ЧАСТИНА ВОСЬМА. ПЕРЕХОДОВА ДОБА ВІД СХОЛЯСТИКИ ДО НОВОЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ

І. Стан схолястичної філософії у XV і XVI ст.

1. Коли мова про застій схолястики, то тим не було сказано, немов би спинена була філософічна думка. Схолястика не робила дальшого поступу, та одначе зачали приготовлятися нові напрями до виступу та тим продовжувати філософію.

Це правда, що XV і XVI ст. зазначують упадок схолястики і що головною причиною був брак належної уваги на щораз то більш зростаючий досвід практичних наук. Водночас ішла вперед критика «інтелектуалізму», що її розпочав Дунс Скот і номіналісти, і вона займала щораз то сильніше вороже становище до схолястики. Починається будити замилування до живих мов і остигати охота до неклясичної, звульгаризованої латинської мови. Слабне також пошана до авторитету й традиції. Зате підносить голову індивідуалізм, т.зв. свобода науки, яка почала переходити від богословів до світських людей, що зверталися радше до старовинної філософії і поминали християнську. Видвигаються на чолове місце математика і природничі науки. Раціоналістичному напрямові протиставиться емпіричний. Все таки схолястика старалася задержати своє становище, одначе XV і XVI ст. треба вважати за перехід до нової доби, до новочасної філософії, яку розпочинає Декарт (1600 р.).

2. Напрям відродження клясичних наук у XV ст. мав вплив і на старовинну філософію, яку християнська віра очистила від хибних поглядів.Та одначе гуманізм привернув клясичну філософію в її первісному виді.Властиво цей період ціхує зріст природничих наук, хоч водночас не зникає і естетика, підо впливом німецьких філософів (Куза над Мозелею), як уже було зазначено вище.

Замітним філософом цієї доби є Микола з Кузи (Nicolaus Cusanus, Chrypffs над Мозелею, 1401-64). Він видвигає вагу індивідуальних досвідів і розумувань, полишаючи на боці авторитети. При цьому не був він вільний від номіналізму та й опирався на псевдо-ареопагітизм, неоплатонізм і німецький містицизм. Він здобув собі високе математично-природниче образовання, зокрема астрономічне в Deventer, Niederland, опісля в Падуі, де був свячений на священика 1430 р., а 1448 р. став римським кардиналом і брав участь на соборах у Базилеї, Феррарі і Флоренції. Його філософічна спадщина велика. Головні його твори це: Docta ignorantia, De coniecturis, De venatione sapientiae, De quaerendo Deum та ін.

Вони свідчать про його високі інтелектуальні здібнощі. Помер як єпископ у Брікен. Правда сама в собі перевищає людське пізнання і пізнати те, це перше і правдиве знання, яке Микола Кузанус називає docta ignorantia.

Бог перевищує всяке пізнання. Розумом можна дійти до того, що Бог є абсолютна правда, є вищий понад усяке пізнання, і це також docta ignorantia. Всі інші пізнання є тільки припущенням coniecturae. За ареопагітами він розрізнює позитивну, негативну і містичну богословію. У Бозі немає противенств, вони є тільки в сотворіннях, бо Бог — це одність, збір і тотожність усіх противенств.

Бог є найвищим буттям і понад Нього немає вже нічого більше, бо інакше не був би Він найдосконалішим Єством. Він не може бути меншим, бо тоді міг би стати чимсь, чим не є.

Для нашого розуму це незрозуміле, тому що ми обмежені до видимих єстеств. Deus est, quod potest esse. У Бозі все злучене в одно, а що в Бозі є одно, то у світі воно розлучене. Світ є також одно, але у множині.Бог є нескінчений, а світ є збором скінченостей. Душа є явищем невидимого Бога. Бог є невидимим єством видимих речей. Між Богом і світом різниця є тільки зглядна. Все ж таки світ є сотворений з нічого. Світ міг би бути досконаліший. Між Богом і світом є причиновий звʼязок. У Бозі esse et operari est unum, creare et creari, що очевидно веде до пантеїзму.

