ЧАСТИНА ТРЕТЯ. АРАБСЬКА ФІЛОСОФІЯ

1. Постання арабської філософії, зокрема на Сході

1. Коли йде мова про схолястику як твір школи, було б хибним думати, що середньовічна філософія це спокійно розвинена система кабінетних учених. Навпаки, завзяті й гарячі диспути християнських філософів між собою — платоніки (XII ст.), як Аделярд із Бет (Bath) у Ляон і Тур, Бернгард із Chartres († 1119), Johannes de Salisbury i Alanus ab Insulis (Lille), doctor universalis, і ін., та арістотеліки, номіналісти і реалісти, а ще більше дискусії з арабськими й жидівськими філософами — виповнюють простір часу від св. Івана Дамаскина до Декарта.

2. Від здобуття Мекки 622 р., від VII і VIII ст. араби почали щораз більше опановувати християнський Схід та стикатися з християнською культурою, зокрема з філософією. Це сталося передусім за династії Амаядіві Абасидів (750 р.), в часі правління каліфа Альмануна (813-833).Вони завоювали Арабію, Іран, Середню Азію, Сирію, Єгипет, Північну Африку й Еспанію. Сирійські лікарі добре знали арістотелівську і платонівську філософію, а що вони силою свого звання були найсприємливіші для арабів, то їх переклади арістотелівської філософії найрадше були читані арабами. Бо в Едесі, в Месопотамії, 489 р. школи були зачинені як єретичні, хоч це був великий науковий осередок. Від часів св.Єфрема там перекладено грецьких клясиків на сирійську мову, філософічні і медичні твори Гіпократа (Х ст. перед Хр.), Галенлея (II ст. по Хр.), Архімеда і Птольомея. Тоді повтікали Сирійці-Несторяни до Ірану і заснували там в Нізбі школи, філософічні, медичні і астрономічні і передали науку Арабам. Едеські Несторіяни були арістотеліками. Тому в ІХ ст. Багдад став великим науковим осередком з численними школами і бібліотеками. Також від Византійців Араби одержали всі твори. При заключуванні миру казали — чорнило вченого — то кров мученика.

Високо стояла в Арабів: математика, альгебра — числа аритметичні, фізика, астрономія, геометрія, мореплавання, оптика, хемія і ін. Араби вживали вже магнетну іглу, водяний і механічний годинник і папір, які вони перейняли від Китайців і Індійців. Високо ставили Питагора, мало що не на рівні з Магомедом.

Вони старалися очистити поняття Бога від антропоморфізму, заперечували Божі прикмети і признавали тільки існування. З Арістотелем заперечували motor immobilis і вічність світу. Арабський аристотелізм був змішаний з неоплатонізмом. З творами Арістотеля були злучені твори Плотина і Прокла, які одначе подекуди затемнювали арістотелівську філософію. Передусім два арабські осередки відзначалися в тодішній арабській філософії, а це: Баґдад у Месопотамії і Кордоба в Еспанії, що мала 200.000 мешканців і 400.000 рукописів. Абасидські халіфи оснували свою столицю в Баґдаді. Філософія Арістотеля робила мусульманам деякі труднощі, бо в дечому в постановах противилася Коранові, і тому оборонці Мутакалимуни старалися не на арістотелівських, але на інших філософічних засадах розповсюднювати правди Корану. Творцями арабської культури були крім Арабів, берберійці (Маври), Іранці, Таджаки, Турки обʼєднані мовою і релігією.

В Х ст. став папою Сильвестер (Герберт † 1003 р.). Він походив з аквитанської родини і одержав освіту в Еспанії під проводом арабських учених. Тоді він познакомив Захід з індійською математикою, астрономією і досягненнями арабської науки, передусім з арабськими числами.Він підніс науку логіки-дилектики і поставив її на услуги теології.

3. На основах Арістотеля стояли Алькінді († 870) та Альфарабі(Х ст.). Перший переклав Арістотеля на арабську мову і дав до нього свої пояснення. Альфарабі не лиш обмежувався до пояснень, але вглиблювався в арістотелівську науку і робив свої висновки і заключення.Тому що існує неконечний світ, то мусить бути єство конечне, з якого еманує-вилонюється видимий світ. Існує один розум, що діє в усіх людей.

Ще визначнішим арабським філософом-арістотеліком був Авіценна (Ібн-Сіна) — вихованок багдадської школи. Він народився в 980 р., студіював і вчив у Багдаді і вмер 1037 р., розпившись у розпусті. Написав кілька дуже великих і глибоких творів. У книзі Уздоровлення, яка обіймає 18 томів, виложив він логіку, фізику, психологію, математику й метафізику. Займався також медициною і написав Canon medicinae. Світ, тому що неконечний, супонує конечне єство — Бога. Світ є вічний, бо від віків можливий, щоб Бог покликав його до існування. Бог пізнає можливий світ, який вилонюється з Нього. Пізнання Бога є загальникове і в ньому він бачить поодинокі істоти. Як слідно в цьому Абіценна держиться філософії Платона! Його твори були знані і в Україні митр. Петрові Могилі.Душа є нематеріяльна і оживлює тіло. Вона безсмертна, але воскресення з мертвих не дасться філософічно вдержати.

