16. У БЕНЕДИКТИНСЬКИХ МОНАСТИРЯХ

Вернувшись до Оксфорду, пустився я на другий день (31. 8) в дальшу дорогу до Прінкнаша (Prinknash), бенедиктинського монастиря, що видав малий двомісячник «Pax» і цікавиться унійними справами. З Оксфорду треба було їхати на захід у напрямку Swindow до Stroud. Це остання стація, а далі ще 3/4 години автобусом, що курсує між Stroud і Ґлостер. Зі стації пішов я шукати автобуса; очевидно, не легка це річ відразу зорієнтуватися. Я пішов до міста і звернувся до поліцмена; вони в Англії всі великого росту. Важко було з ним розмовитися через його вимову. Вкінці я міг порозумітися. Він розпитав за автобусом і поінформував мене про місце і час відїзду. Приходив потім ще три рази, щоб я не помилився, — а коли я вже всів до автобуса, то поручив кондукторові, де має мені сказати висісти. Справді, показав велику услужність, і то не лише зовнішньою ґречністю, але й ділом. Загально всі чужинці хвалять чемність і учинність англійських поліцменів.

Дорога вела крізь парки зі згадуваними вже старезними крислатими й суковатими деревами, які подибуємо в нас на дереворитах та олієдруках. Дерева плекають Англійці дуже дбайливо, і тому доживають вони глибокої старости. По містечках і селах, через які ми переїздили, спокійно; не чути гамору ні співу, як у нас. Селяни чи міщани стояли коло своїх занять і робіт. На грищах бавилося звичайно кількоро старших людей. По несповна 1-годинній їзді кондуктор затримав на дорозі самохід і показав стежку крізь парк до Прініч, додаючи, що це недалеко. Я не знав добре, чи це місцевість, чи тільки сам монастир.

По кількох хвилинах ходу затримався я змучений у глибині парку, бо монастиря не було видно. Кругом тишина, не видно ні людини, не чути ніякого голосу; лише дятель довбав у дереві, а удари його клюва відбивалися відлуном по цілім гаю. Пустився я ще дальше, але монастиря нема. Неспокій огорнув мене; кругом ні живої душі. Може я вмилив шлях? Чи вертатися, чи йти дальше? Вертатися до мурованки чи пак асфальтівки нема чого, отже йду дальше. Нарешті ізза гірки показався хрест на церковці і великий дім. Ну, то певно монастир! Я відітхнув. Приходжу до брами і дзвоню. Виходить братик. Питаю, чи це бенедиктинський монастир. Так — відповів. Тоді я попрохав, щоби зголосив мене в о. Пріора. Невдовзі вийшов о. пріор Бенедикт Стюарт (Stewart), потомок шотляндської родини Якова Стюарта, що засів на престолі по Єлисаветі (1603) і злучив Шотляндію з Англією (Great Britain). В домі живе кількадесять черців, що перенеслися з недалекого острова Калдей (Caldey), монастиря основаного ще в V стол. Потім монастир став англіканським, і щойно в найновіших часах прийняв католицьку віру. Тому що остров мав невигідне положення, черці за згодою Апостольського Престола перенеслися на цю посілість, яку подарував їм Thomas Dyer. Дім дещо адаптували до чернечих потреб і поставили малу церковцю, а тепер задумують будувати і монастир і великий храм. Конституційно належать до групи бенедиктинів Сильвас в Італії, де св. Бенедикт основав перший свій монастир. Черці мають дуже скромний харч, не їдять мяса і, мабуть одинокі бенедиктини, носять білі ряси. Дуже дбають про красу богослужень і, не вважаючи на свою затишну працю, стягають на відправи багато вірних. Побіч монастиря є великий парк з чудовими деревами, навіть поодинокими, бо клімат тут лагідний. Окрему увагу звернуло на себе т. зв. маліпаче дерево (monkey-tree), крислате як дуб, але галуззя і ціле дерево не має листя, тільки листочки, уложені на взірець зеленої шишки, так що ціле галуззя це довга шишка. З парку прегарний вид на місто Ґлостер (Gloucester), і взагалі це найкраща околиця, яку я бачив в Англії. Бенедиктини знані з того, що вміють вибирати найкращі околиці на осідки своїх монастирів.

У звязку з довшими розмовами на літурґічні теми й відправи на другий день Службу Божу, на якій було 35 черців і деякі з них приступили до св. Причастя. Кілька черців говорить по французьки, а о. Théodore Bailly малою образини на взорець наших ікон. Постарався він про наші фотографії, студіював деякі твори про іконопис і зазнайомлює Англійців зі східним мистецтвом. До милих вражінь, які лишилися мені в тямці, належить і гра дзвонів, кілька разів у день. Дзвони уміщені низько і серця відповідно получені прикріпленими шнурами. Один чернець перебирає ними, як на арфі і викликує незвичайно гармонійні звуки дзвонів. Голос розходиться і відгомін відбивається від гір. Добре було б, щоб бодай деякі наші монастирі подумали про гру дзвонів, бо вона викликує справді настроєві вражіння.