Послідовниками й учнями Миколи з Кузи були Faber Stapulensis(1456-1537), професор у Парижі, i Charles Bouillee (Carolus Bovillus, † 1553),професор у Noyon, та ін.

IІ. Відновлення філософії гуманістами

1. Замилування до клясичної літератури збудило, самозрозуміло, також зацікавлення для старовинної філософії. Очевидно перший, який захопив усіх своїм генієм і клясичною формою, був Платон, що в тих часах був уже невідлучний від пізніших інтерпретів, як Плетон, Виссаріон і ін.

2. Georgius Gemistos Plethon із Константинополя брав участь у соборі у Флоренції, а опісля викладав там філософію, де Косімо Медічі заложив був платонську академію. Одначе це діло не вдержалося і він вернувся до Греції. Важний його твір, є в якому ставив Платона вище Арістотеля, є De Platonicae et Aristotelicae philosophiae differentia.

3. Проти Георгія Геміста виступав Georgius із Трапезунту, і передусім.

4. Georgios Scholarios Gennadius із Царгороду. Разом із Плетоном вони провадили опозицію проти латинників. У 1464 р. Солярій був вибраний патріярхом у Царгороді.

5. Платоніком був рівно ж Виссаріон, оборонець Унії у Флоренції.Як кардинал розвинув широку діяльність в Італії. Помер 1472 р. у Равенні, огірчений навдачами на Заході у справі Унії та оборони Царгороду. Його головний твір це In calumniatorem Platonis contra Georgium Trapesuntium. Він ставить Платона як найбільшого філософа до часів християнства. Так само високо ставить він і Арістотеля.

6. 3 визначних професорів на Платонській академії у Флоренції треба згадати Марсилія Фицина (Ficinus, 1433-99). Він народився у Флоренції, вчився там, опісля став професором і ректором. Він переклав на латинську мову твори Платона і Плетона. Оригінальним його твором є Theologia Platonica, de animarum immortalitate. Приймає він idea innatae і є першим онтологістом. Правдиву суть речі пізнаємо не в ній самій, але безпосередньо в Божій ідеї.

7. Його прихильником був Іван Фіко з Мірандолі (Fico) (1463-94).Він як платонік займався також жидівською Кабалістикою. Головним його твором є De concordia Platonis et Aristotelis. B Astrologia поборював віру в якісь скриті сили звізд. У De dignitate hominis викладає про людину як царя природи. Його прихильники називалися picchiani. Він зблизився до Савонаролі.

8. Його братанок Іван Франц Fico di Mirandola († 1453) продовжував науку стрия. Його твір Examen vanitatis doctrinae gentium et veritatis christianae disciplinae є звернений проти Арістотеля і арістотеліків, яким закидує сенсуалізм.

9. Франческо Zorzi (1460-1540) викладав у Венеції філософію пітаґорейсько-кабалістичну, написану у творі De harmonia mundi totius antica.

10. Неоплатонська кабалістична філософія перекинулася і до Німеччини. Її найвизначнішим представником був Johann Reuchlin (1455-1522), який познайомився з цією наукою у Флоренції, де був політичним послом. Написав два головні твори: De arte cabbalistica i De verbo mirifico.Кабала — це й мистецтво. Як наука вона містить усі найвищі правди нашого життя і опирається на Божому Обʼявленні. Як мистецтво кабала викладає символізм букв, слів і змісту св. Письма. Кабалістична наука вимагає Божого просвітлення і богобоязного життя.

11. Послідовником Райхліна був Корнилій Arpunna з Nettesheim (1457-1535). Він звернув свою увагу передусім на магію, окультизм і таємне мистецтво. У творі De occulta philosophia доказує, що в природі є якісь таємні, невідомі сили. Треба вміти відповідними таємними засобами викликувати дивовижні явища, як це роблять чорнокнижники. При кінці життя написав він іще твір De vanitate et incertitudine scientiarum та поборював окультизм.

