top of page

Промова у пам'ять покійного ректора отця-мітрата Александра Лешковича-Бачинського біля церкви Духовної Семінарії

„Єже бо аще сеть человькъ, тожде й пжнеть" - бо що посіє чоловік, те буде збирати (Гал. 6, 7.). Сі слова св. Павла приходять нам на тямку, коли Духовна Семинарія має прощати свойого бувшого довголітного і вельми заслуженого Ректора. Ціле життя сіє чоловік зерно-діла, що свідчать про його працю і заслуги для Божої слави і справи. Неодні з тих діл, довершені навіть з найчистішими намірами при помочі Божої благодати, прикриває рядно забуття і вони виходять з людської памяти та стають відомі лиш одному всевідучому Богови. Та всеж таки бувають і твори, що світять серед мряки забуття грядучим поколінням, як свідоцтво сили Божої благодати, що довершує геройські діла людською немічю. Такими ясніє майже вікове життя нашого покійного Ректора. Бо більше як 50 літ стояв він при кермі нашої Церкви і нашого народу і писав скрижалі української історії. Ціле своє священиче життя сіяв Покійний ревно і з великим самозапереченням зерна Божого слова і виставно вбирав їх в чин-діло. Своєю залізною працьовитістю і витревалістю він використував кожду хвилину дня і доводив кожде розпочате діло до кінця. Сміло і без пересади можна сказати, що о. Бачинский належав до найбільше роботячих і невсипучих одиниць українського католицького духовенства в минулім і сім століттю, які повіки-вічні остануть гордістю і честю українського народу.

Як спосібний і пильний гімназійний учень здав Покійник матуру в Тернополі 1863 р. і вступив до Духовної Семинарії, яку скінчив 1867 р. так, що 15. грудня т. р. висвятив його митр. Йосиф Сембратович на священика. По 5-літнім душпастирстві на селі був він іменований сотрудником у св. Юрі, а відтак 1873. р. віцеректором Семинарії. На тім становищі оставав він до 1878. По ріжних перепонах обняв 1881. р. парохію в Болехові. Та недовго оставав парохом, бо 1. січня 1883. р. став ректором Дух. Семинарії, і той уряд сповняв впродовж 10 літ до 1893, р. Був се найактивніший час в його життю і він становить також вершок його діяльности. Боже Провидіння вложило йому найтяжшу працю, писати на карті вчені книги і писати на людських душах – виховувати майбутніх священиків. Коли вже виховання світських дітей вимагає небуденних спосібностей і великого досвіду, то ще тяжшим, бо о много висшим твором є виховання священиків, що своєю благородністю душі мають перевисшати всіх вірних і стати не лише горожанами, але й провідниками в найідеальнішім царстві, яке можна собі лише вимріяти, царстві Божім.

Водночас з великим замилуванням посвячував о. Мітрат свої сили і письменській праці. Від 1878. р. видавав він „Руський Сіон", відтак часопис „Мир" і „Душпастир". В 1886 р. вийшов Архієратікон. Великим вкладом в нашу богословську науку є „Богословська Бібліотека", що появилася 1898. р. Вона виповнила прогалину, яку спричинив був у нас брак теольогічної літератури. Зпід його пера вийшли підручники моральної, пасторальної, церковного права, Провідник для священиків, переклад Псалтирі, а передусім Нового Завіта, що й нині не втратив своєї актуальности і не виходить з рук священиків і вірних. За наукову діяльність вибрало Богосл. Наукове Товариство Покійного своїм дійсним членом, а Фільософічно-догматична секція головою, якій проводив від 1923. р. до смерти. З болем і вдячністю супровожає і Бог. Наук. Говариство свойого визначного члена на місце спочинку.

Коли раз вийшов Ісус Христос з Єрусалимського храму, приступили до нього ученики, щоби показати йому церковні будівлі — „і приступиша кь нему оученицы єго показати єму зданія церковная". (Мат. 14, 1). Так і ми днесь, коли вийшов пок. о. Мітрат зі Святоюрської катедри, привели його сюди, щоби показати йому отсей храм богословської науки, здвигнений Божою силою при помочі його трудів. Коли Покійний став Ректором, він сейчас зорієнтувався, що є конечним зреформувати ціле виховання. Та рівночасно він бачив, що до сего потрібний новий семинарський будинок і сю справу поставив так рішучо, що заявив намісникови Потоцькому, якщо правительство не поставить нової семинари, він зречеться ректорства. Цісар Франц Посиф апробував небаром новий плян на 290.000 гульденів і 1887. р. заложив архикнязь Рудольф угольний камінь,а 7. жовтня 1889 р. в прияві мін. Гавча посвячено отсей будинок, здвигнений при вул. Коперника 36. В новім будинку піднесено дисципліну, заведено лад і порядок та уможливлено питомцям науку.

Покійний ректор чувся тоді щасливим, що міг здійснювати свої задушевні бажання, щоби питомці стали добрими священиками і спосібними працівниками поза церквою над моральним і матеріяльним двигненням українського народу. Безчисленні Евхаристійні жертви, що їх приносили і приносять виховані Покійним сотки священиків, і їх душпастирська праця, хай буде заплатою і вдякою за положений труд і золотим жнивом у вічности. Так отже здвигненням нової Семинарії о. Ректор Бачинський створив нову епоху в її 150-літнім істнуванню! Якщо би нині не згадувано інших діл за час його генерального вікаріяту, препозита капітули і др., що їх підносили попередні проповідники, то вистарчить, щоби отсі німі мури Семинарії промовили за Покійним перед людьми і Богом: Не всує трудихся!

герб Йосиф Сліпий

ПАТРІАРХ ЙОСИФ СЛІПИЙ

Сайт створений виключно для поширення спадщини Йосифа Сліпого.

Він не має комерційної мети та не спрямований на отримання прибутку.

bottom of page