2. ГІМНАЗІЙНА НАУКА В ЗОЛОЧЕВІ

До гімназії зачав ходити Йосиф 1889. р. і вчив ся дуже добре та все був відзначаючим, хоч не мав і відповідної станції і харчу. Тому, що матеріяльні обставини ставали дома щораз то тяжчі, мусів він з зарання заробляти лекціями на своє удержання. Був дуже живої і веселої вдачі і своїм природним гумором вмів бавити окруження. Часто дотепкував на тему свойого імені. І так напр. написав був раз на спомин одному товаришеви: Imię moje zawdzięczam patronowi wiosny, a nazwisko me dał mi jej zwiastun radosny.

„Від низших кляс“, пише між иншим др. В. Левицький, шкільний молодший товариш епископа, „учив других товаришів і заробляв у цец спосіб на своє удержання, щоби батько не мусів продавати поля на утримання своїх синів, як се вже і зробив був з одним морґом. Ми сходилися на свята і на літні відпустки в Буську, тоді часто переводили ми веселі і безжурні хвилі в саді котрогонебудь з наших батьків. Частим нашим збірним місцем був дім відця пароха о. Петрушевича. Всі обовязково мусіли разом зійтися на Святий вечір і засідати до вечері. Там доповнювали ми своє виховання тим, чого не могла нам дати ніяка тоді школа. О. парох учив, питав, пестив і пригортав разом зі своїми дітьми, а ми віддалися хвилі цілим нашим молодечим єством“ О. Петрушевич дуже привязався до Йосифа і в нім бачив він пізнійше свойого найліпшого друга.

Як гімназист все був вибираний до комітету для влаштування концертів і вечірниць, а товариші слухали його слова і числилися з його гадкою. Передусім вибивався він як декляматор і бесідник. Вже від гімназійної лавки полюбив він книжку і те бібліофільство ціхує відтак ціле його життя. Памятав надолго і авторів цілих сотень книжок разом із місцем і роком видання. Буваючи часто в Петрушевича мав він там під руками більшу домову бібліотеку, чув про наукову працю і міг до неї заохотитися. Се слідно зі слів о. Поповича: „Петрушевичі, се viri litterati. Прадід Степан, парох на забутий провінції ладить русько-німецько-латино-грецький словар, а навіть часть І. виг. видає печаттю. Його син Михайло (батько Омеляна) збирав українсько-німецько-латиську ботанічну термінольоґію. Про крил. Антона Петрушевича з його чинними історичними творами нема що згадувати. Отже в нащадка таких книжників перебував часто, гостив і неодне почув бл. п. Еп. Боцян. В тім домі находилася також бібліотека, де були українські, російські і німецькі книжки. З них міг доволі користати і справді користав вже як учень. Коли був у вищій гімназії можна було з ним до насолоди диспутувати на теми літератури, історичні, на тему фолькльору, славістики і др. Були там також книжки змісту богословського і обрядового. Була і нумізматична збірка і кілька оказів викопалин камінної і кремінної доби. Все це вмів Покійний цінити і з того користати. Свідчить про се факт, що сам скатальоґував ту бібліотеку, поділив її на ріжні відділи а нумізматику зложив в приготовану до сего скринку так, що вона вже просто могла піти до музею, що й сталося по смерти власника. Нумізматика і камінні та кремінні знахідки пішли до музею Наук. Товариства ім. Шевченка у Львові“.

В часі гімназійної науки не стратив віри, але одержавши її дома від родичів, зберіг її і скріпив відтак сильно як священик. Коли як 16-літній хлопець дістав в руки повне видання Шевченкового „Кобзаря“, прочитав його і дав товаришам в „Самоосвітнім Кружку“, але витав поему „Марія“, щоби нею не грішилися другі. Зробив се так незамітно, що вони навіть не заважили, що бракує сторін.

Директором був тоді Малїновський, відтак від 1892. р. Пшемислав Нементовський, катехитом о. Ізидор Єзерський, зі замітнійших учителів Іван Саноцький вчив історію, Сівкевич — вчив греку, Ізловський — латину, Я. Сендзимир — польську мову, С. Струщ — природничі науки, Літинський — математику. Вони уряджували з учнями прогульки і майівки на горі Жулицькі до Зазулів, Підгорець і на Вороняки. Один з учителів заманював його в московіфільський табор, а один в польський — але він їм рішучо оперся.