мірі залежить від коріня, з якого і пень тягне свої життєві соки. Щось анальогічного міститься в грецькій теорії. Дух Св. походить від Сина, але та сила дихання виходить від “безначального” Отця. Сила дихання в Сина є та сама і тотожна, що і в Отця — тільки, що друга особа дістає її від першої.

Тому на означення Св. Духа мали Греки два вирази proїenai враз з синонімами — ширше поняття і ekporeuesthai точнійше значіння. Се послідне вказує на першу причину походжень у Пр. Тройці, відношення Св. Духа до Отця. Звідси то можна було після грецького діяграму сказати ekporeuetai ek patros, proeisin ek patros kai yіou (ao di' amfoin) ekporeuetai ek patros da yіou, a ніколи ekprreuetai ek patros kai yiou, бо се мимохіть насувалоби Грекови на ум, що Син так само має сам від себе силу дійствуючого дихання, як перша особа. Тоді слідувалоби, що є два принципи спіраці, а з того випливалиби ріжні недорічности.

І справді, коли Грекови, що привик до свого способу думання, приходилосяби сказати: ekporeuetai ek patros kai yiou, то він не міг представити собі своєї діяграми, але представлявби собі иншу, хибну. Чому се так? Бо дивлячись у першій мірі на Божі особи, Отець і Син істнують уже як самостійні і віддільні, коли спірують Св. Духа. Якраз на тім оперся Фотій, і то був найпопулярнійший і найсильнійший його закид. Коли Св. Дух, казав патріярх, походить і від Отця і від Сина, тоді з подвійного дихання походять два Духи — отже буде не три, але чотири особи, або якщо походить один Дух, то він буде зложений, часть від Отця а часть від Сина. А сеж прецінь, так одно, як і друге, єресь над єресями!

Щоби оминути непорозуміння, конечно треба при докладнім переводі слова ekporeuesthai додати в латинськім principaliter procedere, як се подибуємо в св. Августина, св. Бонавентури і др.

“Ideo addidi principaliter, quia el de Filio Spiritus S. procedere reperitur. Sed hoc quoque illi Pater dedit non iam existenti et nondum habenti, sed quidquid unigento Verbo dedit, gignendo dedіt. Sic ergo eum genuit, ut etiam de illo donum commune procederet, et Spirtus S., Spiritus esset amborum”[15].

Сей додаток тому, потрібний, бо латинське procedere має ширший обєм як ekporeuesthai і відповідає радше грецькому proїenai. Слово ekporeuesthai було задержане на означення походження третої особи від Отця, яко від першого початку.

Зі сказаного виходить, чому на Сході так поширена була формулка — “походить від Отця через Сина — екреreuethai ek patros dia yiou”. Приіменник dia зазначуе якраз ріжницю і порядок у спірюванню Св. Духа, яка є міжо Отцем а Сином. Та з другої сторони треба застеречи ся перед хибним заключенням. Іменно применником “через — dia” зовсім не хотіли св. Отці говорити, що Син є підпорядкованим або другорядним принципом (початком) Св. Духа. Син є тим самим початком, що і Отець, бо сила дихання є одна і та сама, так у першій, як і в другій особі. Ріжниця є тільки в тім, що Син одержав її від Отця, а Отець має її сам від себе.

Так само хибним булоби думати, що Греки представляли собі Отця, який дише Св. Духа не просто, але посередно через Сина. Свійство спіровання є звязане з природою Божою — fundatur in natura divina. Отець даючи природу Синови, не лишається без неї, а тим самим уділяючи з нею силу дихання Синови, спірує спільно з Ним Духа Святого.

IV.

Друге понимання дагується від св. Августина. Його геніяльний ум вніс у вияснення тої догми щось нового. Як висше сказано, він виходить у своїй теорії не від особи Бога Отця, але від Божої природи, як чогось одного, не думаючи о тім, що се Отець, Син і Св. Дух. Спільна натура Божа, оскільки є вона в першій особі — є незродженою, в Сині є зродженою, а в Св. Дусі уділена вона диханням любови.

