10. З БЕЛЬҐІЇ ДО АНГЛІЇ

Я не зауважив, що минуло вже 12 днів від мого виїзду з дому, а я ще далеко не в Англії, хоч вона властиво моя ціль. Але тоді було поминути річну нагоду, щоби не подивитися на міста і людей в чужих державах та не відвідати знайомих.

24 липня в 8 год. рано виїхав я з Бріссель до Остенди. О. van de Boshe, Редемпторист нашого обряду, що довго працював у Канаді між нашими поселенцями, але через недугу мусів вернутися, служив мені радою своєю поміччю і супроводжав мене до Остенди. Він займався тепер душпастирством наших поселенців у Бельґії, Франції й Англії, тому я називав його найбільшим парохом світа, бо ледви чи котрий душпастир завідує такою розлогою територією. Поїзд помчався в напрямі моря, тому краєвид — рівнина; міняються гаї з полями.

Перебігаємо скоро міста й містечка. Коли ми переїздили коло Ґандави, нагадалося мені одна подія з часу, як я відвідував це місто 1928 р. В осени 1925 вибирався я в наукову подорож по Німеччині та хотів вступити й до Бельґії. Саме кілька днів перед виїздом прийшов до мене молодий о. van de Tegixte, щоб познайомитися. Дуже милий у поведенні, великий ідеаліст, однак заможного купця в Ґандаві, він з великим пожертвуванням вивчив нашого обряду й мови, щоби працювати над з’єдиненням Церков. Хоч я був занятий приготуванням і не мав часу, але провели з ним хвилини лишилися мені до нині, повні духовного піднесення. Коли я згадав йому, що маю в пляні подорож по Бельґії, він сів негайно і написав листа до свого батька та прохав мене, щоб його відвідати. Я зложив письмо до подорожних документів і розпращався з ним сердечно. А за кілька днів довідався, що о. van de Tegixte умер на удар серця. Свою подорож, хоч уже мав куплений подорожний білет, мусів я тоді відложити. Щойно по двох роках я зміг виконати свій плян і, будучи в Ґандаві, оглядав замок Gravensteen з XI і XII ст. та тритих братів Van Eyck — «Почитання Агнця» XV ст. Його забрали були німці і мусіли звернути на основі миру. Це архітвір флямандської школи, що своїми формами і зовнішністю нагадує венецьку школу. Головна думка — це відкуплення роду людського Христом. Образи містяться в катедрі св. Бава. При цій нагоді, як сказано, вступив я до батька покійного Редемпториста і перед листа, чекаючи в гостинній. За хвилину прийшов здивований батько, бо очам не хотів вірити, що це лист від його сина. Так він умер! Так, кажу, але лист писаний ще за життя і мабуть останній лист до Вас, а тому що це Ваша власність, хотів я Вам його звернути — і розповів цілу історію. — Чим міг би я помогти Вам? — питає мене, бо син просив, щоб я як найкраще вас прийняв і це його передсмертна воля. — Не маю ніяких бажань — відповідаю, мені дуже приємно, що міг Вас відвідати і познайомитися. — Всеж таки батько взяв своє авто, попровадив мене по місті, показав катедру, замок, і з сльозами в очах попрощався зі мною.

Поїзд зближався до Остенди і заїхав над берег моря. В порівнанні з полудневими пристанями рух менший, або радше сказати, упорядкована праця. На молях проходжується велика маса літників, кажуть, навіть з Англії, бо прожиток з причини низької валюти дуже дешевий у Бельґії. Розповідають, жартуючи, що англійські робітники приїжджають сюди на свої Holyday і ніодин не хоче нести своїх клунків, бо це йому не оплатилося би.

Замітний є відплив і приплив моря, чого на Середземнім Морю не видно. Через це і пляжа не така чиста й догідна. Часто заїздять кораблі до пристані, бо багато пароплавів курсує між Остендою і Дувером. Беріг (Quai) високий, так що перехід на корабель легкий, без труднощів і криків та галасу, як це було в часі подорожі до Св. Землі. Корабельні двигуни підносять клунки і скрегочуть, як журавлі від керниць на подільських степах. Ми розпращалися з о. Боським (так називали його Українці), бо сирена затрубила і «Prince Léopold» став випроваджуватися від берега. Ціла пристань, місто з готськими вежами стануло у приманчивій красі перед очима, нагадуючи подекуди венецьку сценерію. За 15 хвилин корабель був уже на повнім морі та в сильнім розгоні прямував до Дувер. Подорожніх було велике число, кожне місце зайняте і всі чимскорше шукали лежаки, щоб увесь час не мучитися стоянням, але свіжі, вдихати легкий морський воздух. Море замрлене, притемнене і дещо неприємне, хоч спокійне. Не таке приманчиве, як полудневе, бо проміння сонця заділ мряки не викликують гри барв. Та все таки воно має щось таємничого в собі.