Ту саму конституцію, що в Прініч, зберігає і бенедиктинський монастир у Ramsgate, і о. Пріор радив його відвідати і познайомитися з о. Теодом Уінслоу, що саме займається східними справами. З Прініч через Ґлостер вибрався я до Downside, бенедиктинської опатії, основаної в 1814 р. по упадкові Англії. Треба було висісти на стації в Chilcompton. Опатія найбільша зі всіх бенедиктинських монастирів у Англії і рівночасно й найбагатша. Черці удержують середню школу для аристократичної молоді (200 учнів), в якій учаться також і діти польської шляхти. Школа виносжена в багато природничих кабінетів. Кожний учень має окрему кімнату. Для спорту приладжені розлогі грища. Велика ґотіцька церква копітчувала ґроби суми, — але це не копія, яка не дає нічого нового ані творчого. В ній похований кард. Ґаскет. Зацікавлення для загальніших справ і для Унії не було сильно.

Величезні заслуги для науки має бенедиктинський монастир у Фарнборі (Farnborough). Це бенедиктини з опатії Солем (Solesmes) у північній Франції, яких запросила цісарева Євгенія, жінка Наполеона III., щоб обняли монастир з церквою, в якій похована ціла цісарська родина. Опатом став о. Cabrol, знаний літурґіст, що почав видавати «Dictionnaire d’archéologie». Разом з ним працював літурґіст Caґin (Cagin). О. Каброль, добрий знайомий нашого Митрополита, прийняв мене дуже прихильно. Монастир невеликий, має тридцять кілька черців, прегарну теольоґічну бібліотеку і є серцем сучасного літурґічного руху; що таким благодатним впливом зазначився в цілій Церкві, — бо відтам він у дійсності розвинувся. Черці майже всі Французи, і тому мають труднощі з доростом. Церква імітує дещо нутрі копулою і могутніми саркофаґами церкву des Invalides, а зовнішніми ґотіцькими орнаментами Notre Dame у Парижі, бо так бажала собі цісарева Євгенія.

Розмовляючи з черцями, я ближче розпитував про англійську схизму. Генрих VIII., зірвавши офіціяльно з Римом, лишив усі відправи по давньому, не допускав протестантів, а навіть казав на костри тих, що перечили св. Тайни. Пізніше за Едварда VI. шляхта боялася, щоб не відібрали їй загарбаних дібр, якщо б Англія стала знов католицькою; тому почала спроваджувати протестантських теольоґів і ширити протестантизм та важкими переслідуваннями винищувала католицьких священиків. Велику поміч дало тоді англійським католикам приблизно 1.000 французьких священиків, які в часі революції мусіли були покинути край і знайшли захист в Англії. Мали вони також через тодішні політичні умовини дещо легший рух в церковнім життю.

З Фарнбори поїхав я подивитися на духовну семінарію в Уонерш (Wonersh), що належить до льондонської єпархії Садок, — бо з Фарнбори ближче, ніж з Льондону. Як я згадував, англійські виховні осередки містяться на селі, чи пак побіч села. О. Ректора (Msgr. Hallet) не було дома, тому о. Економ показав мені семінарію. Внутрішнє уладження дещо старше, хоч коли св. Дон Боско оглядав її, то сказав, що вона уладжена люксусово. Нині в порівнянні з модернішими будинками тоді би це твердити. Показується, що люксус — то досить умовна річ. Виховується там около 130 питомців, в яких кожний має окрему кімнату. Професори мають під руками великі бібліотеки. Розлогі грища, господарські забудування, електричне заведення, творять одну цілість із семінарією.

Коли так побути в різних духовних домах, то видно муравлину працю і нові пляни, які там стараються перевести в життя. Не бракує ніде також і своїх власних клопотів. Очевидно, що це все можна в себе дома пристосувати, але неодне може стати добрим товчком до всяких успішних та вдосконалень. Одну рису англійської душі кожний з нас легко може завважити, а саме, що англійці в цілій своїй праці оперують світовими розмірами, як Китай, Америка, Австралія, Африка і т. і. Але й це правда, що скорше може дістатися з Льондону до Дубліна, ніж зі Львова до якогось провінціонального містечка. До того англійці любить їхати вигідно, як загалом у житті він все звертає увагу на confortable. В часі подорожі по Англії стрічав я багато ірляндських священиків; закорінилося там, як і в Америці, ще давнє переконання, що католицьке — то айрійське, а англіканське — то англійське.

