10. МОРІЯ, ГОРА СОЛОМОНОВОЇ СВЯТИНІ

Після оглядин Вифлеєму, — у понеділок раненько (7. V. 1934) відправив я Службу Б. в церкві Божого Гробу на престолі св. Магдалини, в наміренні висловлених учора на Божому Гробі молб. Після відправи я ще раз оглянув усі місця, щоби краще їх пізнати. Можна було це зробити спокійно, бо не було натовпу, — лише всюди клячало трохи богомольців.

Тому, що спільний вихід був назначений на 8.30 год., я, маючи ще годину часу, пішов до склепів, щоби купити шовкові арабські плашці на дальматики, та дещо памяток зі Св. Землі. З огляду на тамошню валюту (1 палестинський фунт є 28 зол.), ціни досить високі, — а коли ще хто не визнається, то може грубо переплатити. Найкраще купувати памятки в монахинь, які самі виробляють їх і продають та з того удержуються. Є це заразом і милостиня для них. Розговірна мова в Єрусалимі арабська, але з торговцями можна розмовитися і по французьки, німецьки, італійськи, англійськи, а дуже часто і по російськи. Прегарні персидські арабські скатерті на столи.

По сніданні всі виходимо на дальшу мандрівку. Знову вниз вузькими вуличками (1.5 — 3 м. ширини). Рух ще більший ніж вчора. Продавці ярин, риб, фініків, помаранч, бананів кричать, захвалюючи дешевий товар. Несуть у боклаґах воду, переганяють ослів, що звично простягаються крізь юрбу, а навіть тягнуть за собою верблюдів, — і все те крізь вузенькі вулички. Цікава вуличка ремісників: ковалі, шевці, столярі; навіть золотарі зараз таки при вулиці мають свої робітні.

Перейшовши з трудом крізь вуличні базари, ми звернули крутими вуличками вбік і станули перед Муром плачу. Знаний він уже кожному зі світлин, — та дійсне вражіння далеко сильніше. Нагадує щось з останків муру цикльопів. Це 18 м. висоти, а 50 м. довгий мур з великих, більш як метрових камяних, мармурових брил і бльоків, — останок бодай до половини сильної огорожі, що окружала Соломонову Святиню. Цісар Адріян наказав був Жидам приступ до міста, аж Константин Вел. позволив їм раз на рік збиратися на молитву коло муру. З часом стали приходити і щодня. Рядом стоять, звернені лицем до муру, в сабашівках пейсаті Жиди й Жидівки, старші й молодші, — згорблені старці й старушки, яких супроводжають діти. Всі моляться, хиляться і плачуть над упадком великої святині й цілого народу. Особливо в пятницю вечером і в суботу тут аж роїться, бо Жидів у Єрусалимі є 50.000.

На переміну первопівець з народом, жалібним голосом голосять, заливаючися сльозами:

Первопівець: “Що запустіли палати, що збурений храм”.

Нарід: “Сидимо тут самітно й ридаєм”.

Перв.: “Що розвалені мури, що велич наша минула”.

Нарід: “Сидимо тут самітно й ридаєм”.

Перв.: “Що наші жерці погибли, що царів наших зневажаю”.

Нарід: “Сидимо тут самітно й ридаєм”.

Перв.: “Ми молим Тя, зглянься над Сіоном”.

Нарід: “Збери дітей Єрусалиму”.

Перв.: “Прийди, прийди, Спасителю Сіона, промов до серця Єрусалимові, щоб краса і велич покрила Сіон”.

Нарід: “О глянь ласкавим оком на Єрусалим”.

Перв.: “Щоби скоро засяло царство на Сіоні”.

Нарід: “Потіши тих, що плачуть над Єрусалимом”.

Плакав колись Христос над Єрусалимом, — плачуть тепер Жиди. Я не сумнівався, стоячи коло муру, що Жиди випросять своє навернення. Тим паче, що розвинена тепер і в Европі сильна жидівська католицька акція під впливом Гітлерових законів, які ставлять позадержавні скобки аж до третього покоління всіх, що походять з жидівського роду. Ряди-переди й ті німецькі католики, які почувалися Німцями, але з походження Жиди, нині стають свідомими Жидами-католиками. І в наших галицьких колах знаний п. Пістоль, частий гість ВПреосв. Митрополита, що веде католицьку пропаганду між Жидами.