12. У первісній клясичній формі, не схолястичній, явилася арісто-телівська філософія у XV ст., і то як протиакція платонізмові. У тому часі займалися арістотелівською філософією аверроісти й олександрійці.

Аверроісти осіли у Падуі і на університеті викладали Арістотеля в аверроістичному пониманні. Існує один розум, що діє в поодиноких людях. Пізніше пояснювали це лагідніше, що є одні розумові засади в усіх людей.

13. З них найвизначніші були Alexander Achellinus, названий другим Арістотелем,

14. Antonus Zimara i

15. Augustinus Niphus.

16. Олександрійці викладали Арістотеля згідно з коментарем Олександра з Aphrodisias. Замітне, що вони викривлювали арістотелізм у протихристиянському дусі і зверталися до матеріялізму. При тому покликувалися на арабську філософію, що щось може бути правдиве у вірі, а неправдиве у філософії, і навпаки.

17. Головними представниками олександрійців були: Петро Ротроnatius, Андрій Caesalpinus, Яків Zabarella, Caesar Cremonius i Lucilius Vassini.

Петро Помпонацці (1462-1524) викладав як професор у Падуі й Болонії. З його творів треба згадати De immortalitate animae, De incarnationibus, De fato i De libero arbitrio et praedestinationes. Проти твору De immortalitate animae, на приказ папи Льва Х, написали опрокинення Авґустин Niphus i Casperus Contarenus.

Помпонацці боронив своєї арабської аверроїстичної засади, що душа зо становища віри є безсмертна і нематеріяльна, а зо становища філософії — матеріяльна і смертна, бо загально душа є веґетативно-сенситивним первнем тіла. Вправді акти розуму й волі можуть походити від нематерільної причини, але думання і хотіння зо своєї природи походять від тілесних чинників. Душа потребує вражень, щоб думати. Вкінці чуда вважає Помпонацці з філософічного становища за неможливі.

18. Андрій Caesalpin (1519-1603) з Ареццо був професором філософії і природи в Пізі, а також і лікарем. Був він беззастережним прихильником Арістотеля в пантеїстичному розумінні, а не матеріялістичному, як Помпонацці. Найважнішим його твором є Daemonum investigatio: Бог не є творець світу, але оживлююча думка світу. З неба Він діє на світ як оживлююча сила. Є один Божий розум, що діє у світі. Кожна інтелігенція у світі є Божою діючою інтелігенцією. Бог керує звіздами, всесвітом.Дальше, Бог є вічний, а людина дочасна. Різниця діяння Божого розуму в людях є залежна від тіла.

19. Йонську філософію старався відтворити Клявдій із Berigard, що був професором у Пізі й Падуі в XVII ст. Його визначним твором є Circuli Pisani. Він ставив йонську філософію вище Арістотеля, відкидаючи матеріялістичні тези, що нема духової субстанції і матерія є вічна.

20. Стоїцизм боронив Justus Lipsius (1547-1606) в Лювеніюм. Він написав Manductio ad philosophiam stoicam i Phisiologia stoicorum. У них старався він узгіднити стоїцизм із християнською наукою. Представниками стоїцизму були Сенека й Епіктет.

21. Паралельно із стоїцизмом був відновлений і епікуреїзм, якого представниками були: Даниїл Sennert (1572-1637),

22. Magnanus із Павії, і головно

23. Петро Гассенді (1592-1655), професор у Dijon і Парижі, що і логіку, і фізику, і етику викладав в епікурейському дусі. Він відродив атомізм, бо в необмеженому просторі існують безчисленні кількості атомів, з яких творяться опісля тіла. Одначе атоми не є вічні і лише при-падково лучаться в тіло.

