ІІ. ПОНЯТТЯ СХОЛЯСТИЧНОЇ ТЕОЛЬОҐІЇ І ЇЇ ПЕРШІ ЗАВЯЗКИ

1. Слово схоляст, схолястика походить від грецького οχολή - час вільний від занять і посвячений науці. Звідси схоляст означав учителя і ученика artes liberales, і пізнійше в середних віках — того, що в школі займався фільософією і теольоґією. Хоч що до дефініції схолястики нема днесь згоди між істориками, то все таки в схолястичній теольоґії можна вибрати головні прикмети, які її ціхують і на що загально всі годяться.

1) Найперше схолястична теольоґія се наука витворена в школі. Підчас коли в наших часах між школою і наукою звязь розвільнилася, то колись була вона далеко тіснійшою. В своїй основі спочивала схолястична теольоґія на фільософії Аристотеля. 2) При її помочи старалися схолястичні теольоґи пірнути розумом у правди віри, їх проникнути, скільки змога, зовсім не думаючи забиратися до розвязки таїнств. Крім сего її завданням є погодити обявлення з розумом — чому і в що маємо вірити? 3) З сим старанням лучиться инше, а іменно систематично упорядкувати всі правди віри та розвязати підношені проти них закиди. Те, що в ріжних отців при ріжних нагодах і в ріжних трактатах було сказане більше або менше ясно, то в схолястичній богословії уняте в одну гармонійну, льоґічну цілість. 4) До осягнення сеї ціли послугувалося поправною і стислою термінологією і загалом своєрідною технікою (силльоґізм), навченою в Аристотеля.

Хоч схолястична теольоґія розвинулась щойно в середних віках, то всежтаки вона суповує патристичну [27], в якій вже мон доглянутися сильно розвипених сертястичних зародків.

Найбільше фільософійно обдарованим народом були Греки. В них кожда система дає своєрідний оригінальний погляд на дійсність. У Греків також правди, які самометно пізнає людський розум (причиновість, головні етичні засади, обєктивність змислових вражінь і т. д.) стали предметом фільософійного оброблення. Загалом природне пізнання завдяки Плятонови і Аристотелеви осягнуло найбільшу висоту [28]. Христіянство ублагороднило аристотелівську фільософію, вивіяло з неї полову і усовершило пізнання деяких тяжких правд (істнування Бога. субстанціяльність душі, позагробове життя і т. д.). Систему Стаґирита вибрали христіяни не тільки з природного опортунізму, що оружем ворога найбезпечнійше боронитися, але тому, що він найкрасше надавався до зрозуміння і розвинення правд віри. Особливо помічною стала вироблена термінольоґія (οὐσία ὑπόστασις і т. д.). „Фільософія виховала" каже св. Климент Александрійський — „грецький нарід для Христа, як закон виховав Жидів” [29].

2. Примінення грецької фільософії в науці віри стрічаємо досить вчасно. Ся робота слідна передусім в александрійській школі, в якій властиво розпочинається богословська наука. Климент Александрійський береться до питання про відношення розуму до віри. Він картає деяких вірних, що не хочуть вчитися фільософії и діялєктики і роздумувати, а знати йно чисту віру. Вони подібні до виноградара, що, не плекаючи лози і вітий, хотівби мати грозна [30].

До систематизації правд віри забрався Оріґен в творі Περὶ ἀρχῶν [31], даючи першу синтезу богословської науки. Велику ерудицію діялєктичну видно в св. Атаназія і всіх трьох Каппадокійців у тринітарній науці. Великим змислом для спекуляції і систематизації відзначався св. Кирило Александрійський, якого звуть навіть найбільшим схолястом зі всіх Отців [32].

Коли в александрійській школі переважала ще плятонівська фільософія зі своїм ідеалістичним полетом, то противно антіохійська (Діодор з Тарсос, Теодор з Мопсвестії, св. Іван Хризостом), що держалася радше реального змісту св. Письма, стала звертатися до Аристотеля, тимбільше, що на нім оперлися були Несторіяни і Монофізити. Від VI ст. з Леонтієм Византійським († коло 543) Стаґирит опановує. зовсім грецьку патристику. Наглядним доказом сего в твори св. Івана Дамаскина († 750) [33]. Він перший зібрав увесь теольоґічний матеріял в одну цілість, долучуючи як пропедевтику аристотелівську фільософію — головно термінольоґійні пояснення. Πηγή γνώσεως Дамаскина було для Сходу тим, чим пять столітий опісля Summa Томи для Заходу.Твір ділиться на три части: В І поданий огляд фільософійної термінольоґії після Аристотеля, Порфирія і Аммонія.Там також приходить ославлена без причини теза: philosophia theologiae ancilla ; Πρέπει δὲ χαὶ τῆ βασιλίδι ἄβραις τισὶν ὑπηρετεῖσθαι. [34] В ІІ вичислені 100 єресей як історичний вступ. І часть то властива доґматика, яка розпадається знова на чотири книги: В першій бесіда о триєдинім Бозі, в другій про сотворіння, в третій і четвертій про воплочення. В тій останній говориться і про тайни і про останні річи. Та сей поділ теольоґії не походить від Дамаскина, але зроблений після Петра Льомбарда [35]. Орігінального не дає сей твір багато, а є він радше вислідом праці попередних століть.

До VIII ст. грецька теольоґія має характер більше полємічний оборонний перед єресями, а тимсамим є вона несистематичною. Πηγή γνώσεως було під тим оглядом великим кроком в історії теольоґії і фільософії і воно носить на собі виразне знамя схолястицизму. Нема нині жадного сумніву, що в византійській імперії церковна культура далеко перевисшала західну. Греки розвинули високо розуміння правд віри. Ті ґіґанти теологічного ума як Атаназій, Василій, Григорій, Хризостом остануть на все ясною славою Сходу. Та дивна річ, розвій східної теольоґії припинився. Роздори і упадок византійської держави, брак церковної одности - так конечної до розцвіту правдивої теології і дальше зубожіння орієнтального клиру під правлінням Турків, пнули східну теольоґію стрімголов у занепад [36].

Сей здобуток грецького богословського ума переняли середновічні схолясти. Вправді першим отцем в середновіччу був завсе св. Августин, але нема сумніву, що і грецькі вітці дали сильний бодець схолястичній теольоґії. Твори східних отців знані були на Заході переважно з фльорілєґій в фраґментарнім перекладі Руфіна, Евстатія, Аміяна і Муціяна. Грецький вплив на латинську схолястику починається властиво в XII ст, з перекладом „О православній вірі”, третьої части Дамаскинового „Джерела пізнання”, яке зладив Іван Бурґундій з Пізи († 1194).

З Дамаскина пізнав Захід деякі основні правди аристотелівської льоґіки, онтольоґії, психольогії і етики [37]. В теольоґії дістали схолясти через Дамаскина новий матеріял (в науці про пресв. Тройцю і в христольоґії) і навчилися ясно означати і усталювати термінольоґійні вирази [38]. Через те очевидно вплив на схолястичну спекуляцію зростав і рівночасно скріплявся в теольоґії традиційний доказ ех auctoritate.

Сю звязь і безпереривність треба мати на бачній увазі з огляду на згадані погляди нездинених теольоґів, що ставлять схолястику як щось ворожого східній традиції.Вправді про зависимість схолястів від грецьких Отців наука не сказала ще своного останнього слова, але самий факт признають нині всі проти. Ehrharda безумовно. Спір іде радше про ширину впливу. Рівнож і протестанти признають лучбу схолястики з грецькою патристикою [39].