З Фарнбори мав я ще в пляні поїхати до Кентербері (Canterbury) і до Ремсґет (Ramsgate) та закінчити свою поділу по англійських провінціях. Щоби дістатися до Кентербері, було вигідніше вертатися до Льондону і звідтам поїхати безпосереднім поїздом на полуднє. В Кентербері, як у полудневій Англії, клімат лагідний. Рістна майже така сама, як у північній Італії: лаври, пальми, овочеві сади тощо. Саме місто (римське Durovernum Cantiacorum) має понад 25.000 мешканців і старовинний характер. Із середньовічних домів, луків і храмів на перше місце вибивається катедра. Вона належить до найкращих храмів Англії. Її основав згаданий вже апостол Англосаксів св. Авґустин, опат Бенедиктинів, який прийшов у 597 р. до Англії. Король Кенту Етельберт прийняв його радо і навернувся сам на християнство разом з 10.000 підданих. Правдоподібно з його часів лишився мармуровий єпископський трон. У часі норманських нападів катедра згоріла і на місце спаленої поставив архієп. Лянфранк та його наслідник св. Анзельм нову катедру в раннє-ґотіцькому стилі, а в XII ст. архієп. Вільгельм зі Сенс (Sens) вибудував хор (святилище, 514 стіп довге) піднесений, як в святилищах в нинішніх російських храмах. Деякі каплиці кругом головного вівтаря по мистецьки різьблені й украшені. За головним престолом приміщений згадуваний вже трон св. Авґустина, на якім нині засідає англіканський примас Англії.

По правій стороні в бічній наві плита з написом, що на тім місці вмер мученичою смертю архієп. Тома Бекет 1170 р., найпопулярніший нині англійський Святий. Коли Генрих II в династії Анжу хотів підчинити клір світському судові, спротивився тому рішуче архієп. Бекет. Тому чотири королівські вояки вбили його в катедрі.

Під хором є велика крипта з XI ст. з норманських часів, яка своїм візантійським стилем заслуговує на окрему увагу. По лівій стороні катедри є добудова в романськім, а аркади (claustrum) в ґотіцькім стилю. Луки украшені кольоровими ґребами.

Найстаршою церквою в Кентербері є церква св. Мартина з IV ст., отже була збудована перед приходом св. Авґустина. Кілька мінут ходи від катедри віддалена Колеґія св. Авґустина (St. Augustine’s Abbey), монастир Бенедиктинів, оснований ще св. Авґустином, був у середніх віках другим найбільшим бенедиктинським монастирем в Европі.

По огляненню катедри вступив я до пароха о. Sheppan-a. Витальня гарно убрана, зі середньовічною традиційною піччю (fire place) для огнища, як зрештою в кожнім англійськім домі. Зберігають це отнище, бо англійці люблять, як палахкотить вогонь у кімнаті. О. парох був дуже ввічливий і сердечний, прохань на піввечірок. Розмова почалася про церковні відносини. Англіканське духовенство є краще ситуоване, ніж католицьке, бо воно дотоване державою. Католицьких священиків удержують вірні. Я став розповідати про свою подорож і виявив бажання, що радо був би ще вибрався до Дубліна і до Менут, де є найбільша семінарія, але вже нема багато часу та й не мало знайомих ані не знаю умов він вїзду, бо Ірляндія відлучена і мабуть є якісь паспортові труднощі. Прийдеться мабуть з цієї виправи зрезиґнувати. — О, ні, — відповів парох, — шкода, ледви чи буде друга нагода. Саме завтра вечером відїзджає мій сотрудник John Scally, Ірляндець, до своєї матері у відпустки. Паспортових перепон нема ніяких. Можете їхати разом. Завтра вечером відїжджає з Льондону зі стації Остин (Euston station). Тимчасом нині їдьте до Ремсґет вечером, там переночуєте, вполудне до Льондону, а в 9 год. вночі до Дубліна.

Розпращавшись, я як стій відїхав до Ремсґет, бо як я згадував, о. пріор Стюарт з Прініч радив відвідати о. Беду Уінслова (Winslow), що займається унійними справами. Ремсґет зі 40.000 мешканцями — це найкраще приморське купелеве місто в Англії. Я заїхав до монастиря оо. Бенедиктинів. О. Опат показав цілий монастир. Вони удержують також нижчу гімназію за оплатою в Колеґії 100 фунтів стерлінґів від хлопця річно. Гімназія випосажена в природописні й історичні кабінети, учальні, спальні, забавові площі. Вдержують також і своє ґаздівство.

Довше міг я поговорити з о. Бедою, який справді добре орієнтується в унійних справах. Він розповідав про свої пляни, зокрема як зацікавити англійський загал справою зєдинення Церков; а воно в Англії дуже актуальне тому, що з обох сторін: і англіканська Церква і незєдинені греки та росіяни працюють над взаїмним зближенням.

Ми вийшли по вечері над берег. Звертають на себе увагу деякі новіші вулиці, при яких всі доми однакові, з такої самої блідої цегли або вицементовані кусками креміня — мабуть з огляду на морську мряку — і такого самого виду й розмірів. Одноманітний, монотонний вид. Зате прегарна сценерія над берегом, якому електричне освітлення надавало окремого чару. Тьма літників прогулювалася над берегом і вдихала легкий морський воздух.

На другий день в понеділок (5 серпня) вертався я до Льондону. Поїзди повні подорожніх. Щойно з розмов довідався я, що нині перший понеділок у серпні — один з т. зв. Bank-Holy days. Крім того є ще такі три феріяльні дні в році: понеділок по Воскресенню і по Сошествію Св. Духа та 26 грудня. Тоді, очевидно, є великі знижки на залізницях (cheap ticket) і хто лише може, виїзджає з міста.