20. КАФАРНАУМ І ТИБЕРІЯДА — ДВА СВІТИ

Вкінці ми приїхали в Кафарнаум. Це лише румовища на 800 м. довгій і 400 м. широкій площині, на північному березі Озера. Араби звуть їх Тель Гоум. Назва Кафарнаум означала село потіхи (кефр — село, наум — потішення); лежало воно на границі зі Сирією. Туди йшли купецькі каравани до Дамаску, і тому тут була митниця, з якої Христос покликав Матея-Леві. Над озером розвинулося риболовство. Багато мешканців жило з того заняття. Місто мало гарну синаґоґу, яку вибудував римський сотник. Загалом це був непересічний реліґійний, культурний і купецький осередок. Тут зробив Христос найбільше чуд і розвинув Свою найживішу діяльність так, що євангеліст Матей називає Кафарнаум містом Христа. Тут виплив Він сіти, які обняли цілий світ.

Самохід станув коло воріт паломничого францісканського дому Casa Nova, і ми довгою алеєю евкаліпту пішли до синаґоґи. Зайняту її оповідав о. Францісканин. Спочатку, як закупили цей простір, було на ньому так мокро, що кожний монах скоро діставав ревматизм і мусів забиратися. А відколи засадили евкаліптовий гай, то він так витягнув вогкість, що тепер ніхто не жалується на ревматичну недугу.

Ось ми вже на руїнах синаґоґи. Виглядають як розбита душа колись віруючого і святого чоловіка. З поміж трави і кущів визирають великі бльоки мармуру, на яких полишила сліди рука висококультурної людини; а на самому краю міста стіна і піднесений фриз на високих, могутніх колонах. Синаґоґа була величава, багато різьблені фризи й капітелі, — і мусів бути сотник дуже маючий чоловік, коли покрив видатки такої будівлі. Пізніше хотіли цю синаґоґу знову зложити з румовищ, і почали підносити архітрави; але мимо найбільшої уваги й обережности, архітрав упав і вбив кількох робітників, а інженер, вертаючися самоходом домів, вивернувся на скруті і погиб. Роботи перервано, бо прокляття тяжіло на святині. На двох мармурах видно вирізьблений пентаграм — знамя Давида, і гексаграм — знамя Соломона.

Якийсь святий жах огорнув паломника. Здавалося, що серед тих мурів повно жидів, які впялили очі в Христа, як Він говорить Свою евхаристійну бесіду про Хліб життя. Видно, як світяться очі фарисеїв. Але що ж можуть вдіяти? Чуда, що їх усі бачать — це незаперечні факти. Та ж недавно аж війняли на дахy плиту і спустили недужого перед Христа в кімнату. Навіть сотник Кафарнауму — поганин висловив Йому найглибшу пошану і віру в Його силу. Теща Симона Петра встала здорова на Його слово, дочка Яіра воскресла, багато калік ходить і хвалить Його за уздоровлення. І тому хотіли зловити Його бодай на якісь дрібниці. Ось Він на пірі з грішниками в митаря Леві. Порядний чоловік не буде приставати в зграю, — воркотіли вони по завулках. Або чи можна в суботу уздоровляти суху руку каліці, а іншому важкий відпускати гріхи, до чого має власть тільки Бог? Кульмінаційною точкою було насичення товпи хлібом; здавалося, що ось окличуть Його своїм Царем. Та прийшов зворот. Юрба хотіла матеріяльного хліба, а Христос обіцяв духовий — Своє Тіло і Кров. Тверде це слово, якого не хотіли зрозуміти… Лишилися при Христі тільки апостоли, устами Петра заявили глибоку віру й визнали Синовство Боже свого Учителя: « Господи, до кого підемо? Ти маш слова життя вічного » (Ів. 6, 69).

Для тих, що не увірили, лишився лиш проклін Христа: « І ти Кафарнауме, чи аж до неба знесешся? аж до пекла зійдеш; бо коли б у Содомі сталися були чудеса, що сталися в тобі, залишилася б і була певно до нинішнього дня. Та я кажу вам, що землі содомській буде відрадніше в день суду, ніж тобі » (Мт. 11, 23, 24).

Кипіло тут колись життя, розносився далеко гамір купців і рибаків, диспутували вчені й фарисеї, — а нині тихо шумлять пальми й евкаліпти, і смирно спустив кудлату передь своє дрібне листячко, і тихий плюскіт води дотикає берега.

