ЧАСТИНА ШОСТА. ЗАСТІЙ СХОЛЯСТИКИ В XIV І XV СТ.

І. Схолястичні філософи і богослови після Золотої доби

1. Після високих досягнень у XIII ст. Альберта, Томи і Скота, наступив у XIV і XV ст. застій і брак поступу у філософічних науках, як томістів, так і скотистів, хоч суть філософічних дослідів була збережена. Деякий поступ зробили номіналісти і містики. Латинська мова у творах була занедбувана і метода трактування неопрацьовувана.

2. Зразками є Walter Burleigh (1275-1337), що ближче стояв св. Томи, хоч був учнем Скота в Парижі та Оксфорді.

3. Тома із Страсбурґу († 1357), генерал авґустинців у Парижі, написав глибокий коментар до Сентенцій.

4. Johannes Capreolus († 1444) написав Libri defensionum. Він дуже докладно реасумує науку томістів і тому називають його princeps Thomistarum.

5. Безпосередніми попередниками номіналізму були: Petrus Aureoli († 1321), що був францісканином і професорував у Парижі. У пізнанні є предмет, що є в природі, і предмет подуманий, що існує у свідомості і розумі (numen і fenomen). Властивий предмет є в розумі, який пізнаємо. Авреолі отже є номіналістом і до деякої міри підготував грунт філософії Канта.

6. Другим був знаним загалом Wilhelm Durandus a S. Portiano († 1332), домініканин і рівно ж професор у Парижі.

Оба вони промощували дорогу Оккамові в науці номіналізму.

II. Номіналізм Вільгельма Оккам і його послідовники

1. Вільгельм Оккам (Ockham, Occam) зі села Окам біля Лондону міноритом, народився 1270 р., був францісканином і професором в Оксфорді. Своїми номіналістичними поглядами зʼєднав собі великі симпатії. За те дали йому титул Doctor singularis.

На той час припадає спір Боніфатія VIII з французьким королем Филипом IV Гарним, і Оккам стояв по боці короля та протестував проти рішень папи, полишив монастир і кинувся в політичний вир, за що був потягнений до відповідальности. Тому зо своїми поклонниками Михайлом Чизеною і Бонаграцією утік до короля Людвика IV Баварського і підпирав його проти папи Івана XXII. Сидів у тюрмі в Авіньоні. Помер Оккам в 1349 р. А належав він до визначних філософів і написав багато творів, як напр.: Super libros Sententiarum, Subtilissimae quaestiones, Summa totius logicae, Quotlibet septem, Quaestiones in octo libros Physicorum, Centiloquium theologicum та ін. Його піддержували Марсилій Падуанський і Жан Жантен, авероїт.

В теорії пізнання виступає проти species, вражень, бо вони не потрібні ані до змислового, ані до умового пізнання. Все ж таки існує подібність між поняттям і предметом пізнання. Зображення і поняття є знаками речі. Поняття заступає саму річ. Signum, що веде до феноменалізму. Він відділював філософію від теології, до якої належать правди віри, а до філософії знання. Логіка це раціональна наука, яка оперує поняттями понять і знаками знаків. Вона випрацьовує правила відношень тих понять. Нею користувались в Парижі і в Оксфорді. Рух це не субстанція, але форма переходу і він є вічний. З рухом звʼязаний час. Він відкидає душу в понятті схолястиків, як цілої в цілому тілі в кожній части. Вона є субстанція, пізнавала зі своїх діянь. Чи вона може бути безсмертна?

Нема різниці зла і добра. Подібно як Скот, він основує свій релятивізм на волюнтаризмі і індеферентизмі. Воля керує розумом, тому людина відповідає за свої вчинки. Емпірично сенсуальна лінія вплинула на розвал схолястики і постання природничо-научного напряму, що опісля мало вплив на «реформацію».

