ГЛАВА ШЕСТА.
БРАТНЯ ЛЮБОВ

Перед своєю смертю упімнув Христос в останнє своїх учеників, кладучи їм на серце взаїмну любов: “Заповідь нову даю вам, да любите друг друга: якоже возлюбих ви, да і ви любите себе”.[22] Любов це щира, безкорисна прихильність для ближніх, що проявляється в словах і ділах. Ми тішимося їх щастям та щиро бажаємо їм добра, готові їм помагати, робити прислуги та усувати або зменшувати все, що їх болить. Любов становить основу христіянського життя, а на ній мусить спочивати життя в Духовній Семінарії, якщо мають з неї виходити Христові слуги. Духовна установа, в якій нема братньої любови, мусить з часом знидіти, а в часі свого тривання мусить статися розсадником незгоди і ненависти та розкладу цілого громадянства.

Братня любов, се знамя правдивих Христових учеників: “О сем разуміют вси, яко мої ученици есте, аще любов імате между собою”.[23] Хто не вміє жити з товаришами в згоді і любові, той також не може піднестися до правдивого пізнання і любови Бога: “Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата своего ненавидит, ложь єсть: ібо не любяй брата своего, єгоже виді, Бога, єгоже не виді, како может любити”.[24]

18. Питомці мають бачити один в однім щирого приятеля і свойого брата, бо всі вони є синами одного й того самого Бога і всі братами одного й того самого Ісуса Христа.

Кождий має старатися виробити в свойого товариша переконання, що не зробить йому ніякої прикрости і навіть найменшої нечемности, а навпаки в кождій хвилі виявить йому щиру прихильність. В спільнім пожиттю мають словом і ділом взаїмно заохочувати себе до звершенності, будуватися запалом і ревністю, вироблювати сталість характеру, вчитися один від одного покори, терпеливости, послуху і всіх чеснот, потрібних у священичім життю, та позбуватися недомагань, і в такий спосіб взаїмно улегшувати собі тягарі.

19. Братня любов велить також заховувати правила товариської чемности і всіми силами доповнювати і звершувати добре виховання.

Взаїмне поведення питомців має бути щире, привітне і ввічливе. Тому треба вістерегатися всяких сварів, наруг, обидливих слів, насмішок, дотинків, болючих дотепів і глуму з товаришів, а на умовности і ошибки бути вирозумілим, бо ніщо не болить більше, як насмішки з того, чого чоловік не вспів поправити або позбутися.

Христос рішучо взяв в оборону достоїнство чоловіка, коли каже: “Иже бо аще речет брату своему: рака, повинен єсть сонмищу; а іже речет: уроде, повинен єсть геенні огненній”.[25] Очевидно тим не осуджується веселість і дотепи, які не нарушують любови ближнього і обичайности.

20. У всяких дискусіях, приватних і прилюдних, на зборах кружків, мусить брати верх спокій і розвага, тим більше, що річева і спокійна виміна гадок веде скорше до ціли, як пристрасні спори.

З любови ближнього треба бути вирозумілим для чужих переконань, а духовним більше повинні бути далекі від усякої крайности і нетерпимости, котра відвертає людей від священика і стає великою перепоною в зєднюванню душ для Христа. З другого боку заприязнення з одними ніяк не можуть бути приводом до обмов, негодувань, гуртківства, пересадної довірливости та сторонення і відокремлення від других.

Так отже мають питомці старанно уникати всего, що моглоби їх розєднювати і ділити, бо для справи, якій рішилися посвятити своє життя, необхідна єдність і солідарність цілого духовенства. Тоді також пізнає кождий: “Се что добро, іли что красно, но єже жити братії вкупі”.[26]