У стінах стирчать вбиті цвяхи, — а тепер втискають у щілини карточки з написом своїх молб. Не можна брати жадного камінчика, — а жовнір, що стереже, не позволяє нічого рушити.

У неодного прохожого я бачив відгірну усмішку, а навіть кпини (от, хлинхають), — та в мене в серці ворушилося велике співчуття. Колись діди кричали: кров Його на нас і на дітей наших; а нині вони, внуки, — посіяли прологону. Скільки вилито тут сліз, скільки випотопано болю, — Бог один лише знає. Оце символ заведених надій і великих невдач, як кара за непослух Богові, — а водночас і сильний вислів невгасаючого національного почування й туги за кращим завтра.

Обходжимо боком, і по ступнях виходимо на місце збуреної святині. Це великий простір, — бо був біля 500 м. довгий і 300 м. широкий. На ньому стояв храм з обширними притворами, щоби помістити нарід, який три рази до року приходив відвідати святиню й принести жертви. Виринають в уяві великі спомини. Колись Авраам привів сюди свого сина Ісаака на цілопалення. Давид бачив тут ангела з мечем, зверненим до Єрусалиму. Соломон здвигнув у 969 р. пер. Хр. гідну подиву святиню. Спровадив фінікійських майстрів і кедрину з Ливану від короля Тиру Гірама і ужив увесь матеріял зі срібла, золота, алабастру, кедру, порфіру й міді, який придбав уже Давид. Була вона чудом Сходу й перевищала красою твори фараонів. Як усе на світі минає, так і велич культури! Навуходоносор у 586 р. знищив храм, забрав золоті посуди для своїх пирів, а нарід пішов до неволі, в якій коротав він 70 літ. На звалищах святині сів пророк Єремія і ридав з тяжкого болю. По повороті Зоровавель відбудував святиню в 516 р. пер. Хр., — але вже не таку величну. 500 літ пізніше поставив Ірод третю. Славна була від Соломонової тим, що бачила Христа. Ось на цьому місці звістив архангел Гавриїл народження св. Івана Хрестителя. До цієї святині принесли Божа Мати й св. Йосиф маленького Ісуса, над яким пророкував Симеон. Тут потім диспутував 12-літній Христос з ученими фарисеями, вигнав кнутом торговців, голосив свої науки про митаря і фарисея, про вбогу вдовицю, що кинула лепту до газофілакіону, і т. д.

“Гляди, — казали апостоли до Христа, — які величаві будівлі”.

— “Направду, направду кажу вам, що не лишиться з них камінь на камені, який не буде розбитий” (Мк. 13, 1).

Грізне пророцтво сповнилося. Роздерлася занавіса Святая Святих. По невдалім повстанню Тит обернув ціле місто в руїни, а потім святиня згоріла. І справді, стоячи на Морії, наглядно, як ніде інакше, відчувається Боже прокляття.

Святиня була справді величава. Йосиф Флявій каже, що її зовнішній вид виявляв усе, щоби тільки захопити око й серце. Зі всіх сторін була украшена тяжкими золотими плитами, у яких сяла при сході сонця, наче палаючий вогонь, і разила око, як саме сонце. Для путників, що йшли до Єрусалиму, здавалася здалека неначе снігом покритий вершок. На старих звалищах повстала римська Елія Капітоліна, а на горі Морія побудував у 135 р. цісар Адріян святиню Юпітера. І знов упадок римської могутности й її святинь. І ще Юліян Апостат старався (361—363) відбудувати жидівську святиню, — одначе надармо. 36 разів здобувано в історії Єрусалим, а два рази зрівняно його зі землею. Гора стала буквально смітником Єрусалиму. Щойно в VII ст. каліф Абд-ель-Мелік (685—705), звернувши увагу на прегарне й домінуюче над містом положення Морії, поставив мечет Омара (храм скали) в честь каліфа, що перший здобув Єрусалим. Просто архітвір мистецтва, який зі захопленням подивляють усі путники.