Пройняті святим жахом, ходять паломники по звалищах, і на память… роблять знимки. Бо й чудова була святиня. Я сів на камені й передумував ці грандіозні сцени життя. Мені здавалося чомусь, наче би Христові не залежало на збереженню памяток по Собі як в Єрусалимі, так і в Вифлеємі, Назареті й тут. Маєте, мовляв, одну памятку — Мене в Пресв. Євхаристії. І справді: перейти історію Пресв. Євхаристії в цілоземній дименсії й двотисячолітній історії… Скільки серед неї Вона освятила, скільки прощень вимолила і скільки слави та звеличання Богові видала!

Через коридор чернечного монастиря перейшли ми до озера. Вразив мене дуже німецький олієдрук Христа, в німецькій ноші, що висів на стіні. Хіба ж, думало, Христос ніколи так не виглядав, — а вже в Кафарнаумі зовсім не личить допускатися такого « етнографізму ».

Над озером повіяв холодок і кожний відчув відсвіження; бо було полуднє, сонце пражило немилосердно, так що піт спливав потоками, а ще до того рій споминів обсідав кожного мимоволі.

Над озером покликав апостолів, починаючи від Андрея, всів до лодки Петра і говорив проповідь до народу, що стояв на березі; зробив чудо лову риб, успокоїв розбурхану бурею воду, ходив по воді й казав прийти до Себе Петрові, а накінці, по Воскресенню, зробив його Головою Церкви. І так одна за одною виринали події з Євангелія, як ті филі синьої води, що приходили все нові й свіжі. Так, колись стояв над цим озером Христос…

Дехто мав охоту всідати до лодки й переїхати до Тиберіяди озером (21 км. довге, 12 км. широке). Така їзда дуже приємна, але часом і небезпечна, бо на середині буває озеро бурхливе. Може тому, що є продув з боку вода й Йордану, а часом тому, що нагло зривається сильний вітер. Неодин паломник уже кликав за апостолами: « Господи, рятуй нас, бо гинемо ». Глибина озера доходить від 50 до 200 м. і поверхня лежить яких 212 м. нижче позему Середземного моря.

Одначе ми мусіли всідати до самоходу, який чекав на нас, і вертатися давньою дорогою. Коло воріт ждала вже громада дітей з різними короночками з водних мушельок, нашийниками, коралями і т.п., напрошуючи і заохочуючи до купна. Мою увагу звернула передусім ноша дітей: на раменах коптян були вишивки старовинних взірців, які знаходяться ще в музею в Ліоні. Хоч аж уже були полеті, я мав велику охоту їх купити і привезти до музею. Нема сумніву, що й наші паломники приносили зі Сходу різні вишивки, і на їх зразок робили відтак і свої. Певно, що й купецькою дорогою приходила також до нас арабська культура, — але чималий свій вплив завдячує вона й нашим паломникам.

В Тиберіяді заїхали ми до Casa Nova ОО. Францісканів, побіч церковці св. Петра. На обід подали, очевидно, рибу, а кожний паломник уважно дивився в її рот, чи не знайде часом « статира ». Озеро дуже рибне, тому генезаретські риби завозять також аж до Єрусалиму. З ловлі риб живе ще й тепер багато мешканців.

По обіді дехто пішов на лодку, щоби таки переїхатися по озері; другі оглядали базар. Передусім є тут гарні збанки на воду, з яких я й купив один для музею. Є в Тиберіяді багато Жидів — 6000 на 8000 усіх мешканців. Далі є 1000 магометан і 300 христіян. За часів Христа було це поганське місто. Ірод Антипа, що стяв голову св. Іванові Хрестителеві, заложив його, як уже знаємо, на честь цісаря Тиберія. Ніодин чесний жид не хотів там поселюватися, а то між іншим і тому, що перше на цьому місці було кладовище, отже, щоби не доткнутися з трупом. Ось тому Ірод заселив його воякою збираниною. Христос до Тиберіяди ніколи не заходив. Це був поганський світ, зовсім відмінний від Кафарнауму, з іншою фільософією й світоглядом. По розбиттю жидівського народу, шукали жиди прибіжища в Тиберіяді, яка стала навіть на якийсь час осередком жидівства і мала школу рабінів, що списали Талмуд. Знатний був рабін Йоханам. Християнство поширилося в IV ст., і то передовсім завдяки наверненому знатному і багатому жидови Йосифові, якому цісар Константин надав титул графа Галилеї. За його старанням повстало багато християнських храмів у цілій околиці. Також і церква св. Петра в Тиберіяді — це його твір. Збурену відбудували хрестоносці, а тепер зреставровано провадять ОО. Франціскани. Над дверми видніє напис: Portae inferi non praevalebunt, як заповіт непобідимости Церкви. Замітне й те, що в Тиберіяді жився св. Єронім єврейської мови.