Оккам розрізнює між пізнанням інтуїтивним і абстрактним. Інтуїція— це річ представлена розумом як існуюча. В абстракції розум представляє собі річ без індивідуальних прикмет — неозначено — і тоді воно стає загальним поняттям: conceptus universalis.

Нема єства загального, щоб було здійснене одночасно в багатьох одиницях, які різняться між собою індивідуальними питоменностями.Universale — це твір розуму через абстрактне пізнання і не опирається на якійсь предметовості. Воно отже є сотворене при помочі абстрактного пізнання. Universale може осягати багато речей. Поділ на рід і вид (гатунок) опирається на тому, що якесь поняття може бути символом-знаком для багатьох речей. А тому що загальне не є реальне, тому не може бути мови про одиничність буття. Загальне поняття не має в Бозі свого поняття. Тільки одиниці є відбитком ідей Божих. Загальне поняття Бог пізнає з нашого пізнання в душі. Ідея Бога є само сотворення, яке Бог подумав, і воно не існує в Бозі як у підметі, але у предметі, в самій речі.

Оккам усюди підкреслює єдність. Божі прикмети, це поняття, при помочі яких думаємо про Бога, а між ними різниці нема, навіть віртуальної. Загальне поняття не існує поза розумом і є знаком речей. Докази на існування Бога, одність і нескінченість, на субстанціяльність і безсмертність душі, не є вповні стійкі. Пізнання Бога і душі не є інтуїтивне.

Науку Оккама заборонено в Парижі в 1339 і 1340 рр., та його науки придержувалися професори. Оккам мав багато прихильників, т.зв. номіналістів.

Він заперечував, що Папа є намісником Христа і що є непомильний.Як один з найвизначніших Оккамістів. Від нього зачинається властиво упадок схолястики.

2. Johannes Buridanus — професор у Парижі і Відні. Бурідан приймав детермінізм волі. Без пізнання розуму воля не може діяти, бо осел не може рішитися між рівними вʼязанками сіна і гине. У XV ст. вже заборонювано погляди Оккама. Він виступав проти релігійного скептицизму.Душа є одна з розумом і волею. Річ може звичайна в нескінченість, як нема переміни і до того не треба розуму.

3. Прихильниками Бурідана й Оккама були ще Gregorius da Rimini, магістер у Парижі.

4. Другим представником окканізму в Парижі був Микола Орезм (1323-1384) походив з Нормандії, був професором в Парижі і єпископом в Лізіє. Він був математиком, астрономом, і фізиком та писав вже по французьки. Писав і про гроші. Карло V почав чеканити монету. Він розвивав геометрію і механіку, студіюючи астрономію. За деякі єресі був осуджений папою Бенедиктом XII. Бога не можна пізнати світ є у всьому досконалий. В природі реальною є тільки матерія. Ріжноманітність речей пояснюється ріжноманітністю субстанціяльних форм або природ і злукою атомів. Субстанція не гине. Світло то рух. Причина, то наслідство з'явищ.

5. Петро з Ailly (Alliaco). Петро був кардиналом і приймав погляди Оккама.

6. Микола з Autrecourt поборював причиновість і поняття субстанції.

7. Найвизначнішим оккамістом і номіналлістом був Gabriel Biel у Tübingen, — «останній схоляст», як його називають. Помер 1495 р. Ним користувався Лютер.

8. Marsiliusde Inghen († 1396) слідував без застережень за Окканом.При кінці XIV і XV ст. вибиваються два вчені філософи:

9. Johannes Gerson (нар. 1363), який учився в Парижі в Петра з Ailly і опісля був там також професором і канцлером. Помер в Ліоні 1429 р. в монастирі келестинів. Він був дуже діяльний на Констанському соборі, а опісля вигнав його бургундський князь, тому що не похвалював доконаного ним вбивства орлеанського князя. Терсон залишив велику філософічну спадщину. Головні його твори є: Concordia metaphysicae cum logica i Theologia mystica speculativa et practica. Він займає посереднє становище між реалістами та ідеалістами. Ідея має умове існування і відбиває та відтворює реальне існування речі. Загальні поняття існують реально в умі, але основною є завжди реальні існування речі. Терміністи заперечували предметовість і дійшли до розумових фікцій.