В графічнім представленню дається вона зобразити як трикутник, де замкнене поле означає спільну природу, а боки — особи Божі. Отець має природу Божу від себе і родить Сина. Коли тепер думаємо собі, що Божу природу дістає Св. Дух, то мусить її діставити і від Отця і від Сина, бо вона вже є спільна двом гіпостазам, коли походить трета особа Божа, “Filius autem de Patre natus est et Spiritus de Patre principaliter et ipso (Patre) sine ullo temporis intervallo dante (hanc proprietalem Filio) communiter de utroque procedit”[16]. Спільна і та сама природа, оскільки вона є в Отцю і Сині уділяється Св. Духови, але то, що вона в Отця є незродженою, а в Сина зродженою, на саме дихання (спірацію) зовсім не впливає. Св. Августин, через те, що більшу увагу звертає на спільну Божу натуру, тим самим видвигнув наперед спільний момент у диханню Св. Духа. Коли ще додамо до того, що латинське procedere — має ширше значіння як ekporeuesthai, бо можна його ужити і на походження Сина і Духа від Отця (Filius procedit ex Patre, Spiritus S. procedit ex Patre), а також на означення походження Св. Духа і від Отця і від Сина, подібно як грецьке proїenai, “ex Patre Filioque” стає зовсім самозрозумілим і конечним.

Знання августинського вияснення зачало поширюватись і на Сході (св. Кирило Александр.), але через культурне відчуження Орієнту від Окциденту спинилося воно небаром на довгі віки. Формулка dia tou yiou зачала переважати, а від семого століття вона стала виключною на Сході, як знова на Заході приймилося “ab utroque”.

З тим відчуженням затемнювалося і обопільне зрозуміння самої річи. Західні теольоги гіршилися грецькою термінольогією “per Filium” , бо думали, що Син є тільки якимсь посередним прирядом (instrumentum) при диханню Св. Духа. Греки знова чуючи від путників, купців, захожих монахів, що на Заході розповсюдилось ex Patre Filioque, дивувалися дуже, а передовсім коли чули то в своїм переводі екроreuetai ek patros kai yiou. Се значить приймати два незалежні принципи в спірованню!

Ту трудність підхопив і використав Фотій. Підперши її позірними розумовими доказами, видвигнув її як найсильнійший атут у диспуті з Латинянами. Цілий сук закиду лежить у тім, що патріярх змінив латинський трикутник на кут, а через се й зникла наглядність спільної сили дихання в Пресв. Тройці. За се новий діяграм дуже зручно підсував два незалежні початки спіровання.

Супроти того мнимого латинського діяграму Фотій поставив свій, де тільки Отець є початком і Сина і Св. Духа. Се була ціла “новість” , прибрана очивидно відірваними аксіомами св. Отців — на око дуже правдоподібна, що захонила вскорі весь Схід.

Дарма, що вже св. Августин застерігався проти такого закиду кілька століть тому назад:“Ne duo constituamus principia sine principio, quod falsissimum et absurdissimum est et non catholicae fidei, sed quorundam haereticorum errori proprium”[17].

Принцип спіровання підчеркував doctor gratiae, є якраз обом особам спільний і той самий. Omnia quaecumque habet Pater, mea sunt (Io. 16, 12) — а за тим і активна спірація. Тому під ніяким услівям, говорить він дальше, не можуть походити з дихання Божої любови два Духи, а тільки один: “Non euim duo sunt Spiritus Si, tamquam singuli singulorum, unus Patris, alter Filii, sed unus potius Patris et Filii”[18].

Але щож? Августин під той час на Сході був не знаний, а на Заході не знайшовся знова ніхто такий, хто вмів би був зручно відбити вістря Фотієвого меча. Византійський патріярх чувся паном ситуації на літературнім полі. Своїми творами він не лиш опанував уми сучасників, але вплинув на хід думок слідуючих віків. Фотієві діла жадібно читали на Сході духовні і світські, а його аргументацію пережували довго ще потім внуки і правнуки. Ще на соборі Флорентійськім признавався Доротей, епископ з Мітилени, що він від своєї молодости завзято виступав проти латинського Filioque, думаючи, що через се треба приняти два початки походжень у Пресв. Тройці:“Ego a puero

Latinos oppugnans omne cum illis certamen tum scriptis tum verbis instituebam et refragabar eis, quod assererent duas in Sancta Trinitate causas”[19].

