18. ТАВОР

По полудні мали ми ще поїхати на Тавор, який уже здалека, коли ми лиш в’їхали в ездрельонську долину, звернув на себе увагу й манив свою маєстатністю. Вибиратися пішком — це була би виправа на цілий день. ОО. Франціскани зробили на гору серпентинну дорогу, так що самоходами можна в’їхати аж на сам верх. Так ми й зробили. Багато є тут власників самоходів, які тільки з того живуть. Автобусом ані більшим самоходом не можна в’їхати, — тому ми пересіли на назаретські менші самоходи. Асфальтовою дорогою, якою ми прибули, заїхали знову на ездрельонську долину, потім звернули вліво на звичайний, щоправда самоходами дуже потертий шлях, і поїхали рівниною через село Дабурієґ, де віддих Христос лишив був інших апостолів і відтак уздоровив біснуватого хлопця. Побіч керниці, де пастухи поїли стада й верблюдів, починається серпентина. Тавор виглядає наче вівтар, і є 562 м. високий; тому треба їхати самоходом на вершок цілу годину. У перших віках християнства вело на цю гору 4.340 сходів. Під’їзджаючи щораз вище, ми бачили що далі все кращий краєвид. З кущів карлюватої дубини й теребінту вистають вивітрілі скелі. Сам верх гори є овальне узгіря 1200 м. довге і 800 м. широке.

Відколи Ізраїльтяни заняли Палестину, гора Тавор грала визначну ролю та була місцем зібрань і захисту. Дебора збирала тут 10.000 ізраїльського війська проти хананейців. Завзяту боротьбу вели тут Жиди з Римлянами в 70 р.; римський вожд Плекід, заманивши з укріпленої Йотфом Флявієм гори жидівське військо на низ, вирубав його і заволодів твердинею.

Від часів св. Олени побудовано тут кілька монастирів, що їх опісля збурили Араби. Хрестоносці поставили на самому Таворі бенедиктинський монастир, — але після бою під Гаттіном у 1487 р., по його хрестоносній програмі, упав і монастир Бенедиктинів. Від 1631 р. посідають частину гори О.О. Франціскани й мають там захист для путників. На основах старовинного храму вибудували по війні за пів міліона долярів велику базиліку Христового Преображення. Будував її той сам архітект Барлюцці, що ставив Гетсеманську базиліку. До монастиря вхідиться через велику, гарну браму, на якій повіває хоругва з єрусалимським хрестом.

Сам факт, що по переданню перемінився тут Ісус Христос, робить цілу гору незвичайно дорогою для всіх християн. Місце Перемінення міститься в храмі. Входимо до середини. Величавий храм, прегарні луки, що спочивають на могутніх, грубезних колонах. Крізь різнокольорові вікна входить світло. Все ж таки базиліка в Гетсемані вдалася архітектові куди краще.

Входимо до крипти під головним престолом. Спомин на пресвітлий момент переносить нас у реліґійний настрій, разом з апостолами Петром, Яковом й Іваном. Справді в небесній величі явився тоді Христос, і дав їм побачити прообраз неба. Після гарячої молитви за переміну й ублагороднення на наших душ, ми вийшли з храму.

Чудовий вид розкривався перед нами. На захід тягнеться ездрельонська долина, яку видно як на долоні. Хто туди не переходив, скільки крови тут пролито! Ген, далеко синіє гора Кармель, — а тут ближче, на полудневий захід, гора Малий Гермон, що у її підніжжях притислося сільце Наїм (по арабськи Нун), де Христос воскресив молодця-одинака бідної вдови. Голим оком видно камяні ворота, що ведуть до села. Яка радість засіяла на лиці прескорбної матері, а рівночасно і задума у всіх, що Христос є звичайний чоловік! Далі на полудне гора Ґелбоє, де вгинув Саул, а ближче до Тавору село Ендор, де він питав ворожки про свою долю й вона викликнувала духа пророка Самуїла. На схід видніє Тиберіяда синіє Генезарет, а за ним покритий снігом Великий Гермон; око добачує навіть Кафарнаум. У підніжжях Тавору ще невеличке сільце: колонія Черкесів, яких поселенo сюди ще перед війною. На північ рудіють гори, грають у проміннях сонця червоні збіча і красується білій Назарет. Справді, це другий вид по Оливній Горі, від якого око не могло відірватися, і паломники стали повторювати за св. Петром слова: « Господи, нам добре тут бути ». І Христос любувався видом з високих гір, і тому так часто стрічаємо Його на вершку; також любив гарні околиці, коли так радо перебував над Генезаретом.

