11. ХРЕСТНА ДОРОГА

До передполудневої програми належала ще Хрестна Дорога. Тому ми обійшли підніжжа святині й зайшли до Літострото або Габбата. Звідси починається Хрестна Дорога, з якою звязані великі відпусти. Це також одна з найзворушливіших хвилин, які переживає паломник у Св. Землі. Крутими вуличками, виложеними подовгастими, мармуровими, ґранчастими плитками (за часів Христа дорога була піскова, тому йшлося довше) відбувається ту саму дорогу (хоч щодо деяких стацій є сумнів археологів), якою йшов засуджений на смерть Христос і двигав хрест. Це також прототип нашої життєвої дороги, якою несемо наш щоденний хрест. Коли прийняти за іншими археологами, що Пилат, приїхавши на час пасхи з Кесарії до Єрусалиму, замешкав у палаті Ірода коло Яффської брами, тоді, очевидно, шлях Хресної Дороги був би інший. Та мабуть було вигідніше йому резидувати в замку Антонія, бо недалеко була святиня, і міг скоро усувати викликане замішання.

Похід починається побіч Літостротос, тому що до Преторію для прочан нема доступу, в подвіря магометанської школи, або францісканських каплиць Бичування і Засуду, де побіч міститься також францісканська Біблійна школа.

Ірод побудував був коло Притвору Святині з північно-західньої сторони замок Антонія, і назвав його з вдячности для свого добродія, тріюмвіра Марка Антонія, його іменем. Там містилися військові касарні, лазні, аркади, а під той час і римське намісництво — praetorium. Від сторони міста було виложене великими камінями подвіря, що зносилося понад вулиці. Плити мали рівчики, щоби коні й їздці, які заїздили до преторія, не совгалися. Тут римський намісник Пилат судив Христа. Розюшена юрба кричала: « Пропни, пропни Його ». Щоби успокоїти товпу й відвести від смертного присуду, Пилат казав бичувати Христа; потім жовніри вложили червоний плащ і тернову корону та стали насміхатися з Нього. І вивів Пилат закривавленого Христа перед юрбу зі словами: « Оце Чоловік », показуючи Його в вікон луку, що нині лучить два доми через вулицю. Не помогло нічо, і не було співчуття; товпа домагалася смерти: « Кров Його на нас і на діти наші ». Боязкий Пилат видав страшний засуд: « Підеш на хрест », і… вмив руки. Ціла подія стає тут живо перед очима.

По відчитанню пригадуючого цю сцену оповідання, та по відмовленню молитви, наш богомільний хресний похід рушив. Попереду йшов кавас, — сторож для порядку, щоби стримувати прохожих і зробити місце коло кожної стації. Це звичай з турецьких часів.

Друга стація це вложення хреста на Христові рамена. Вступаємо до церкви « Ecce Homo », яка належить до Сіонських Сестер. Заміна їх історія, тісно звязана з о. Марією Альфонсом Ратісбонном. Це навернений багатий Жид знад Рену, що вступив до Єзуїтів, а відтак виступив, бо тут покликання зайнятися наверненням Жидів. Він основав у 1862 р. т. зв. монастир Сіонських Сестер, яких головним завданням, крім ведення приюту для сиріт, є молитися за навернення Жидів. По Освяченню на Службі Божій співають словами Христа: « Отче, відпусти їм, бо не знають, що творять » як благальну пісню за прощення для Жидів за їх клятву: « Кров Його на нас і на діти наші ». Дуже настроєва і до сліз зворушлива сцена. Каміння, з якого збудований престіл, взяте з Літостроту, бо в підземеллях церкви відкрили археольоґи частину колишнього замку Антонія, на якім саме судили Христа. У підземеллях церкви є також частина подвіря. Стоїмо дійсно на тім місці, де судили Христа.

Серед сіоністів праця Сестер находить відгомін, — щоправда наразі дуже слабий.

