ВСТУП

Христіянські Церкви Сходу діляться звичайно на чотири патріярхати: єрусалимський, александрійський, антіохійський і византійський, або, якщо взяти під увагу обряди, на три головні групи: александрійську або коптійсько-етіопську, антіохійську або сирійську й византійську. Кожна з них має свої відгалуження. Повстали вони в трьох найбільших осередках близького Сходу, в перших століттях христіянства, і накинули з часом свої обрядові довколишнім краям. Бо з початку було багато обрядів, не лише на Сході але й Заході, як римський, північно-італійський, галіканський, кельтійський, іллонський, тощо. Один тільки Єрусалим з-поміж згаданих вище осередків Сходу, місце смерти Христа, не відіграв на обрядовому полі визначнішої ролі. Крім літурґії св. Якова, яку перейняли антіохійці, не створив свого окремішнього обряду тому, що його зруйнували Римляни. Впродовж століть обряди розвивалися самостійно, впроваджуючи до літурґії різні мови: коптійську, геез в Етіопії, в Антіохії сирійську (в Месопотамії, Курдистані, Малябарі й Індіях, серед маронітів), вірменську, грецьку, арабську (мелхіти), церковно-словянську, грузинську й румунську (XVII ст.), угорську (XIX ст.) і альбанську. Все таки вони впливали взаїмно на себе і переймали одні від одних деякі богослужебні практики, не вважаючи нераз на національні ворожнечі. Водночас у всіх них є і спільні первні, бо ж вони є твором того ж самого ґенія Сходу.

Знання цих Церков, їх історії й обряду є для нашого обряду й дисципліни конечне, якщо маємо зберегти орієнтальний характер нашої Церкви й причинитися до її розвою.

Саме 300-літня річниця смерти митроп. Рутського спонукує нас глянути на себе як на частину христіянського Сходу і приглянутися бодай побіжно східним Церквам, про які знаємо нажаль дуже мало і з якими удержуємо дуже слабі звязки, хоч перейняли ми від них Христову віру й обряд та культуру. Безсумнівно, такий підхід поширить наш виднокруг і поставить справу Унії в її первісній ширині, даючи змогу робити деякі необхідні висновки. Ми, захоплені блиском і силою західньої культури, не звертали належної уваги на старовинний Схід і тому затратили перспективу на область і на історію, на яких ми виросли.

Наш розгляд зачнемо у першу чергу від африканського, відтак перейдемо до азійського й зрешті до европейського Сходу, розглядаючи обряд та історію всіх їхніх поодиноких Церков.