На самій горі О.О. Франціскани мають прегарний город та удержують взірцовий плянтації.

За Францісканським муром є ще нез’єдинений грецький монастир з гарною церковною банею.

Грудь віддихала глибоко, а серце було повне радости з прожитих хвилин. Чоловік забуває всі клопоти й журби, та здається йому, що він в іншому світі.

Вернувшися до Назарету, я скористав зі запрошення та пішов на вечерю до греко-католицького пароха. З розмови, яку ми вели по французьки, довідуємося, що парох виїхав до Каїра, а сотрудник о. Андрій заступає його тимчасом. Гостинна велика, долівка покрита мармуровими плитами, як звичайно на Сході й Полудні. На стіні висять кілька олійодруків, — невеликий слід культури Сходу. В бібліотеці видно, крім арабських і грецьких книжок, багато французьких. Парохія тепер досить убожіла. Краще розвивається латинська, бо мають більше гроша, удержують захисти, забирають хлопців на виховання, а через те цілі родини стають латинниками. Мешканців у Назареті є ок. 12.000, з того 8.000 христіян, а 4.000 магометан. Нез’єдинених Греків є 4.000.

Подали вечерю: переважно зимні страви, коваче мясо в квасній сироватці, дальше зготовлена на східній спосіб яєшниця, потім банани, яблука, помаранчі, вода з керниці Божої Матері, і кава.

Назарет належить до Преосв. Ґанжара, що мешкає в Гайфі. О. Андрій прохав, щоби я вступив його відвідати. Цей єпископ тут загально всіми дуже люблений.

Пішла бесіда на унійні теми, а відтак і на тамошні, палестинські. Відносини між Арабами й Жидами щораз більше загострюються. Жиди викуповують землю, платять ціни, яких ніхто не може дати, загарбують купецтво в свої руки й випирають арабів. А це ми, — каже, — допомагаємо відчутно. Звідси ці криваві події, про які знає Европа. Араби гарячокровні, тому охопні й скорі до бійки.

Прощаючися, отець провів мене ще вуличками Назарету, які освітлені електрикою як европейське місто; не мається тут уже вражіння східнього старовинного города.

По дорозі запитав мене о. сотрудник, чи не вступив би я до одного заможного греко-католика Араба. Я радо згодився. Ми звернули, і по сходах, через гарний город пахучих квітів, станули в притворі. Зараз явився господар, старший мужчина, і попрохав до гостинної.

« Вибачте, — говорив я, — що заходжу так пізно; але завтра мушу їхати дальше, а о. сотрудник заохотив мене скористати з нагоди і вступити до вас у гостину. Чую, що ви греко-католик, як і я ».

Господар дуже втішився; прийшла його рідня. Гостинна прикрашена чудовими перськими килимами, з яких один кращий від другого. Вражала тільки недостача образів Святих. Лише на одному дивані був представлений храм св. Софії в Царгороді, а на столику св. Тереса від Дитятка Ісуса. Подали чорну каву й арабські солодкі палочки та ласощі. Розпитували багато про нас греко-католиків і дуже здивувалися, що нас так багато, аж три і пів міліона. « Чи багаті вони? » — питала господиня. Багатство імпонує арабові, — а в Палестині вони переважно вбогі, бо до праці ліниві, під впливом гарячого клімату й магометанського фаталізму. Розмова зійшла теж на арабсько-жидівські відносини, про які господарі говорили з великим огірченням. « А чомуж продають їм араби свою землю? », — питав я. « Бо мусіли, притиснені довгами » — була відповідь. Нині вже продають рідше. В самому Назареті є, на щастя, — кажуть — тільки одна чи дві жидівські родини. Розмова затяглася; вкінці я мусів розставатися, бо завтра рано чекала ще дорога до Генезарету. Коли почули, що я завтра правлю Службу Божу в Синаґозі, обіцяли прийти.

Так закінчив я свої відвідини в Назареті, прощаючися із священиком, з яким обряд заприязнив мене вкоротці так щиро.