ЗАКІНЧЕННЯ

Ті заслужені признання для св. Томи не повинні однак бути перецінюванням його заслуг і спонукувати тільки до безкритичного присвоювання собі його науки, начеби вона була в Аквіната вже звершена і виключений бувби поступ і розвій пізнання природних і обявлених правд. І Томина творчість в усовершаєма і Summa theologica, хоч як знаменитий твір, є все таки дитиною свойого часу, в якім треба відріжнити часове від вічного. “Ми не повинні, каже кард. Арль, присвоювати собі здобуте знання тих великих учителів без труду, але через поважну і самостійну перерібку ту мудрість наче з себе видобути. Саме памятеве вивчення їх науки допровадилоби як до скошлявлення науки загалом, так і власного ума. Сьому зарадило Боже провидіння в сей спосіб, що обрало за закон свойого ділання - nihil perfectum sub sole” [143]. Тому не можна собі легковажити дійсних здобутків новочасних дослідів. Р. Айкен [144] сказав,що Тома не осудивби цілої модерної культури. Се дійсно вчасти стійне, бо Аквінат завсіди приймав кожду правду, але тільки правду, звідкиби вона не походила, від Аристотеля, арабських чи жидівських коментаторів.

Як осудження гідним булоби отже держати ненарушену схолястику, подібно євангельському рабови, що закопав свій талант, так прямо очайдушним булоби хотіти руйнувати і вважати її твором, що перейшов на власність історії, як пр. мистецький стиль — ту схолястику, що через тільки століть проникала церковне життя і зрослася з орґанізмом Церкви [145].