Бог сотворив світ, і то після пляну, і своїм промислом рядить і удержує світ. У людині є розумна (нематеріяльна) і нерозумна душа.Щастя людини на світі полягає в уживанні і розкоші. Небесне щастя не належить до філософії.

24. Як третій тип гуманістичної філософії виступають скептики, як напр. Михайло de Montaigne (1533-92). Його твір Essais, писаний у легкому стилі, доказує, що пізнання є неможливе, бо до пізнання ведуть змисли, які не дають певности, що ведуть до правдивого відтворення предмету. Розум не може впевнитися, чи враження є правдиві. Тому «ignoramus et ignorabimus».

25. Погляди Михайла Монтеня заступав Петро Charron у своєму творі De la sagesse.

25. Скептицизм викладав також Франу Sanchez (1562-1632), професор медицини і філософії в Montpellier. У Tractatus de multum nobili et universali scientia, quod nihil scitur, людина не може здобути собі rei perfecta cognitio, бо розум не може безпосередньо пізнати предметів і дійти до їх суті.

IIІ. Своєрідні погляди деяких авторів у їх філософічних творах

1. Застій у великому розвоєвому розгоні схолястики не означає, як сказано, повної мовчанки на філософічному полі. Навпаки тоді виступало багато авторів, одначе вони не вносили чогось нового й оригінального, але радше повторювали старе і розгортали не раз безплідну полеміку, стараючися радше опрокидувати давні погляди, а не творити й розвивати творчі погляди.

Назагал XV і XVI ст. у філософії ціхує велика нехіть до схолястики.Своєю поетичною мовою стараються вони протиставитися недбалій тогочасній схолястичній латині, і на тому тлі розвинулася реторика. Цей напрям заступали філософи:

2. Ваврик Lorenzo Valla,

3. Rudolph Agricola,

4. Ludwig Vives (1492-1540) i

5. Marius Nizolius.

Водночас Людовік Vives доказує, що конечні до пізнання є досвід і обсервація (experimentum et observatio). Nizolius рівно ж твердить, що досвід дає певність знання. Водночас, згідно з Ціцероном, утотожнює він філософію з реторикою.

6. Petrus Ramus (Pierre de la Ramée, 1515-72) старався поправити логіку Арістотеля. Вчився він у Парижі і поставив тезу: «Quaecumque ab Aristotele dicta sunt, commenticia sunt».

Петро Рамус поставив свою діялектику проти Арістотеля: In Dialecticam Aristotelis i Dialecticae institutiones. Ці розумування допровадили його до кальвінізму і він мабуть згинув у часі Вартоломейської ночі 1562 р. в Парижі.

Діялектика — це спосіб дискусій (ars disserendi) і шукання доказів.Треба мати докази і опісля ставити свої твердження. Наука про суд — це наука про силогізм, про наукову методу і відношення всіх наук до Бога.

Наука Рамуса поширилася у Швайцарії, Англії і Німеччині. Це очевидно викликало спротив проти його науки з католицького боку.

У філософії природи проявляється безоглядне освободження від авторитетів і велике зусилля поставити самостійні філософічні тези. Дивне диво, що ці тверезі автори попадали у псевдомістику і фантастичні видумки.

7. Дуже замітною одиницею в тогочасній науці був Теофраст Paracelsus (1493-1541) в Einsiedeln. Він як знавець медицини хотів створити нову систему проти Galenusa і Avecenusa. Його твори такі: Paragranum, Philosophia magna, Philosophia sagax та ін. У тій цілі відбував він подорожі по всій Европі, щоб пізнати дійсний стан медичної науки.Прапервнями матерії Теофраст уважає сіль, сірку і ртуть. З них постає кожне тіло. Як злука тих первнів є нормальна, то людина здорова, а якщо є розвільнення, то тоді приходить недуга. На людину діє неособовий дух Archeus, і то несвідомо. Кожне єство має свого архея і тому є оживлене.

