22. В КРАЇНІ ДУМКИ І КРАСИ

Було темно; лише закрадаючися, виглядали з неба зірки, а на побережжу миготіли світла й хвилі, вдаряючи ритмічно об берег, наче на відхід грали пращальну пісню.

Два дні й три ночі плили ми по Середземному морю, а потім Егейським морем до Греції. Корабель уже знакомий, а частинно також і дорога. Верталися в відплив багато жидівських родин. Паломники ділилися своїми вражіннями, і не можуть досить нарозповідатися.

В пятницю (11 травня) о год. 9.30 видно довгу, біля Крету, — острів сотні городів, як каже Гомер, — якої мешканців так ганив св. Павло, називаючи їх « лінивими череванями » (Тит. І, 12). Пливемо побіч неї вже з годину, — а здається, що вона така мала. Море легко хвилює; наче горності, перебігає поверх води піна розбитих хвиль.

По полудні сенсація! Загарчала переривливим голосом сирена. Алярм. Ціла залога бере на себе коркові плащі й спішить на призначені місця. Це проба, на випадок, якщо би корабель топився. Входи метушня. Матроси спускають човни. Ціла імпреза виглядає дуже жахливо. Нагадується незабута катастрофа Титаніка. Корабель такий маленький на цьому безкрайому морі! Якщоб, не дай Боже, він тонув, то здається небагато би таки врятувалося. Серед поважної сцени не обійшлося без комізму. Десь служба знайшла котика і стала йому причиняти корковий плащ. Бідне звірятко мявчало, але хоч не хоч мусіло явитися в ночі « потопіял ».

Цей алярм дав свідоцтво великої карности на кораблі, яка кожному дуже подобалася, — хоч, як я вже згадував, оповідають, що недавно відіслали закованих бунтівників із залоги до тюрми.

В суботу (12 травня) ми вже збудилися в атенській пристані Пірею. По Службі Божій вибираємося до Атен. Заворушилися спомини з ґімназійних й університетських часів, стало випливати на поверхню свідомости ціле клясичне знання, що по кутах припало добре порохом. Греція все залишиться в голові як символ культури світа.

Греція — батьківщина мудрців, корифеїв, фільософів, Сократа, Плятона й Арістотеля, митців і письменників, край, прославлений Гомером; Олімп і Дельфи, Термопіли й Саламина, Темістоклі й Перікль, — все те зачало відживати. Як виглядала би нинішня Европа, якщо би не культура Греції! Тай у греко-візантійській формі виступила вона на арену висококультурного світа. Це й нині майже всі европейські музеї вважають посіданням грецьких творів.

На дворі гарна погода, висувається на небовид грецьке, ясне сонце. Воздух чистий, з корабля гарний вид на поблизькі острови й півострови. В пристані повно кораблів, більших і менших, що радо сюди причалюють, бо Греція найдешевший край. Багато тут вина, розливник, коньяку, олив, тютюну й помаранч. Закуповує багато грецького вина Франція; перероблює і дорого відпродує. Греки самі не знають ще нових способів витворювання й консервування вина.

Самоходами їдемо понад берег до Атен, метрополії, колишнього огнища науки й мистецтва. З мурів, якими влучив Перікль Пірей і Атени, ні сліду. Колись писав Ціцерон до Квінтія, вождя римських когор у Греції: « Не забудь, Квінтію, що маєш провід над Греками, які скультуризували всі народи, привчаючи їх до лагідности й людяности, і яким Рим завдячує свою світлість, яку посідає ». Здалека виднівся маєстатично Акрополь, що гордо держиться понад цілою околицею.

Маючи лиш один день до розпорядимости, ми старалися оглянути найважніші річи.

Місто робить вражіння дуже просторого, вулиці чисті й широкі, — бо дай головні. Високі будівлі з плоскими дахами викликують поважний настрій. Це не палестинське місто, ані европейське, тому вигляд инший, смачний клясичний, — а може око глядить через призму клясичних студій. До 1833 р. Атени були малим містечком. З освобоженням від Турків нововибраний король Оттон спровадив архітекта Ґертнера, щоби відбудував Атени. Але він не зовсім добре вивязався зі свого завдання, бо не зміг вдуматися в чисто клясичний стиль. Нині мешкає в Атенах більш ніж міліон мешканців.