Змучений Христос упав під тягарем хреста, і ця третя стація відбувається коло розбитої колони на перехрестю двох вулиць. Кілька кроків дальше місце, де стрінувся Христос зі Своєю Матірю, яка не могла ввійти до Преторію, — а тепер, коли товпа прорідилася, міцючки витягла руки до Ісуса. На цьому місці стоїть церква католицьких Вірмен. Зрештою самі місця стацій назовні нічим незамітні.

Дорога починає підноситися вгору; за часів Христа була ще більш стрімка: сотник затримав Симона Киринейського, що вертався з поля, і казав йому помогти нести хрест, не зі співчуття, але тому, що інакше похід їм дуже протягнувся б, а завтра пасха. Отже — спішилися. Це є п’ята стація. Побіч мала молитовниця ОО. Францисканів, — мабуть перший зв’язок їх численних і багатих монастирів у Св. Землі.

Шоста стація це місце, де, по переданню, Жидівка Вероніка втерла окривавлене і спочене лице Христа обрусом, — і, о диво, на цьому обрусі відбилося Його лице. На місці дому св. Вероніки стоїть маленька церковця, що належить до греко-католиків (Мелкітів).

З п’ятдесять метрів дальше, на місці, де кінчилися єрусалимські мури й давня брама, упав Христос другий раз, бо тяжко було протиснутися, це й до того з хрестом. Уява просто відвертається від страшного образу. Збитий, опльований, окривавлений і залитий потом Христос останніми силами несе хрест. Прохожі штовхають і сміються, глядять з погордою на засудженого. « Чи є горе, більше від Мого горя? » — питає в серці кожного паломника Христос. Це дуже будуючий образ, коли паломник з великим скупченням духа, клячучи на вулиці в поросі й болоті, відмовляють зі сльозами молитви і вдумуються й переживають колишній похід Христа.

Восьма стація дещо дальше за базаром і протестантським госпіталем Йоанітів. Хрест на мурі грецького монастиря св. Караламбоса вказує на місце, де Христос потішав невісти, що плакали на вид двигного з трудом хреста Ісусового: « Дочки Єрусалиму, не плачте наді Мною, але над собою самими й дітьми своїми ».

Дорога вела на узгір’я, що мало вид чашки. Це було місце виконання засуду. Дев’ята стація зазначена високою колоною. Тут Христос мав упасти третій раз, бо була стрімка дорога. Копти, які мають саме тут свій монастир, це монофізити, що не переховують Св. Тайн. Заховують александрійський обряд і літурґію. Назва копти походить від арабського kipt = αἰγύπτιος. Крім того є ок. 30.000 коптів-католиків.

З восьмої стації до девятої, а далі до десятої треба вертати тою самою дорогою, бо нинішні забудування змінили дещо дорогу, яка зрештою не є та сама, але лежить глибоко під завалами.

Десята стація, і ще чотири є в церкві Божого Гробу на Кальварії. З Христа зняли одіння і дали напитися одурюючого напитку, вина й мирри, якого Христос, притуливши до уст, не випив, але віддав. Інкрустована роза на долівці вказує місце події.

Одинадцята — прибиття на хрест, а дванадцята — це піднесення прибитого Христа на хресті. Душа кожного путника здригається на вид цих усіх сцен, — бо й сама земля дріжала, а скелі тріскали. Крок дальше — « І там Його пропняли ». Срібна звізда під грецьким вівтарем зазначує місце, де був вкопаний хрест. « Звершилося » — слова Христа, які закінчили цей страшний похід і найвищий акт віддання Богові, до якого могла піднятися людина. Серед злоби й людської підлоти довершив Христос найбільшої й наймилішої Богові Жертви. « І за мене, і задля мого спасіння вмер Христос », — з тою думкою сходили ми з Голгофти.

Тринадцята стація це зняття з хреста, а чотирнадцята — вложення до гробу.

Про девять стацій згадується в Євангелію; до них побожна традиція додала далі потрійний упадок під хрестом, стрічу з Матір’ю і втертя поту св. Веронікою. Відправа хресної дороги сягає ще XII ст. На Сході вона не прийнялася.

Для всіх було незвичайно мило, що описані передполудневі оглядини закінчили ми на Божім Гробі.