Такий був стан арабської філософії на Сході.

II. Розвиток арабської філософії на Заході

1. Дещо відмінний був розвиток арабської філософії на Заході, і то в ХІ ст. за каліфату Морабетів. Головним і визначним представником являється Аверроес (Ібн-Рошд). Він народився 1126 р. в Кордобі, де батько був суддею і мусульманським духовником. Після смерти батька ці уряди перейняв Аверроес, та опісля був засуджений на заслання. Все ж таки пізніше привернено його до давніх чинностей. Помер 1198 р.

Написав він пояснення до Арістотеля. Головні його твори це: Epistola de connexione intellectus abstracti cum homine, De animae beatitudine, De intellectu possibili. Він високо цінив і обожав Арістотеля. Філософія Арістотеля — це найвище досягнення розуму на його думку.

Бог є один і незложений із божественних своїх прикмет. Форми пізнання не оформлюють матерії, але радше розум переймає їх із матерії, в якій вони потенціяльно містяться. Розум існує окремо від душі і бере участь у загальному розумі, який зближується до душі. Дальше, розум творить форми у мові про змислові речі і, тому що походить від Бога, може піднестися до нематеріяльних істот. Не душа, але загальний розум є несмертельний. Душа людини і звірини є однакові. Може щось бути правдиве в релігії, але у філософії може бути неправдиве.

2. Послідовником Аверроса був Сіже з Брабанту — професор на Паризькому університеті. Його забив його секретар в Орвʼєто. Головними його творами є: De anima intellectiva, De aternitate mundi, Quaestiones naturales та ін.

3. До його прихильників належав Боетій з Дакії (†1284). Вони твердили, що матерія є вічна, бо Бог є незмінний. Бог пізнає загальні речі. Є один ум універсальний і одна душа (monopsychismus). Душа не залежить від тіла, і є одна для всіх, і є безсмертна. Душі тілесні гинуть із тілом.Боетій приймає детермінізм. Все є залежне від чогось. Є дві правди — одна філософічна, друга богословська.

Проти Аверроса виступив Раймундус Луллус і Степан Тампіє — архиєпископ паризький (1270-1277). У XIV ст. прихильниками Аверросса були Йоганнес із Жанден (Jandum), Петрус Авреолюс († 1321) та Іван із Бакенторп († 1346).

III. Філософічний погляд мутакалимунів на світ

1. Як відомо, Арістотель розрізнює матерію і форму у видимому світі. Кораністи приймають лиш атом, і цілий світ є зложений з атомів, які мають свої акциденси і є без руху. Бог безпосередньо впроваджує світ у рухомість, і причина та наслідок походять від Бога, який лучить наслідки з причинами. Ба щобільше, і людина не є причиною рухів, а лиш оруддям у руках Бога. Матерія, як учить Арістотель, є підметом різних можливостей і, щоб перейти до акту, мусить бути матерія в можливості.Мутакалимуни приймають тільки, що річ або може бути, або ні. Бог може лучити атоми між собою в різний спосіб і тому кожна річ може бути інакшою. Немає нічого нескінченого, ані рівночасного, ані послідовного. Кожна реальна річ є означена й обмежена. Саме тому вони не признають ані нескінчености, ні часу, ні простору.

2. Отож світ є сотворений Богом і від Нього безоглядно залежить.Він не сотворює речей, які перемінюються, але їх пускає в рух. Речі остають такими, якими вони є, тому що їх атоми так уложені Богом.Тому світ не є вічний, але почав своє існування з хвилиною упорядкування атомів. Світ може бути або не бути, і він є сотворений.

Божа суть має свої акциденси як додатки до Субстанції, що різняться від неї і між собою. Світ і поодинокі речі мають Боже призначення і, з огляду на абсолютну свободу Божої волі, є вповні від Нього залежні.Кожний рух походить від Бога, і Він може робити з речами, що хоче.Вони є Його повними оруддями.

IV. Арабські містики

1. В часі розвитку арабської філософії була й містична група філософів, т.зв. суфізи. Їх провідником був Альґазель († 1111), який учив у Багдаді і поборював арабських філософів у творі Destructio philosophorum.Йому протиставився Аверроес твором Destructio destructionis. Тому що філософи не можуть пізнати всієї правди, це може статися черед безпосереднє просвічення розуму Богом у контемпляції. Тому людина мусить віддалитися від світового гамору і звернутися до Бога, і тоді вона в екстазі пізнає всю правду.

2. У XIV ст. арабська філософія заникає. Арабська філософія поширена була й в Україні. Передусім знані є Арістотелеві врата і Тайна тайних, арабского походження з XI-XII ст.