По восьми сходах, що кінчаться потрійним або почвірним луковатим склепінням, і то подібно на всі чотири сторони світа, підходиться догори, звідки видно вже цілий мечет, виложений зі зовні синими майоліками. Це восьмикутник вписаний в коло з проміром 54 м. До середини ведуть чотири брами зі сходу й заходу, півночі й полудня. На середині вискулиста баня, якої промір виносить 22.5 м., а висота від землі 34 м., — та все таки, з огляду на великий простір цілої гори, мечет є малий, наче невелика церковця. Будували мечет візантійські архітекти в 688 р.

Очевидно до всіх забудувань на Морії, званих по арабськи Гарам еш Шеріф, треба заплатити вступ 1 доляра. Замість білетів піддається книжечку великого восьмкового формату з 24 сторінками, в якій є опис по французьки цілого Гараму. Дверник сидить на дивані при дверях і перебиває книжечку. При вході кажуть або наложити капці, або зняти обуву. Зараз за порогом у святині розсіялись були музульмани й чистили лямпи. Треба було обережно обійти. В середині темно, — щойно по кількох хвилинах око привикає. Ціле нутро в сутінку, бо світло переходить крізь округлі, барвисті шкла. Багато луків, колон з порфіру, ґраніту й базальту, мозаїкові фризи, склепіння з білого мармуру, перекладані чорним, долівка вистелена прегарними перськими килимами. Справжня гордість магометан, яких є в Єрусалимі 20.000. Це все просто зачаровує вид. Ціла копула виложена мозаїками з рослинними прикрасами. Гра красок дуже гармонійна. По середині під копулою природна скала, що на ній стояв жертівник цілопалення, на якім приносили жертви цілопалення. Вона відділена, в часів хрестоносців, високою залізною огорожею, в якій залізні звої, подібно як у розмовниці Словітського Монастиря, викликує естетичне вражіння. В середині скали пробитий отвір на долину до великого збірника, до якого спливала кров звірят, а відти текла до Кедрону. До печер можна зійти по сходах. Смішно пояснюють цю діру магометани. Коли в печері перебував Магомет на роздумуваннях, піднісся в екстазі й своїм турбаном пробив наскрізь скалу. За часів хрестоносців мечет перемінено на християнський храм.

На полудне від мечету Омара стоїть недалеко другий мечет Ель-Акса, т. зв. найдальший (від Мекки). А зветься він так тому, бо коли його будували, то він найдальше був віддалений від Мекки. Двадцять широких сходів вниз веде в мечету Омара на велику площу, засаджену кипарисами й оливками. Між ними басен води, до якого Соломон спровадив воду в околиці Вифлеєму, — а дальше напроти чудовий фронт мечету в подвійною брамою. Мечет існує вже від VIII ст. Його структура зовсім відмінна від мечету Омара. Це радше тип базиліки 88 м. довгої й 55 м. широкої, в 7 навами, поділеними рядами великих колон. Її початок непевний. Мабуть повстала вона з переробленої церкви Божої Матери, яку збудував Юстиніян. Долівка вистелена також диванами, а особливу увагу звертає проповідниця в Алькорані, гарно інкрустована перловою масою й слоновою кістю. Ліворуч засіло на боці кільканадцять хлопців, яким учитель викладає Коран. Нараз дався чути сміх і крик. Підходимо ближче: це один путник старався протиснутися поміж дві колони і «застряг» так, що з трудом треба було його добувати. Музульманське повіря каже, що хто протиснеться поміж тими двома колонами, ввійде до небесного царства. І справді, аж витерпів каміння обох колон «ревнителі», що хочуть дешевим коштом дістатися до неба.

Мечет стоїть на місці, де була палата Соломона, — бо в підземеллях мечету і побіч показують ще й тепер руїни Соломонових стаєн. До них ми не заходили, а пішли до муру, і з нього стали оглядати околицю. Зараз у долині кладовище, висохле русло Кедрону, дальше город Ґетсемані й Оливна гора. Ще раз пробігає око по Морії. О, якби це розторощене каміння вміло говорити, — чого воно ще не розповіло би про страшну кількатисячолітню боротьбу, яку вели за Морію і погани, і жиди, і музульмани, і христіяни. Сонце пражить, — але кожний так захоплений видом і думками, що не звертає на це уваги.

