2. ПАЛЕРМО І ЙОГО ІСТОРІЯ

На другий день (28.V.), в 8.15 год. вранці стали виринати береги Сицилії, зразу ледви видні, та потім щораз більші і вищі, рудаві і ген, дальше на вершках, вкриті зеленню. Ось острів, що має свою окрему і багату історію. І в Церкві відіграв він колись — Μεγάλη Ἑλλάς — Magna Græcia — визначну ролю. Сицилія то окремий світ, нині з 4 мільйонами мешканців. Старовинний міт зображує Сицилію, як Тифея великана: його рот це Етна, а звязані ноги є західній кінець острова. Він лежить горілиць, два роги східнього берега то піднесені руки.

Ось як співає муза Каліопа в Овідових Метаморфозах (Тифон):

«Перша Церера наш ґрунт розвернула закривленим плугом, Перша землі надала делікатнішу страву та овоч. Перша закони дала — та й все тут дарунки Церери. Я — б їй славила тут, коли б мала спроможність змовчіти Вірші, що варті її, бо хвали ж вона варта запевно. Острів буяний Трінакріс, що лежить на громаді Ґіґантів, В дужій ваготі своїй надавивши їх всі пригинає, Теж і Тіфона, що смів до етеру піднести надії; Цей же змагається ще і силкується часто піднестись, Тільки правицю йому Аваонійський Пелор іще давить, А ліву руку Пахін, Лілібей же натиснув на ноги, Голову Етна стиска; Лежучи отам завжди на спині, Кида пісковий він і геть викида собі полумя ротом. Часто силкується він від тягару землі відірватись, Скинути міста важкі та великі гори із тіла. Тим то тремтить і земля лякається дар мовчазливців, Як би в широкую щіль не видерлась земля і знецька Світло, що пройде у щіль, не лякало тремтячої тіні. Лиха цього боючись, із темрявих будинків господар Вийшов і гарні віку, що запряжено чорними кіньми, Дбало обїхав усі Сицилійського краю підстави» [1].

У заливі, на плоскім спаді, терасовато розложилось Палєрмо, стара грецька пристань Панормос. Одначе його заложили Фенікійці, і тому вдала підлягає він Картаґіні. Картаґінці провадили тут війни з Римлянами, які врешті в 154 р. добули Палєрмо. Картаґінський вожд Гамількар укріпився був на горі Айрґте, тепер Пеллєґріно, але не вдержався. Нині видно цю гору з корабля, і готель на верху, який там поставлено, щоб заманити гостей прегарним видом. Але, як розказували на кораблі, готель стоїть пустий, і власник мусів опустити високу позицію, якої колись не міг вдержати і Гамількар.

Я заїхав до католицької Малої Семінарії візантійського обряду, в якій виховується 20 учнів, що потім, коли мають покликання до священства, йдуть до Грецької Колегії в Римі. О. Ректор Перринаро прийняв мене радо, тим більше, що я мабуть перший Українець духовний, що заїхав до їх Семінарії. Вона приміщена за містом у літній віллі, бо будинок Семінарії в прегарною церковою в середині міста винаймили школі, щоб фінансово підсилитися. Але тепер бачать, що це дуже невигідно, і думають переноситися до міста. Теперішня вілля положена серед цитринового, помаранчевого й бананового саду. Семінаристи, веселі й моторні, розпитували про наші церковні відносини, які овочі в нас ростуть, яка школа, про збірки поштових значків, тощо. Мило сходив я ними час, проведений на вечірнім відпочинку.

Зараз по Службі Божій вибрався я до кард. Лявітрано, архиєпископа, щоб подякувати йому за запрошення на Унійний Конґрес до Риму. Вулицями видно багато палат, передусім з норманських часів, в візантійською та арабською орнаментикою. Стара й бурхлива історія, що творить головну частину середньовічча. Чужі війська пересувалися по Сицилії, як по шахівниці. Від VI до IX ст. панували тут візантійські цісарі. В 535 р. Велізар добув Палєрмо від Ґотів, а в 830 р. завоювали його Сарацини, так, що в Палєрмі мешкав емір. Вже передтим, в VII ст., почали Араби виправлятися й нападати на Сицилію. Візантійці побудували багато твердинь і скріпили фльоту, але в IX ст. Араби осіли коло Мазари і дібралися до Сиракуз. Візантійці відперли їх, однак Арабам прийшли на поміч корсарі (магометани) в 829 р. і допомогли їм у 878 р. здобути і збурити Сиракузи а потім Таворміну, осередок Візантійців на Сицилії. Ось так панували Араби півтора століття. Християнам не можна було тоді будувати церков. Положення було тяжке, і виглядів на освобождення не було. Щойно коли на місце династії Аґлабідів прийшла згодом династія Фатимідів і відділилася від Африки, можна було думати про прогнання Арабів.

В 1038 р. післав візантійський цісар наємне військо (з Русинів і Варягів) до Сицилії. До нього прилучилися і Нормани, які переплили з Салєрно і освободили острів від наїзників. Та коли візантійський вожд Маніякес хотів зробити себе владцем Сицилії, Нормани виступили проти нього. Війна розгорілася в цілій Сицилії так, що скористали з цього магометани і запанували знову над островом. Треба було ждати міжусобиць між Алі Ібн Нама, провідником арабської аристократії, і Магометом Ібн Тімна в Сиракузах. Ібн Тімна, побитий, закликав Норман, що в допомозі Роберта Ґвіскарда, князя Апулії, і Роґера, князя Калябрії, побили Арабів і здобули від Сарацинів Палєрмо та цілу Сицилію. Син Роґера, Роґер II, в 1130 р. казав коронувати себе на короля. За нього повстала Capella Palatina. Його наслідником був Вільгельм II (1167). В тім часі побудовано катедру в Монреалі. Він умер без сина, і тому прийшли Гогенштавфи — Генрих VI і Фридрих II, розпочинаючи новий період боротьби.

Коли папа викляв був Фридриха II в часі хрестоносних походів, тоді дав Сицилію братові французького короля, Карлові з Анжу. Сицилійці, невдоволені прикрим пануванням Французів, справили «сицилійську вечірню» 31 березня 1282 р. і в самім Палєрмі вирізали 2.000 Французів. Почин до різні дав прихильник Гогенштавфів, Ґіова де Procida, лікар, що його Карло позбавив майна. Карло вислав фльоту проти Сицилії, але Петро з Араґонії, як наслідник в Гогенштавфів, вже стояв із своїми кораблями коло Трапані і йому піддалася ціла Сицилія. Ось така історія за час середньовіччя проходив цей острів; її німими свідками залишилися численні пам’ятники. Знання історії конечне, бо інакше пройдете побіч пам’ятників і не звернете на них належної уваги. Різні деталі доповнять і поширять це знання.