Стоїш на покладі, посередині між двома незнаними глибинами: одна губиться ген у небесних просторах, тобі над головою, друга під ногами — бездонна пропасть. Обі закриті перед очима приманчивим серпанком. Скільки історії прикрили ці води! Душа десь рвалася би, щоб довідатися про ті краї. Невідлучні товариші, стада мев, кружляють над кораблем і видовлюють кинені окрушини хліба. Їх лет такий легкий і леткий, немов би воздух їх ніс на собі, ледви замітні удари їх крил. Зникає бельґійський берег, покидають пароплав і меви. Ще видно кораблики рибалок, що закинули сіти, та вкінці і вони зникли з очиду. Вода селедиста. Повне море, безкрає — вражіння безконечности простору й часу! Пливуть хвилі за хвилями і ніколи не перестають. Минають, як дні життя і не вертаються ніколи… За хвилину випливають на обрії кораблі, зближаються швидко до нас і відтак чимскорше відпливають, бо їм на противна дорога. А хвилі мандрують одна за одною, а за ними біжать і думки до Англії: куди заїхати, де приміститись, як розложити час, що оглянути і з ким стрінутися. Все це, не маючи наперед точних даних, годі було уложити і передбачити. Вправді було намічених кілька місяців і точок, але все це таке пливке і непевне, як оці хвилі. А при тому упередження, що Англійці такі зимні, неприступні і непривітні, не говорять иншими мовами — знеохочувало немало. Та надія на Божу поміч додавала відваги.

Безжурно гуторять подорожні, чути переважно французьку, англійську й німецьку мову. По двох годинах стали десь з моря виринати білі, високі береги Альбіону, що поволі підіймалися гордо над поверхнею моря, а на них самопевно і виразно рослилися міста і села. Десь збоку сторчав високий вітряк, а тут біліють розвинені шатра, як кажуть, спортовців. Нагадалися Байронові вірші: «Колись на острові, на славнім Альбіоні, жив молодик, що був байдужен на все добро»… По пів до третьої пароплав став зближатися до пристані Дувер (Dover). Від берега далеко в море вистягаються сильні камяні мури, на них сторчать гирла гармат. Не дай Боже підійти тобі з лихим наміром! Пристань сильно укріплена. Корабель причалив по несповна тригодинній їзді. Вислати з корабля на берег було дуже догідно. Ну, слава Богу, — понеслося з глибин душі.

Негайно почалася провірка пашпортів. Урядовці (clerks) питаються про місце побуту, ціль подорожі, про знайомі особи, поручаючі листи і т. п. Очевидно, треба вміти бодай трохи по англійськи, бо навіть митні урядовці не говорять иншою мовою, от хочби своїх союзників, недалеких сусідів Французів. Англійці не відчувають щодо цього потреби, бо й так у цілім світі говорять їхньою мовою. Раз-у-раз чути слова: «Пліз» (please), «тенк ю» (thank you). Остаточно при провірці клунків повірили на слово, що нема нічого до сплачення, і я сів до поїзду. Вози вигідні, є лише І. і ІІІ. кл., які між собою небагато різняться; сидження фотелі, у возах чисто. Поїзд іде просто, не задержуючись, з Дувер до Льондону. В переділі їхало двох Англійців і трьох Швайцарів, які ввесь час говорили весело і безжурно. Їхали в гостину. Wir sind immer gemütlich — казав один з них, і слушно. Зате Англійці сиділи спокійно, відповідаючи час до часу на якийсь запит. Околиця робить вражіння досить мелянхолійне. Всюди пасовиська, спортові і забавові площі. Рідко показується овес, капуста і загалом городовина. Тут більше на полудне овочеві сади і на межах рядом дерева. Подекуди пасуться корови, а вже дуже рідко коні.

Перед 4 год. пополудні поїзд став вбігати в льондонські передмістя, скачучи з одної лінії на другу. Передусім звертає на себе увагу довжезна (490 м.) Кришталева палата (Crystal-house) побудована зі заліза і скла для влаштовування вистав. Збудована 1852 р. Йосифом Пакстоном. Доми побудовані з жовтавої цегли, невиправлені іззовні мабуть з огляду на мряку. Старші камяниці почорніли від диму і мряки. Згори видно в Льондоні багато гострих спіральних веж (spire — спайр), що характеризує види й інших міст в Англії. Накінець поїзд задержався і чути голос «Вікторія стейшн» — Victoria Station.