Ґерсон звернув умову спекуляцію до містики, пригадуючи вікторинців і св. Бонавентуру, перестерігаючи водночас перед пересадою, що кінчається в уявних обманах, примарах і хворобливих станах. Одночасно він високо ставить правдиві містичні екстази, які розвинув Екгарт.

10. 3 другого боку підніс рівень медицини і філософію Raimund v. Sabunde, навʼязуючи до Раймонда з Луллюс у Тулюзі, де він учив в 1430-их роках. Головним його твором є Theologia naturalis. Він є томістом.

Пізнання є можливе з видимого світу і з св. Письма. Пізнання є те саме, а різниця полягає в тому, що змислами доходимо до правди, досвідом і розумуванням. Св.Письмо подає нам ті самі правди авторитетно, не входячи в докази. Пізнанням із природи доходимо до св. Письма і в природному пізнанні шукаємо правд віри. Він доказує правдивість християнської віри з природного пізнання, що, очевидно, не є вірне, бо християнська віра має таїнства. В XV ст. почався розвиватись ренесанс, гуманізм, пантеїзм, лібералізм, атеїзм, сензуалізм і зворот до містики.

IIІ. Німецька містика і Майстер Екгарт

1. Багато філософів і богословів, знеохочені різними теоретичними спорами, зверталися до містики, до внутрішнього життя і безпосередньої злуки з Богом. Про містиків була вже мова передше. Містика розвинулася найкраще в Німеччині. Передусім виступає вона в проповідях, звернена на ублагороднення вірних і піднесення їх морального рівня. Провідники завжди покликувалися на св. Отців, на схолястиків і на філософів (Платона й Арістотеля).

Найвизначнішим німецьким містиком був, як сказано, Майстер Ектарт (1260-1329). Він учив при кінці XIII ст. в Парижі, опісля був провінціялом домініканців у Колонії та Страсбургу. З його науки осуджено в Римі 28 тез, споріднених із пантеїзмом.

У Бозі суть різниться від особи. Суть, це спокійне нутро Бога. В цю Божу темноту паде світло Отця і Він, пізнаючи себе, родить Сина і через любов дише зо Сином Св. Духа. Божа суть містить у собі всі істоти, які видає із себе. Бог є всім у всьому. Не раз дуже поетичні вислови вносять велику неясність у цілу науку. Бог обіймає всі сотворіння, але є ними ненарушений. У душі, яка є образом Бога, також є основа і глибина (grund) потенцій Божих. Душа — це іскра Божа. В ній найбільш досконало відбивається Божа суть, і це спонукує людину до застанови і містики. Піднестися до оглядання Бога належить до душі, яка однак тут не може безпосередньо дійти до Бога. Бога можемо оглядати підо впливом Божого просвічення. Істота душі вникає в Божу суть як одну. «Оком, яким оглядаю Бога є тим самим оком, яким бачить мене Бог».

Душа мусить відвернутися від світу, свою волю залишити, щоб дійти до Бога і передати себе Богові та стати пасивною. Це є містична злука з Богом. У цьому стані людина стає Божим сином і затираються різниці між Богом і душею. Як хліб перемінюється в Тіло Христове, так людина перемінюється в сина Божого. Як Бог родить у мені свого сина, так я роджу знову «Його Сина в Отці, — роджу того, що мене передше зродив».

Екстазою людина звільняється від гріха, хоч би вона їх поповнила незнати скільки. Гріх упокорює, а прощення лучить її з Богом. Сама спокуса спонукує до поступу й чесноти.

Через містичну злуку людина підноситься до повної свободи волі і тоді вона хоче тільки те, що добре і святе, бо в ній діє тоді Бог, який не може схибити.

