top of page

Соборне Різдвяне Послання Ієрархії Помісної Української Католицької Церкви

Всечесним Отцям Духовним, Преподобним Ченцям і Черницям та Вірним Помісної Української Католицької Церкви

« І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша » (1 Ів. 4,4).

Христос раждається!

У радісний празник Різдва Христового ми, Ваші владики, пастирі українського стада у Христовій Церкві, звертаємося до Вас оцим пастирським словом, щоб привітати Вас нашим традиційним українським привітом « Христос раждається! » і злучитися з Вами на щирій розмові, як годиться в родині з нагоди цього великого празника.

Кожний із нас свідомий того, що Христове Різдво — це не тільки свята вечеря, спів колядок та святочні служби в церкві, які створюють святковий настрій у наших почуваннях. 

Христове Різдво — це довгий ланцюг проявів живої та глибоко переживаної віри.

Уже Божі пророки довгими століттями наперед заповідали прихід Месії, Христа Спасителя, точно описували, з кого мав Він народитися, де й коли та в яких умовинах мав Він зʼявитися, і хоч не зовсім розуміли вони те, що казало їм Боже надхнення, вони проповідували та списували його вірно і вірили в нього з переконанням, що все так станеться, як сказав Бог.

Історія таїнства Христового воплочення повна глибокої, непохитної віри в Боже Обʼявлення. Діва Марія щиро й беззастережно повірила небесному видінню архангела та його словам, якими він звіщав їй: « І ось зачнеш в утробі, і породиш сина... і Він Син Вишнього наречеться », і все те станеться в нечуваний і незвичайний спосіб, бо « Дух Святий найде на тебе і сила Вишнього отінить тебе » (Лк. 1,31-5).

Праведний Йосиф, якого Бог вибрав за опікуна свого Сина на землі, зовсім природно мав сумніви й підозріння, коли бачив свою невісту вагітною, але він відкинув їх, коли ангел Господній « у сні явився йому, кажучи: Йосифе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, жену твою, бо зроджене в ній є від Духа Святого » (Мт. 1,20).

Віра в Боже слово ще сильніше, бо навіть драматично, проявилась у самому народженні Божого Сина. Марія і Йосиф, раз увіривши Божому слову, що його Бог звістив їм через ангела, твердо й непохитно вірили в нього не тільки в ясних хвилинах, у небесному сяйві появи Божого ангела, і не тільки в солодкому почутті, що саме їм Бог дає під опіку найцінніший свій небесний скарб, свого єдинородного Сина; але не захитались вони у своїй вірі навіть і тоді, коли згодом ту їхню щиру віру Бог дійсністю досвідчав.

Вони не знеохотилися тим, що для Володаря неба і землі « не було місця в заїзді » (Лк. 2,7), і Він мусів народитися у стаєнці, як ніхто в нас.

Одержавши приказ від ангела, щоб уночі вставати й утікати до Єгипту, бо властолюбний Ірод хоче вбити Божу Дитину, вони не запитували ангела стурбовано, чому таке мусить статися, але спокійно повинувалися Божій волі.

Як бачимо, в усього таїнства народження Божого Сина у Вифлеємі пробивається тиха, глибока віра, яка помагає нам краще розуміти не тільки таїнство Христового воплочення, але також і все земне життя Христа Спасителя та Його Божу проповідь, смерть і воскресення.

Віра є основою релігії та першим кроком на дорозі до спасення душі, бо робить вона нас милими Богові (Євр. 11,6), а примінена в житті — вона в могутньою силою одиниць і цілих народів, про що тисячі з нас мали нагоду переконатись під час жахливих переживань останньої світової війни. Віра кріпила нас, щоб ми не заломлювались у важкій недолі, віра помагала нам вимолити в Бога змилування, вона вивела нас із найтяжчих небезпек і помогла нам станути на власні ноги в нових умовинах у вільному світі.

У святочних промовах часто кажемо, що український нарід є глибоко релігійний. У великій мірі це й є правдою. Віримо в Бога, віримо в Божу Євангелію, у Христову Церкву, бож ходимо на Служби Божі, приступаємо до Святих Тайн і стараємося зберігати Божі заповіді, хоч самого Бога ми не бачили, Його голосу не чули, але так робимо, бо визнаємо, що Бог промовляє до нас через пророків, через свого єдинородного Сина, через апостолів та через свою Церкву. І саме це в та віра, та надприродна чеснота, якою приймаємо за правду все те, що Бог обʼявив. Віра є надприродною чеснотою, бо віримо не тому, що може природно розуміємо Божі таїнства, яких навіть небесні херувими не можуть розуміти, а віримо й за правду приймаємо Божі таїнства з надприродних спонук, цебто віримо тому, що Бог так обʼявив.

