18. МЕНЧЕСТЕР

В середу, дня 7 VIII. вернувся я тим самим кораблем до Голігед в год. 8.45. Подорожних мало. Сірі мряки, крізь яку пробиваються догори стрункі спіральні вежі церков і круглі фабричні комини Дабліна. Короткий побут в Ірляндії лишив справді незатерті вражіння. Плоска ляскає вода об боки корабля і наче виявлялася з думками, що переходили одну подію за одною, одну місцевість за одною. На покладі досить неприютно; коло полудня прояснилося небо і вода заграла чудовими красками. 65 морських миль (1 миля = 1·6 км.) плив корабель з 3 години і в год. 12.30 ми були в Голігед. Пристань рухлива, багато робітників занятих коло переношення і перевоження товарів. Всі подорожні спішать чимскорше до поїздів, щоб заняти собі місце у возі.

Я всів до поїзду на Менчестер, де живе вже довший час кількадесять наших робітничих родин, — щоб їх там відвідати. Наш ВПреосв. Митрополит відвідував їх, ще будучи ігуменом Василіян. Тоді займався ними якийсь польський священик. Дорога вела цілу годину понад берег моря, що завдяки заливам представляв мальовничу сценерію. На півночі тягнеться пасмо гір, напроти сонця блискають поверхні озер; на полях не видно робітників, лиш на луках і пасовиськах паслися стада худоби і білих овець. Села, як всюди в Англії, затишні, але виглядом подібні до міст. Краєвиди звичайно досить сумовиті, бо багато пасовиськ, а розмірно мало управної рілі і на ній вйже вжиті збіжжя. Минаємо Chester і від’їжджаємо у фабричну полосу. І так в Уорінґтен (Warrington) велика фабрика алюмінію і люкомотивів. Величезні забудування! В годині пів до четвертої поїзд заїхав на двірець у Менчестері. Легка хмара диму огорнула ціле місто. Ліс коминів надає своєрідний характер містові. Вулиці широкі, доми й церкви аж чорні від саджі, великі виставові текстильні вікна, словом: на кожнім куті фабричний дух. Це перше місто, котре я бачив у таким понурім, чи радше може в поважнім виді. Я заїхав до о. пароха на Chetham Hill Road, до якого парохії належить наші робітники. О. Парох ревний священик. Прохав замешкати у нього і стрінутися з робітниками. Подав адресу голови українського клюбу, якого я відвідав дома. Він заможний кравець. Має кілька кімнат. Діти працюють також у фабриках. По цілій Англії невидно було вдат безробітних, як у нас. Англійці радять собі в цей спосіб, що фабрики працюють не всі дні в тижні, але скорочують відповідно до потреб і замовлень пів дня, відтак два дні, і в такий спосіб зараджують безробітнім наплив.

На вечір зібрав голова клюбу кількадесять наших людей, бо тоді щойно вони вільні від роботи. Справді було зворушливо дивитися на старенькі бабусі, що в запасці йшли, щоб подивитися на свого священика і почути рідне слово. Я розповів їм про наші церковні справи, про «Просвіту», «Рідну Школу», відносини на селі і т. п. Відтак розпочалася ґутірка. З цієї розмови я пізнав, що вони переважно походять зі Золочівщини, підтримують звязок з рідними і підпомагають церкви в рідних селах. Старші, хоч живуть у Менчестері кількадесять літ, почуваються Українцями. Зате в дітей затрачуються національні почування. Говорять по англійськи й уважають себе british born. Хоч тепер живеться їм важче, то все таки почуваються значно краще, ніж у Галичині. І умовини там рішуче кращі.

Обряд лучить їх в одно. Приходять на Богослуження, коли о. Боський приїжджає до Англії. Всеж таки було б добре, щоби і в краю більще зацікавилися цією кольонією. О. Парох хвалив наших людей, що вони роботящі і побожні.

На другий день (8. VIII.) прохали наші люди відправити ще для них Службу Божу і сказати проповідь, і то раненько, бо відтак вони йдуть до праці. І справді вони явилися численно і вислухали Богослуження. Потім вспів я ще відвідати редактора «Catholic Herald». Ціла англійська католицька преса — це тижневики й місячники. Головніші: The Tablet, Catholic Times, The Universe; деякі з них бють 100.000 накладу. Головний редактор знав дещо про Українців, бо сказав мені, що в цілій англійській пресі вони разом з «Manchester Guardian» ставляться найприхильніше до українських справ. «Завданням нашим — говорив редактор, — є виробити католицький світогляд в інтеліґенції. Бо дотепер погорджували католиками в Англії як чимсь нижчим і меншим культурним. Але це вдалося нам, слава Богу, перемогти і в нашими видами рахуються вже й по міністерствах і високих школах».

Відтак відйшла бесіда на канонізацію Дунс Скота, бо редактор сам походив зі Шкотії. Коли довідався про моє почитання для Скота, сказав, що це неможливо, щоб теолог, так відданий Пречистій Діві, не був святим. Коли говорив ці слова, чути було шкотський патріотизм. На кінець прохав я у нього прихильности, зокрема щоб помістив кілька інформаційних статтей, що він справді і зробив. Розмова тяглася б була і тягла, — та треба було спішитися на поїзд і вертатися до Льондону.

Безпосередній поїзд з Менчестеру до Льондону ніде не задержується, тому скоро, бо за кілька годин, був я на своїй кватирі. Цей день лишив я вже свобідним, бо годі було від переповнення навіть відбирати вражіння.