Матеріяльним початком усіх сотворінь є великий limbus, якась первісна вода (hyastat), в якому знаходяться насіння всесвіту. 3 того limbus-у постав всесвіт. Людина — це малий limbus microcosmus, що стоїть понад усіми речами, має безсмертну душу, духа астрального і земне тіло.

Над цілим небесним і земним світом стоїть Бог. Світло є потрійне: матеріяльне, розумове і світло Боже. Перше світло уможливлює пізнання матеріяльних речей, друге допроваджує до науки і мистецтва, а трете до пізнання Бога. Осідком того світла є душа.

8. Менш визначним представником механістичного погляду є Jean Baptiste van Helmont (1577-1644). Він був лікарем у Брюселі і ширив ті самі погляди, що Paracelsus, із впливом містики і кабалістики. На нього впливав домініканин Тавлер (1300-61). Helmont вірив у сни і обʼявлення.

9. Науку Гельмонта продовжував його син Franciscus Mercurius Helmont († 1690). Він признавав різницю між душею і тілом лише ступнево.Тілесний світ, то нижчий світ духа.

10. Прихильником Парацельса був англійський лікар Robert Fludd (1574-1637). У творі Philosophia mosaica він твердить, що у Бозі є світло і темнота. Світло дає теплоту, а темнота зимно. Це дві елементарні сили.

11. Hieronymus Cardanus (1501-76) був професором математики, медицини, астрології і містики в Медіоляні й Болонії. У творах De subtilitate і De varietate rerum приймає матерію, що складається в землі, води і повітря, і духа світу, що є тотожний із світлом і теплом. Природа дає механічність.

12. Визначним ученим на свій вік був також Бернардин Telsius (1508-88). Він заложив товариство в Неаполі, Academia Telesiana. Виступав проти Арістотеля і протиставив свій погляд на основі обсервації у творі De natura rerum iuxta propria principia.

Матерія має діючі сили, тепло і зимно. Через тепло поширилася матерія і прийняла вид неба, а друга через зимно вид землі. Із змішання обидвох сил постали різні предмети на землі. Тепло і зимно творять гін у предметі (sensus). Всі єства мають змислове чуття, якого твором є гармонія речей, — звіринна душа і людська — яка відчуває і думає і оформлює тіло.

13. Зо становища динамізму виходив Franciscus Patritius (1529-1597), що походив із Дальмації і викладав у Феррарі і Римі. У своїх творах, Discussiones peripateticae i Philosophia nova, він поборював Арістотеля і оборонював Платона, приймав існування праєдности, з якої вилонюється єдність, з якої знову походять одиниці всіх речей, а які дають суть, життя, розум і душу. Річ складається з матерільного (пливкого - fluor) первня, який названо водою, і формального світла, що проникає нескінчений простір. Все те разом взяте оживлює і порушує Божа душа світу.

14. Загально популярним був Giordano Bruno (1548-1600), який походив із Nola біля Неаполю, і любив писати поезії. У 1563 р. вступив до домініканів, але в 1576 р. покинув чин і поселився в Женеві, потім у Парижі, де писав різні твори, зогиджуючи віру і Церкву. Провадив розпусне життя і переймався забобонами. Опісля переїхав до Англії, потім до Німеччини і Швайцарії, опісля до Венеції, звідкіля Інквізиція відіслала його до Риму. Тому що він не хотів відкликати своїх ложних поглядів, Інквізиція віддала його світським судам, які засудили його на спалення.

Його філософічні твори є: Dialogo della causa, Principio ed uno, Bell'infinito, dell'universo e dei mondi, De monade, numero et figura, De immenso et innumerabilibus та ін. Брудно стояв підо впливом Миколи з Кузи, Телесія і астронома Коперника. Дещо брав він із творів стоїків і Арістотеля.