Отже, ми віримо, бо коли б не вірили, то жили б зовсім, як нерозумні тварини і нічого не робили б для нашого спасення. Але, з другого боку, коли б ми вірили живою вірою, чи могли б лише так мало робити для спасення нашої душі? Тому з вірою повʼязана велика християнська чеснота любови, яку благовістив Христос своїм народженням: « Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним » (Ів. 3,16). Різдво можна б назвати празником віри й любови.

На Божій любові основана заповідь любови ближнього, яку Господь назвав « своєю » заповіддю: « Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив » (Ів. 15,12), і приказав любити не тільки приємних нам ближніх, але приказав любити навіть ворогів, добро чинити тим, що нас ненавидять, благословляти тих, що нас проклинають, молитися за тих, що нас зневажають (Лк. 6,27-8), і прощати, від серця ім прощати заподіяні нам кривди, бо « коли ви не простите — казав Ісус, — то й Отець ваш, який у небі, не простить провин ваших » (Мк. 11,26). Не легка це заповідь Христа Спасителя, але ніхто не може сказати, що можна ненавидіти ближнього, що є нам ворогом, і все таки бути спасеним, бо ми « віруємо в Ісуса, нашого особистого Спасителя ».

А вже чи не найбільш переконливо говорить Христос Спаситель про конечність живої, діяльної й жертвенної віри з любовʼю, коли говорить про Страшний Суд. Оце Справедливий Суддя вічним життям винагородить праведників за те, що вони голодних накормили, спраглих напоїли, недужих відвідували і т.п., бо « що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили» — каже Христос; а грішників, за брак добрих діл, засудить на «вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його » (Мт. 25,35).

З того бачимо, що віра без діл, тобто без любови до ближнього-потребуючого, нічого не поможе, бо « як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва » (Як. 2,26). Сам Христос Спаситель каже: « Всяке дерево, що не робить доброго плоду, рубають і в вогонь кидають » (Мт.

7, 19).

Ми, український нарід, маємо в наших часах приклади правдивої, непохитної, геройської віри з любовʼю, що проявилася просто на наших очах і по сьогодні викликує подив усього християнського світу.

Десять українських католицьких владик радше вибрало тюрми, концтабори, пониження і смерть, ніж мали б одним підписом, ціною зради Христової Церкви й свого народу, заслужити собі високі відзначення й вигоди.

Понад вісімсот наших українських католицьких священиків, ченців і черниць радше вибрало вигнання з рідних сіл і міст і манастирів, і пішло мученицьким шляхом по сибірських таборах у голоді й холоді, серед побоїв і понижень, але віри не зрадили, хоч одним підписом могли заощадити собі всіх тих важких хрестів. Про них усіх можемо сказати Христовими словами, що « більшої від цієї любови ніхто не має, як та, коли хто життя своє кладе за друзів » (Ів. 15,13).

Тисячі й тисячі українських селян, робітників й інтелігенції, що по сьогодні по-геройськи переживають неймовірну Голгофту 20-го століття, тайно зберігаючи віру своїх батьків і вірність Апостольському Престолові св. Петра, і своїми сльозами й пониженнями та актами тихого геройства пишуть світлі сторінки мартирології Української Католицької Церкви. Це ті, яких геройство св. Апостол Павло ставив за приклад усім християнським громадам, коли писав: « Вони.. наруг і бичів зазнали, та ще й кайданів і вʼязниць; їх каменовано, розрізувано пилою, вони вмирали мечем забиті, тинялися... збідовані, гноблені, кривджені; вони — яких світ не був гідний » (Євр. 11,36-8).

Ми, Дорогі в Христі Сестри і Брати, є синами і внуками тих мучеників і ісповідників віри, яких геройська віра й любов безсмертною авреолою вкрила нашу Українську Католицьку Церкву і сталася славою всієї вселенської Церкви Христової, як це з превеликим признанням і вдячністю підносили перед усім християнським світом світлі вселенські архиєреї нашої бурхливої доби: Пій XII, Іван XXIII, Павло VI і теперішній Папа Іван Павло ІІ.

Сьогодні, коли вся наша українська громада у вільному світі готується до святкування тисячоліття християнства в Україні, ми, Ваші владики, звертаємося до Вас оцим Різдвяним посланням сповнені гарячого бажання, щоб заохотити кожне українське серце до обнови й оживлення святої віри, до поглиблення правдивої релігійности в любові, щоб вони просякали кожну українську родину й кожну одиницю зокрема.

Свідомі того, що ми є синами й доньками кровʼю і сльозами освяченої мученицької Української Церкви, хай буде нашим надхненням до того, щоб ми ніколи ані на йоту не відхилились від того, чого Бог вимагає і Його Церква навчає.

Нехай ця свідомість побуджує кожного лас до того, щоб наша глибоко переживана віра в Бога та в Його Церкву була прикладом заохоти для кожного, з ким зустрічаємося, щоб ми були євангельською « сіллю землі» і « світлом світу », щоб світ, « бачивши наші добрі вчинки, прославляв нашого Отця, що на небі» (Мт. 5,13-16).