Ніщо отже дивного, що той закид так застряг був у грецьких головах, що вони сейчас при перших уніоністичних пертрактаціях зажадали доґматизовання канону, де заперечується два незалежні початки в Пр. Тройці: “Fideli ac devota professione fatemur, quod Spiritus S. aeternaliter ex Patre et Filio non tamquam ex duobus principis, sed tamquam ex uno principio, non duabus spirationibus, sed unica spiratione procedit”[20]. Але тому, що ліонський собор не полишив сильнійшого сліду на сході, та сама справа виринула знова dа саро в Флоренції. Західні Отці мусіли в друге відпекуватися від підношеного закиду: “Quoniam Graeci calumniantur nos affirmantes duo principia (archas) duasque causas (aitias) poni a nobіs in Sancta et consubsiantiali Trinitate, dicimus in scripto ila..”[21].

Се свідчить вповні про той величезний вплив, який здобули собі були Фотієві фоліянти на широкім Орієнті.

V.

Цілій квестії про походження св. Духа присвячено на фльорентійськім соборі пильнійшу увагу. Оборони Фотія і його діяграму піднявся завзятий Марко Ефеський. Проти нього виступив знаменитий грецький теольог Бессаріон, пізнійший римський кардинал. Він положив величезні заслуги около вирівнання догматичних ріжниць при зєдиненню церков. Він також завдав собі багато труду, щоб дати розвязку в трінітарній науці, того — в сути річи —непорозуміння, яке зайшло між Східною і Західною церквою.

Порівнуючи обі формулки, грецьку і латинську, каже Бессаріон, що одна і друга виражає в дійсности ту саму правду, лиш додає свої відтіни. Коли я тверджу, що якийсь, чин походить від двох осіб, то нічого не говорю о порядку, в якім обі особи виливають на акцію, лише приписую дане діло як безпосередну їм власність. Колиж знова кажу ti ek toude dia toude einai — слово dia поясняє, в якім порядку два співробітники впливали на чин. Про рівність, і тотожність ділаючої сили воно просто не говорить. 3 другої сторони, так ек, як і діа означають без сумніву якусь причиновість. А що в Пресв. Тройці нема і не може бути иншої причиновости згл. залежности, як тільки і то виключно в походженню осіб, тому й ek і dia означае в Пр. Тройці princıpium originis. Проте Св. Дух походить і від Отця і від Сина [22].

Щойно на фльорентійськім соборі обі школи, латинська і грецька, стрінулися око в око, і завдяки Бессаріанови трудність прояснилася. Сам висше згадуваний Доротей з Мітилени признався, що йому на соборі отворилися очи.

“Nunc autem celebrata synodo et dogmale examinato, aliter se habere semiam nunc reperi, ac purabam. Dicunt enim Latini… Spirat ergo Pater et Filius Spiritum S. per unam spirativam seu productivam potentiam. Examinatis itaque diligenter Sanctis, comperi omnes consona dicere: quamquam Occidentales apertius, quam Orientales loqumur. Orientales enim effundi , emitti, egredi, manere, scaturire, profluere, et id genus alia : sunt etiam qui dicunt per Filium procedere. Occidentales autem expresse planeque asserunt, Spiritum S. etiam a Filio procedere atque ab uno principio produci. Quos et ego sequens meam pronuntio sententiam ou ekporeuelai to pneuma to agion ek patros kai yiou os apo mias arches”[23].

І дійсно спір над Filioque треба вважати в головній мірі за покінчений у Фльоренції. Се, що відтак ще зроблено, то лиш дальші заключення з поставлених там преміс.

Так розприслися ті тами, в яких будову вложив був царгородський патріярх стільки мозольного і титанічного труду.

герб Йосиф Сліпий

ПАТРІАРХ ЙОСИФ СЛІПИЙ

Сайт створений виключно для поширення спадщини Йосифа Сліпого.

Він не має комерційної мети та не спрямований на отримання прибутку.

bottom of page