15. ОЛИВНА ГОРА

У вівторок раненько я відправив Службу Божу при престолі Божої Матери в церкві Господнього Гробу. Остання Служба Божа, — тому й душа висловлювалася на найщирішу молитву. Втретє обійшов я ще всі святі місця коло Божого Гробу й Кальварії, та приглядався їм з неменшим зацікавленням, ніж перший раз. Звернув ще увагу на мармурову розету з білим мармуром посередині. Це середина світа, — як колись казали. Згадує про неї й Данило-Монах.

Зі всіх головніших місць у Єрусалимі, які кожний паломник повинен відвідати, залишалася ще Оливна Гора. Провідник з фірми Кука, п. Фараджі, Араб-католик, справді по мистецьки розложив плян відвідин, так що ми, не гаючи часу на зайве ходження, могли за три дні звідати Єрусалим і близьку околицю. Очевидно, асфальтова дорога і добрий шофер помогли нам, що ми використали кожну хвилину й не прогайнували ніякої.

Коло Дамаскинської брами всідаємо знов у п’ятірню аж під саму гору. По дорозі глянули лиш на базиліку св. Стефана, яка є власністю французьких ОО. Домініканів. Це одна з найкращих єрусалимських святинь. Прегарне вражіння викликує білий мармур, перекладаний чорним, у луках. Нагадує фасаду сінської катедри. Побіч є їх славна біблійна школа, яка, задля скрайних модернізуючих поглядів о. Ляґранжа, втратила на свойому доброму й заслуженому імені. Залишимо також гробівницю цариці Олени в Адіябені над Тигром, яка в 44 р. по Христі перейшла на юдейство, осіла в Єрусалимі й тут казала себе поховати. Її саркофаґ перевезено до Льовру в Парижі.

На горі Скопос звертав на себе увагу також жидівський університет, про який кажуть, що ще не переступив стадії організації. І ось ми вже на вершку гори.

На ній, по місцевому переданню, вчив Христос учеників і другий раз Отченаш, і нераз вів тут розмови з ними. Накінець звідти піднісся на небо, — як згадує виразно св. Лука в Діяннях (Діян. 1, 1—12), і в Євангелію (24, 50). Вид на всі сторони. Найгарніший у цілому Єрусалимі. Місто як на долоні, зі всіми небозвідними банями церков, мінаретами, вежами мурів, тісними заулками й широкими підміськими дорогами й вулицями. На полудневий схід біліщить Мертве Море й Йордан з широкою долиною, рудіють на сонці верхи гір і юдейська пустиня, далі гори Гілеад і Моав. Погідний день, нема ще пари в повітрі, око насичується до схочу. Справді гарний спомин на кінець побуту в Єрусалимі!

Йдемо до місця, з якого по переданню піднісся Христос на небо. В IV ст. побудовано тут округлу церкву, — та її збурив Хосроес. Щоправда, опісля відбудував її патріярх Модест, — однак магометани знову її знищили. Тоді Греки побудували нову, а магометани добудували копулу й перемінили на мечет. У середині видно природну скалу зі слідами відбитої лівої стопи Христа, коли підносився на небо. А було це сорок днів по Воскресенню, коли поблагословив учеників і апостолів та розстався з ними. Помолившися, уцілували ми сліди Христової стопи.

Дещо на полудне є печера покутниці св. Пелагії, де вона й похована. Була ще тут базиліка св. Єлеони (оливарні) збудована св. Оленою, але її збурено після хрестоносців, так що не остало в ній і сліду.

Заходимо наконец до базиліки Отченашу, що належить до Сестер Кармелітанок. Під аркадами вмуровано в стіну 35 великих прямокутних фаянсових плит з написом Отченашу в різних мовах. Є й по церковно-словянськи і по російськи. Може колись вставить ще хтось плиту з Отченашем в українській мові. Поруч ідуть роботи над будовою базиліки Христового Серця. Поза кармелітанськими мурами показує провідник капличку, що стоїть на тому місці, де Христос плакав над Єрусалимом. Знову на схід францісканський монастир Бетфаґе, на місці старого, нині вже неіснуючого містечка, звідки Христос вислав учеників по осла, на якім в’їхав у Єрусалим.

На тім покінчили ми нашу прощу по Єрусалимі, — коротку щоправда, але змістовну. Види, вражіння, оповідання подій мінялися наче в калейдоскопі. Це були дні великої праці й душевного та тілесного висилення. Об’їздимо назад, горою, Єрусалим, око кидає востаннє пращальний погляд на цілу панораму, а уста шепчуть слова: « Єрусалиме, Єрусалиме, якщо забуду Тебе, хай забута буде правиця моя » (пс. 136).

З глибин душі плила щира подяка Господеві, що дав спромогу ступати по місцях страстей і прославлення Христа й оглядати їх, — як завдаток оглядання небесного Єрусалиму.