ГЛАВА ЧЕТВЕРТА.
СТУДІЇ

По святости найвищим і найкращим добром людскости є безумовно богословська наука. Святий Дух говорить через Соломона: “Предудих премудрость паче скиптров і престолов, і богатство ничтоже вмѣних соравненною тоя. Ниже уподобихся камению драгоцінному, яко все злато пред нею песок малий, і яко бреніє вмѣнится пред нею сребро. Паче здравія і красоти возлюбих ю, і пріизбрах ю вмѣсто свѣта іміти, яко не угасаємо есть блистаніе єя”.[12]

8. Тому побіч праці над освяченням себе самого другим головним завданням питомця в Семінарії є наукова праця. Передусім в нинішніх часах треба священикові основного знання богословської науки, бо від ступня його освіти, не менше як від його побожности і чеснот, залежатиме його повага в людей і успіх його діяльности. Неук не зуміє повчати других, усувати блуди і бути провідником на тяжкій дорозі життя “Устні ієреєви сохранят разум, і закона взищут от уст єго”.[13] Тому Ректорат Духовної Семинарії доложить всіх старань, щоби питомці в часі побуту в Семінарії віддавалися з запалом науці.

9. Знання має бути основне, а намір у науковій праці чистий і Божий, щоби при помочі набутих відомостей могти колись вести нарід до пізнання і любови Бога.

А що кожна праця кінчається щасливим успіхом лиш тоді, коли вона виконувана при божій помочі і з божим благословенням, питомець має зачинати і кінчати науку короткою молитвою: “Сего ради помолихся, і дан бисть ми разум; призвах, і пріїде на мя дух премудрости”[14] — як запевнює нас премудрий Соломон. Питомець мусить виробити в собі пересвідчення, що він вчиться не для іспиту, але для знання правди і для життя та що він через цілий свій вік не може розлучуватися з богословською книжкою. Господь Бог певно не відмовить собі помочі, коли питомець старається перемогти роздрачену отяглість та інші перепони до праці. Неодин може не має охоти вчитися в часі, призначеним на науку, а вчивсяби пізніше або в часі, призначенім на що інше. Таку нехіть треба поконати в собі зараз на початку і перемогти себе. Великою перепоною при науці буває нераз ложний стид, коли то питомець уміється попрохати товариша або професора про вияснення якогось труднішого наукового питання. Крім внутрішніх можуть бути також зовнішні перепони, які рівнож треба дбайливо оминати, а саме:

10. Недільно в часі, призначенім на науку, вести розмов, віддаватися розривкам, пустим читанням, непотрібним і злишним перепискам та загалом таким заняттям, що не мають ніякого зв’язку з наукою. Невільно підчас науки перешкоджати товаришам, ані відвідувати себе взаїмно, хіба за виразним позволенням о. настоятеля.

11. В науці будуть помагати питомцям о. префект. До них, як також до оо. професорів можуть вони звертатися за виясненням.

12. В музиці і співі, яких науку дуже поручається, вільно вправлятися лише в годинах і в салях, на це призначених. Спів церковний є для всіх обов’язковий.

13. Питомці IV і V року мають обов’язок випрацьовати по одній проповіди та виголосити їх на гомілетичному семінарі і в ідеальні. Теми вибирають собі в порозумінню з о. професором, який веде гомілетичний семинар.

14. Питомці обов’язані придержуватися розкладу викладів, приписаних гр. кат. Богословською Академією. На виклади мають являтися всі питомці, хіба що хтось бувби перешкоджений недугою, або з іншої важної причини дістав звільнення від Ректорату. Перед викладом належить спокійно ожидати о. професора і при його вході чемно повитати повстанням з місця. Викладів належить слухати з увагою і не можна виходити з них без важної причини.

Приличним зверхнім уложенням тіла, пошаною і скромністю в питаннях і відповідях виявлятиме слухач своє добре виховання.

15. Як поміч при студіях служить бібліотека Духовної Семінарії, яка має свій правильник. Однако кождій має сам заосмотритися в підручники до викладів. Спроваджувати книжки іншого рода, переповнювати часописи вільно тільки за дозволом о. ректора.

В наукових працях можуть питомці за дозволом Ректорату користуватися й іншими книгозборами та бібліотеками.

Кождий з питомців має призбирувати собі матеріял, потрібний йому в пізнішій праці, як у проповіді, сповіді, наукових розвідках і т.п. (collectanea, silva rerum). Очевидно знання української мови і правопису вимагається як річ самозрозуміла.

Коли питомець опанував приписані предмети, може занятися іншою, йому пожиточною в священичій наукою. Ректорат подбає також у міру можности про те, щоби питомці познайомилися через виклади фахових людей з іншими галузями наук, які колись моглиби їм придатися в душпастирській діяльности.

Річ ясна, що супроти того невільно в Семінарії терпіти неробів, ані замолоду вже привикливих до їдження хліба без праці, а колись “виміблі лише дойти та стригти вівці, а не вмілиби їх пасти”.[15] Се рівнялосьби злочинові і зраді супроти Церкви і власного народу. Церква удержує і виховує питомців в Семінарії, а він, приймаючи таку поміч, затягає в Церкви і народу великий довг, який може сплатити в той спосіб, що здобуде собі можливо найвищу святість і науку та віддасть їх пізніше їм на услуги.