Побачивши паломників, прийшли зараз торговці з тростяними сопілочками і стали вчити охочих грати, — очевидно з тим, щоби вже й купити сопілочку. Ми пішли дальше вздовж муру й станули напроти Золотих воріт, через які в’їздив Христос у квітну неділю. Не є вони одначе тотожні з Красними воротами (ὡραία πύλη, Діян. ап. 3, 10), коло яких уздоровив св. Петро й Іван каліку, даючи тим найкращу милостиню. Золотою брамою в’їхав до Єрусалиму цісар Іраклій у 692 р., по побіді над Персами. Нині вона замурована, бо один каліф довідався про якесь пророцтво, що цією брамою має в’їхати християнський побідник, який положить кінець магометанському пануванню. Щоби унеможливити сповнення пророцтва, — казав замурувати браму.

На північно-західнім розі Гараму стоїть скала. Питаємо, що це? Колись на ній стояла вежа Антонія і була злучена сходами зі святинею. Звідси вирвали були римські жовніри св. Павла з рук Жидів, що хотіли його укаменувати.

Йдучи по площі перекутною дорогою, коло стін мечету, я вирвав на памятку кілька мачів, так як це робили наші паломники в 1906 р. Користаючи з близької віддалі, вступили ми до церкви св. Анни. На місці дому, де народилася Пречиста Діва, стоїть нині в романському стилі величавий храм, украшений дуже ніжними мозаїками, що представляють життя Божої Матері; в крипті останок стін давнього дому. На подвірю побіч церкви стоїть серед кипарисів, пальм і перцевого дерева мармурове погруддя кардинала Лявіжері, що поселив тут т. зв. африканських отців abo Pères blancs, які ведуть греко-католицьку (мелхітську) семінарію.

Коли єгипетський патріярх Діоскур навчав учити, що у Христа є одна природа, цісар скликав собор у Царгороді в 451 р. Єгиптяни і багато Сирійців станули в опозиції до візантійських Греків і держалися науки Діоскура, і звали себе монофізитами; в Єгипті звалися вони коптами, а в Сирії якобітами. Своїх противників називали мелкітами (мелік = король; царські вірні).

Побіч церкви згаданої мелхітської семінарії поверховий великий будинок і велична подвіря. Я зайшов до о. ректора Портіє, щоби познайомитися. Завелася цікава розмова на тему їх праці для східної Церкви. Вони ведуть гуманістичні й теологічні студії, та мають сто питомців. Це один з найважніших греко-католицьких семінарій на христіянському Сході. З великою пошаною згадував о. ректор про нашого Митрополита. Чув також про нашу Академію. Показував потім, між іншим, біблійний археологічний музей, — один з найкращих у Єрусалимі. Цей музей незвичайно влекучий біблійні студії. Як радо був би я провів тут ще кілька хвилин, щоби ближче пізнати умови праці, приглянутися обрядам і відправам; — та треба було спішити.

Втішений відвідинами о. ректора провів мене попри церкву до саджавки Витезди. Недалеко храму стоїть коринтійська колона, — одна з тих, що украшували саджавку. Саджавка була окружена пятьма колонадами. Треба зійти по сходах ок. 16 метрів вниз, щоби побачити відкопані простори. Коло цього ставу казав Христос до 38-літнього паралітика: « Візьми своє ліжко і йди » (Ів. 5, 8—9).

Це недавні розкопи, які остаточно дали переконуючу відповідь на закид, що ніяких уздоровлень у Витезді не було, бо загалом такого ставу в Єрусалимі нема.

Археологічні розкопи в Палестині почалися щойно на добре по війні, і коли підуть таким темпом дальше, винесуть на денне світло не одну гідну подиву річ і слід подій, та вже тепер випередили на цілі століття наукові досліди. Багато держав дає на ці цілі великі суми й відкриває щораз нові карти з історії Єрусалиму.

Греко-католицька церква має таке світле минуле в Єрусалимі і загалом у Св. Землі: св. Кирило Єрусалимський, Іван Дамаскин з недалекого монастиря св. Сави і др. Нині зійшла вона до підрядного значіння; лише завдяки латинським отцям, що з пожертвуванням прийняли східній обряд, зберігаються надбання патристичних часів.