10. ПОВОРОТ

На пристані вже ждали о. ректор Пернічаро, тепер вже єпископ, і доктор Петротта. Небагато було часу на розмову. Треба було входити на корабель, бо він точно в означений час відходить. Ми щиро попрощалися. Короткий побут зблизив нас до себе.

Я увійшов на поміст. Той самий вид, який я нераз бачив перед відчаленням корабля. Зібрані на березі махали руками й хусточками, може неодні вже більше не побачаться. Заскрипіли підві і двигуни, поваминало двері і на знак сирени корабель став помалу й маєстатично відбиватися від берега. За кілька хвилин ми виїхали з пристані на повне море. Довкола синява. Здалеку золотаві, легкі хвилі, якими море наче давало слабі познаки життя по цілоденній спеці. Заходило сонце за хмари. Високі скелі берегів Сицилії зачервонілись, спорскало стали обвиватися легким серпанком мряки і зникали… Багато рибалок виїхало на нічний полів, розпустили вітрила і сунулися по воді, незначно дотикаючи веслами поверхні. Закидали сіти. Ще хвилинка, в сутерку потонули рибалки та зникла з овиду Сицилія.

Недовгий був мій побут на Сицилії — та стільки нових вражінь! Здається, тає сон минуло цих кілька днів, й перенісся наче в калейдоскопі острів, його мешканці, міста і велика історія.

На кораблі гамір, годі протиснутися — так багато подорожніх. Гуртують, курять, ходять по помості. Чути розмови на купецькі, наукові й політичні теми. Купці і прогулювальці діляться своїми вражіннями, всі вдоволені з своїх виправ. Коло 11-ої години в ночі гамір втихає і чути лише плескіт води.

Над ранок, коли сонце сходило, показалися береги Неаполю. Зразу лише їх сильветки, а далі щораз краще і виразніше, — одна з найкращих панорам світу. По лівім боці Неаполю залив і пристань Pozzuoli, де причалив був св. Павло і пробув там 7 днів. Дальше елєвзейські поля з виставними віллями Ціцерона, Горація й цезарів, побіч Solfàtara з висалим вулканом, де ще нині добуваються випари й ґази. Накінець найстаріша грецька оселя в Італії, Куме, зі своєю сивілинею.

По правім боці Везувій, чистий і ясний, як рідко коли. Дим підносився просто вгору, як з димаря. Перед кільканадцяти літами, коли я ходив на вершок до кратеру, було повно диму і мряки, так що аж коло полудня прояснилося. У стіп нерозлучні жертви Везувія — Помпеї, Геркуланум, Стабії, засипані в 63 р. до Хр. Разом цілі міста, доми, святині і людей присипав Везувій нагло й попелом. То була жахливо-трагічна сцена, як мешканці, втікаючи, брали на голову подушки, щоб охоронити себе від ударів каміння, що їх викидав вулкан. А що ватьмив він попелом і димом сонце, то втікачі брали в руки смолоскипи, щоб знайти дорогу. Пригадую собі кілька таких сцен з Помпеїв, де, по відкопаній лаві, видно, як утікав якийсь патрицій з посудиною повною золота і впав на землю. Його скарб висипався і разом з ним патрицій опинився під лавою. Інший знову не вспів утекти з собачкою. Старший Пліній прийшов з Мізенум з фльотою на поміч загибаючим містам, але сам не втік перед смертю.

Наче ниткою тягнуться над берегом міста Соренто, місце уродження Торквата Тасса, з ненабутним видом на море, Салерно, Амальфі, Пестіком, — колись цвітучі міста, а нині веселі містечка. Накінець перед нами острів Капрі з славною блакитною ґротою — grotta azzura. Пригадую собі також, як у її воді все набирало срібної краски, а малі хлопці вміли ловити вкинені сольди, поринаючи у воду. Ціла околиця має в собі стільки радости і погідної усмішки, що навіть дуже прибитий чоловік, забув би тут свою журбу та зрадів би. Сам Неаполь, серед помаранчевих і цитринових садів, оливок, піній, кактів і винограду будився і сну.

Корабель щасливо причалив. У пристані гамір, спів, веселі лиця, купці виспівують «ранні пісні» про свої товари і заохочують до купна.

Кажуть, що в Неаполі — навіть як ведуть на вулиці волоцюгу до карцеру, то він весело співає. Нема тут студні ані голоду, ніхто не кулиється і легко добуде хліба на прожиток. Які щасливі ці люди півдня! [5]