Зовнішні діла служать до відірвання людини від земних речей, від яких не залежить спасення, але від внутрішніх. Добре діло мусить бути доканане безкорисно — треба робити добро тому, що воно є добро.Якщо робиться задля нагороди, це гріх. Хоч Бог не був би справедливий, людина повинна любити справедливість; навіть якщо Бог поручав би гріх, людина повинна бути чесною. З цього видно скільки пантеїзму є в науці Екгарта, тому вона була осуджена (Denzinger, 504 і далі).

2. Прихильником і послідовником Екгарта був Johannes Tauler (1300-1361). У творі Про наслідування вбогого життя Ісуса він ішов за Екгартом і не підчинявся постановам Церкви.

3. На протилежному становищі станув Heinrich Suso (1295-1366), домініканин, і

4. Іван Ruysbroeck (1294-1381), канонік із Брюселю. Вони старалися вдержати становище Церкви, хоч деколи поповнювали і помилки. Останньо вступив до августинців — doctor castaticus. Людина вмирає для себе, відказується від всього і шукає обʼявлення у вірі.

5. Слідний вплив Екгарта у творі Eine deutsche Theologie, якого автором був якийсь «Приятель Бога», як вони себе тоді називали. Її вилав друком Лютер. Автор каже, що всі єства вийшли з Бога. Все, що вийшло з Бога має правдиву суть у Бозі. Кожна річ, це відбитка ідеї Бога. Бог не був би Богом без сотворінь. «Якщо не було б нічого, то чим був би тоді Бог?» В людині є природне світло розуму і надприродне ласки. Не можна природним світлом навернути на надприродну дорогу, так як не може стати диявол на дорогу святости.

6. Gerhard Groot († 1384) належав до конгрегації Ruys Broecka і унезалежнив себе від Екгарта. З його школи походив аскетичний твір високої вартости п.з. Наслідування Христа, що його приписують Томі Гамеркен із Кемпіс († 1471). Пізнання розуму і святість життя провадять до спасення.

Напрям містики дальше розвивався в XVI ст. в Німеччині і то дуже сильно. Цей містично-релігійний напрям поступав з узглядненням філософії природи. Головнішими представниками були:

7. Валентій Weigel (1533-1588), лютеранський пастор у Саксонії.

8. Далеко визначнішим представником був Яків Böhme (1575-1626)із Görlitz на Шлеську. Читав Теофраста Бомбаста і твори німецьких містиків, і мав візії. У творах Aurora (Порання звізда) і Mysterium magnum він займається гріхом і старається погодити його існування з мудрістю і добротою Бога, бо кожна річ стає виразнішою через своє противенство.

Бог є незначним духом, який стається впродовж віків чимсь яснішим, і то через противенство. Такими противенствами є темнота і світло (гнів і любов). Темнота є вічною природою (centrum naturae), а світло духом Бога. І так Бог є зложений з природи і духа (тіла і душі).

Світ є сотворений з вічної натури. Ці види, що є в Бозі, є гармонією у світі негармонійних противенств до себе. Сотворення є тільки видихом з Божої суті і виявом. Світ, це витвір із світла і темноти. Людина посідає огнисту душу, світляну і звіринну. Так само є в людині трояке тіло: небесне, астральне(звіздясте) і елементарне-матеріяльне. Людина в первісному стані впала у гріх. Воплочення є небесне і земне. Син Божий став чоловіком небесним, а опісля земним із Марії. Він знищив пекельний вогонь у людині і відновив у ній «Божий образ», з яким лучиться містицизм, що освічує людину, яка себе зберігає пасивною і занурюється в єство Боже. Зо своїх видінь черпав він пояснювання св. Письма. В Божому світлі він бачив свою науку, і хто її не приймає противиться Св. Духові і його чекає за це Божа кара.Böhme мав вплив у Франції та в Англії. Дивна річ, що під його впливом стояли Schelling і інші.