Світ є вічний, необмежений щодо часу і простору. Крім соняшної системи є ще багато інших. Бог є тотожний зо світом і Творцем світу.Первнями всіх речей є монади, водночас і матеріяльні і духові.

У світі треба розрізнити праматерію і праформу. Із праматерії розвинулися всі речі і вона вилонює з себе праформи і форми, бо вони містяться в праматерії. Предмети, це різні способи існування речей. Праформа є душею світу і вона тотожна зо світом.

Матерія є пасивною, а форма активною. Світ є субстанціяльною єдністю і одна субстанція проявляється в різних формах, у постанні і заниканні речей. Душею світу є Бог, монада над монадами. Розумом не можемо Його пізнати, лиш Обʼявлення розповідає нам про Нього. Назагал це пантеїстичний погляд. Бог лучить у собі всі противенства і всі речі світу. Що є в Бозі, це є і у світі.Душа є також монадою і відбиткою Бога. Вона не є смертельна.Пантеїзм Бруна перейняв Спіноза, а Ляйбніц — науку про монади.

15. Тома Campanella (1568-1639) походив із Калябрії, вступив до домініканів і студії провів у Cosenza. За політичну діяльність еспанський уряд посадив його в тюрму, з якої по 27-ох літах був звільнений, завдяки папі Урбанові VIII. Пізніше перенісся до Парижу і там помер.

У нього слідний вплив Миколи з Кузи і Телесія. Більш самостійний він у метафізиці і суспільній науці (держава). (Universalis philosophiae seu metaphysicarum rerum iuxta propria principia).

Кампанелля поборював скептицизм і виходив за св. Августином від засади, що моє існування є певне і знання, і воля — любов. Бог існує, бо є нескінчений, і сотворює світ, мудрість пізнає речі і завдяки любові хоче ці речі.

16. Ще більш ніж Кампанелля звертався до метафізики, хоч не вільний від єресей, Микола Таврель (1547-1606). І як професор у Базилеї і Альтфорді, він створив свою філософічну систему, згідну з протестантизмом. У De mundo i De rerum aeternitate поборював арістотеліків щодо вічности світу і його складу з атомів. У творі Philosophiae triumphus Таврель твердив, що філософія творить основу віри і що гріх первородний не зіпсув людину зовсім, тільки підчинив її підо вплив змисловости. Свободи волі людина не стратила, тільки вона ослабла. Через змисловість, одначе, є скріплена і спомагана Божою ласкою.

Філософією пізнаємо, що ми несправедливі і доходимо до пізнання одідиченої вини. Тому то і природним розумом пізнаємо, що самі себе не можемо освободити від вини, але є конечні Обʼявлення і ласка Божа.

17. У творчості майже кожного з наведених авторів і філософів є видвигнена переважно одна ділянка. І так, у відновлюваній філософії Платона видвигнено передусім практичну волю, а саме науку про державу, і піднято старання про її перетворення. Головним провідником цього напряму був Микола Macchiavelli (1469-1527), який походив із Флоренції.У своєму головному творі Il principe (Князь) він протиставився християнській етиці, яка звертається у позасвітовий стан. Маківеллі навпаки ставить тезу, що все має бути для добра держави, і це освячує всі засоби — добрі чи злі вони. Іншими словами це є звеличування всякої перфідії і заперечення всякої етики.

18. На зовсім іншому становищі стояв другий визначний теоретик держави, Тома Morus (More, 1480-1535), канцлер англійського короля Генрика VIII, який віддав його на смерть за те, що він не хотів зложити присяги на безоглядну владу. Церква проголосила його святим. У творі De optimo rei publicae statu deque nova insula Utopia. Тома боронить парляментаризм проти абсолютизму. Пише він у формі оповідання про філософа Рафаїла, який заблудився на острів Утонія (οὐ τοπας — без місця), і дальше викладає про тамошній державний устрій. Основу становить рільництво. Немає приватної власности, тільки все спільне. Утопісти не торгують і не мають грошей. І чоловіки і жінки відбувають військову службу. Хворі лікуються у державних лічницях. Невилічимим поручається самогубство. Наука, яку уділюють урядники, є обовʼязуюча.Невільників є небагато.