Нехай ця свідомість нашого кровного споріднення зі світлими мучениками та ісповідниками за Христову віру й любов до Бога додасть також і нам сили не знеохочуватися і не захитуватися, коли цю нашу віру Бог, у своєму всемудрому Провидінні, ще й сьогодні виставляє на пробу. З любовʼю переможемо все зі словами св. Павла: « Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні власті, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні інше яке сотворіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі. Господі нашім» (Pм. 8,38-9).

Жива й непохитна віра у сповнення Божих обітниць нехай буде для кожного з нас тією вифлеємською зорею, що в найближчому майбутньому засяє над нашим українським Вифлеємом, де Христос наново народиться в українських серцях на нашій рідній, сьогодні розпʼятій Україні, яка тому тисячу років прийняла його з такою радістю у святому Хрещенні за князя Володимира, і впродовж уже більше, як пів століття Він мусить укриватись у серцях людей і катакомбах.

Нехай ця віра кріпить наших великих Братів і Сестер в Україні в їхній боротьбі за Христову правду і Христове Царство на нашій Землі.

Нехай і нас у вільному світі новонароджений Христос збирає в любові і єдності біля себе, благословить нашу молодь, покличе все нових пастирів, які проголошували б нам і світові великий день Божого посіщення до нас, « прославляючи й хвалячи Бога за все, що чули й бачили, так як їм було сказано » (Лк. 2,20).

Коли засядемо до Святої Різдвяної Вечері, чи це буде на Рідних Землях, чи на Сибірі, Казахстані, чи по різних країнах нашого поселення, стараймось відчути цей чар і глибокий зміст першої Різдвяної ночі: це таїнство Божої любови до людей. Стараймось відчути цю надприродну радість Пречистої Діви Марії Богородиці та св. Опікуна Йосифа, які зрозуміли, що « Бог предвічний народився » та пильно зберігали все, що чули й бачили. Прислухуймося до ангельських звіщень і співів: « Звіщаю вам велику радість..: сьогодні народився Спаситель, Він же Христос Господь... Слава на висотах Богу і на землі мир людям Його вподобання » (Лк. 2,10-15). Чудне це все! З якими почуваннями, з якою радістю сприйняли це все пастухи і три мудреці, що, вертаючись, « прославляли й хвалили Бога за все, що чули й бачили »!

Ось ми, Ваші владики, разом із нашим Блаженнішим Патріярхом Йосифом, що вже майже сорок літ провадить нашу Церкву, нашим старинним звичаєм у цей таїнственний Святий Вечір складаємо Вам найсердечніші побажання всього-всього доброго, а особливо всіх дарів, які випливають із цього празника Божої любови до людей: Бажаємо Вам багато різдвяної радости, великої родинної любови, і щоб ця любов запанувала серед цілого нашого народу, бажаємо Вам сильної і живої віри в перемогу науки Ісуса Христа над усіма матеріялістичними й безбожницькими ідеями, в перемогу християнської діючої любови над не-поганським ніби гуманізмом, в перемогу правди і справедливости над брехнею і безбожною забріханістю. Співаймо з вірою і радістю: « 3 нами Бог, зрозумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог!»

У цей радісний празник Різдва Христового нам приємно зложити найсердечніші святкові побажання й поздоровлення нашим Братам — ВПреосв. Владикам, священикам і мирянам Української Православної Церкви в Україні й на поселеннях сущої та хочемо висказати наше бажання, щоб уже так близький ювілей 1000-ліття нашого християнства ми відзначали разом духом і тілом та « єдиним серцем і єдиними устами ».

Нехай Різдво Христове скріпить нашу віру у Христове Царство на землі, яким є Його свята Церква, нехай загріє в нас велику любов до неї як спасенного нашого ковчегу, що рятує серед потопу. Бажаймо нашій Церкві розвитку, росту й ревних її апостолів, щоб вона, скріплена своїм патріярхатом, своїм синодальним правлінням, обʼєднана в одну Помісну Церкву на всіх землях світу, готовилась у вдячності до прослави нашого Спасителя в ювілей її народження тисячу літ тому над Дніпром.

Це наші для Вас побажання в цей радісний день Христового Народження.

« Пастиріям уподобімся, / Рожденному поклонімся, / Щоби ізволив мир нам дати, / Скорби в радість преміняти / Вірующим, вірующим у Нього! »

«Благодать з усіма, що люблять Господа нашого Ісуса Христа незмінною любовʼю. Амінь» (Еф. 6,24).

Дано в Римі при патріяршому Соборі Святої Софії

у празник св. Архистратига Михаїла

герб Йосиф Сліпий

ПАТРІАРХ ЙОСИФ СЛІПИЙ

Сайт створений виключно для поширення спадщини Йосифа Сліпого.

Він не має комерційної мети та не спрямований на отримання прибутку.

bottom of page