Коли інші паломники пішли на обід, я вступив ще до греко-католицького патріярхату, щоби представитися і зложити поклін під ВПр. Митрополита. Патріярха Кирила IX. не було, бо перебував під той час у Кайро; прийняв мене дуже ввічливо його генеральний вікарій Атанас Муґхабах. Невеличкий салон, вбраний рідкими килимами. На стінах висять портрети Папи і патріярхів. Завелася довга розмова про тяжке положення мелкітів, на загал матеріяльно мало засібних. Первісні християни в Палестині правили Службу Божу по сирійськи й мали сирійську Літурґію. Від IV ст. стали напливати християни візантійського обряду. В V ст. прийшли Вірмени, а пізніше Копти й Авісинці. Великий фермент внесли між християн усіх обрядів христольоґічні спори.

У VI ст. зорганізував секту монофізитів Яків Барадай, монах з монастиря біля Антіохії, що став єпископом Едесси. Виправи халкедонський собор осудив у 451 р. монофізитів, але з політичних причин монофізитизм поширився між Сирійцями, Авісинцями, Коптами й Вірменами. Звуть вони себе Яковитами.

Хоч відділення східньої церкви від католицької датується від 1054 р., то в Палестині відносини між обома Церквами були можливі ще довго пізніше. Щойно від XVI ст. починаються криваві боротьби за святі місця. Тому, що Палестина до VII ст. була візантійською провінцією, вплив візантійського обряду був найбільший. По новочасній статистиці, нез’єдинених христіян візантійського обряду є у Св. Землі ок. 35.000, Вірмен 3.000, Яковитів-Сирійців 1000, а Коптів (потомків давніх Єгиптян) і Авісинців 400; протестантів 3500., нез’єдинених Греків ок. 8.000. Вони мають патріярха, що резидує на Оливній Горі, мають 18 монастирів, кілька приютів і шкіл. Нез’єдинених Вірмен в самим Єрусалимі є 1000 під проводом патріярха, до якого належать два мужеські монастирі й один жіночий. Копти мають єпископа і два монастирі, яковити єпископа й монастир, авісинці монастир і церкву. Завзяту пропаганду веде Імка. Католиків латинського обряду налічують 15.000. Хрестоносці установили єрусалимський патріярхат латинського обряду. За турецької влади він не існував. Щойно в 1847 р. знов відновив його Папа Пій IX. Стираються в ньому політичні впливи французькі, італійські й німецькі. Латинський семінар знаходиться в Бейт Джало коло Вифлеєму. З’єдинених візантійського обряду, які уживають у Літурґії арабської мови, є в Св. Землі 20.000, а всіх загалом 150.000. Називаються вони загально мелкітами, т. зв. по сирійськи « королівськими », тому що приняли халкедонський собор, який відбувся під опікою царгородського васілевса.

Багато менше, бо тільки 4.000 у Палестині, а 360.000 загалом є маронітів, т. зв. католиків сирійського обряду. Звуть вони себе маронітами від св. Івана Маро († 423), ученика св. Івана Хризостома. Пізніше вони попали в монотелетську єресь і навернулися до католицької віри в XII і XV ст. Вірмен католиків є ок. 1.000. Несповна сотка є ще сирохалдейців, що навернулися з несторіянізму.

Слуга екзарха Муґхабаха приніс дві філіжаночки гарячої й чорної як смола кави. Належить тут до принятих звичаїв, гостеві подати каву. Екзарх розпитував багато про Митрополита. Запровадив мене потім до церкви. Дуже вбога й опущена. Іконостас неповний; лише декілька цінніших ікон, — зрештою безвартісні олійні друки або іконки російського походження. В обряді приняли вони також багато з латинського: св. Причастя під одним видом, і перстені на руках, наплечник і т. п. На памятку дав мені екзарх фотографію теперішнього патріярха.

Повернувши до Casa Nova, я почув програму на пополуднє. Ідемо до Єриху, на Йордан і до Мертвого Моря, а по дорозі вступимо до церкви Гробу Матери Божої, Ґетсеманії, і у Витанії до Лазаревого гробу. По обіді зараз у дорогу!