Устрій держави є республіканський. Правибори вибирають начальника (princeps) на доживотність. Існує свобода релігії і безконфесійности.Всі можуть признавати безсмертність і душі і Божого провидіння. Молитви в церквах є загальні і спільні для всіх.

19. Другим, що хотів створити нову ідеальну державу був утопіст Тома Кампанелля. Він мріяв про соціялістично-комуністичну державу (у творі Civitas solis), яка має існувати як одна всесвітня держава з папою на чолі.

20. У Франції виступив Іван Bodin (1530-96) із відкидом комунізму.Одначе боронив він права родини. Кожний нарід є своїм сувереном і перед ним є відповідальні урядники.

21. Іван Althaus (Althusius, 1557-1638) в Emden заступав цей самий погляд, що народ є джерелом влади, бо добро народу є ціллю держави. Нарід поручає управу вибраним одиницям.

22. Вкінці Hugo Grotius (de Groot, 1538-1645) з Голяндії поставив свої засади у творі De iure belli ac pacis, займаючи прихильне становище до Арістотеля і схолястиків.

Є право природи, що випливає зо самої людської природи, вложене в неї Богом. Крім природного права є і позитивне право, що походить із волі управителя. Спочатку добра були спільні, щойно пізніше постало право власности. «Homo ex natura ens sociale» - з природи лучиться в державу, в якій усі годяться на спільне співжиття. Держава є невтральна до релігій, лиш атеїзм є недозволений. Найвища влада спочиває в народі, який поручає управу вибраним особам. У творах de Groot-a вже видно зворот до схолястики і пошанування Божих прав.

IV. Творчі дослідники природи

Водночас із різними філософічними системами багато вчених природників старалися висвітлювати самі факти у природі. При тому послуговувалися вони експериментами, природними школами, годинниками тощо, а передусім математичними обчисленнями, дедукцією і індукцією.Тим уможливили вони створення нових філософічних поглядів.

1. Leonardo da Vinci (1452-1529) це геніяльний ум, маляр-артист, що поставив нові засади, які дали напрям дальшим дослідам математики.Він відкинув альхемію і астрологію.

2. Микола Коперник (1473-1543) походив із Торуня, канонік у Вармії (Frauenburg), звернув увагу на астрономію (про обороти небесних тіл).Він прийняв за Пітагором геліцентричну систему, проти пануючої тоді геоцентричної (Tycho de Brahé). За Коперником пішли Kepler і Galilei.

3. Іван Kepler (1571-1630). Світ, це відбитка Бога. Величезну гармонію, в якій панує лад і постійність, можна уняти математичними і геметричними обчисленнями. Його головні твори є Astronomia nova seu physica caelestis i Harmoniae mundi libri IV. Нютон пізніше користувався Кеплером.

4. Galileo Galilei (1564-1642), творець новочасної механіки. Він був професором у Пізі, Падуі і Флоренції. Обчислив він правоспадання тіл, збудував телескоп, відкрив планети Юпітер, Сатурн і його місяці та ін.Планети Венера і Марс не світять своїм світлом. Порушував він і богословські питання та був осуджений Церквою. Багато вчених було проти нього, придержуючися св. Письма, «Сонце, стань!», яке здогадно здержав Ісус Навин. Відносно того оригінальний текст св. Письма говорить про інше.

На полі фізики він вказав на методу синтези й аналізи, індукції і дедукції, і передусім на математичні обчислення. Ґалілей відкрив право спадання тіла, право безладности, ваги і ін. Краска, смак, зимно і тепло — це особисті враження.

Попередником Ґалілея був Тихо Броге († 1601).