Шофер, який нас везе, хотів би дещо пояснити; говорить слабо по французьки, тому помагаю собі грекою, і з часом йде щораз ліпше, бо й усі майже назви модерних технічних винаходів взяті з грецької мови.

Перше, що хочемо бачити, то музеї, щоби оглянути стару Геляду. Годі описувати скарби, що містяться в ньому. Сама геленська культура має періоди, які сягають в мрячну праісторію країни. Велика кількість предметів з кретенської й мікенської доби. Цікаві свідоцтва культу колони і дерева, дальше гріб з перед 1900 р. пер. Хр., чаші. Може неодна річ видається знана, передусім орнаментика, — та це тому, бо вона була наслідувана Римлянами й другими, — але первовзір є в Греції. Провідник звертає увагу на зміну річ. Стара грецька культура з XIX ст. пер. Хр., по троянській війні загинула в 1200 р. пер. Хр. В IX ст. зачинає підноситися знов з примітиву — і це є перший період, який триває до Фідія до VI ст. Розквіт мистецтва то заслуга Фідія. Різними між творами Фідія (краса), Скопаса (веселий вид) і Праксителя (серйозний вигляд), Лізіппа (багато життя) — впадають самі в око. Коли так порівняти з римськими музеями, то там є більше цілозбережених статуй. В Атенах переважно торзи, повідбивані голови, руки, ноги. Три залі ваз з пребагатим етнографічним матеріялом.

Звідси на Ареопаг. Переходимо побіч добре збереженої святині Еола, бога вітрів, збудованої приблизно в 100 р. пер. Хр. Це висока, мармурова 8-микутна будівля. На всіх стінах різьби, що представляють персоніфікації вітрів, на чоловій стіні соняшний годинник. По правій стороні Агора — ринок Атен.

Ареопаг, сіра плоска скала, це осередок, де збиралася найінтеліґентніша еліта Греції. Під колись небом засідав тут суд з членів найзнаменитіших атенських родів, який видавав рішення по своїй совісті, від якого не було вже відклику. Грецький міт каже, що на цьому місці боронився перед 12 богами обжалований Арес, бог війни; звідси назва Ареопаг (горбок Ареса). Демостен накликував з нього до оборони. Незєдинені Греки роблять процесію на св. Павла, відправляють вечірню і відчитують бесіду св. Павла. Ареопаг це перша христіянська проповідниця в Греції. Св. Павло зачав розмову зі стоїками й епікурейцями, звідси попровадили Його на Ареопаг. Від VI ст. пер. Хр. не можна було в Атенах впроваджувати культу нового божества, тому св. Павло навязав свою проповідь до незнаного Бога, якому не поставили атеїни жертовник, не знаючи, чи вже всіх богів почитають.

Добре збережена, одинока зі всіх атенських руїн, є ще святиня Тезея — Тезейон (465 р. пер. Хр.). Дісь кольони (33 м. довгій, 15 м. широкий), симетрично уложених, з архітравами і різьбами, які представляли сцени із життя Тезея й Геракля. Чисто дорійський стиль, який унагляднює силу і маєстатичність старогрецької архітектури. Побіч у долині пороблено нові великі розкопи. Та все ж таки, в порівнанні з Римом, археольогічні досліди тут ще в пеленах. Ясна річ, що на них може позволити собі тільки добре зорганізована й багата держава. Одначе правительство Венізелоса за прикладом інших держав робить у тому напрямі великі зусилля.

Найкраще виглядають старовинні памятки у Франції, яка реконструює їх, напр. у Нім (амфітеатр і Domus quadrata), далі замок у Каркасонн — так що приводить ці памятки зовсім до первісного виду.

Коли инші прочани повернули назад до Пірею на корабель обідати, нас кількох найняли самоходи, і ми поїхали оглядати Дафні і Елевзіс, віддалені від Атен 24 км. Це можна було зробити тільки в часі обіду, бо на пополуднє був призначений ще Акрополь і Стадіон. Тому помаранчу і кусень хліба в руку — та в дорогу. І справді оплатилася виправа, вже хоч би тому, щоби тільки побачити незвичайно гарні краєвиди в дорозі до Елевзіс. Минаємо Перістеріон, передмістя Атен, над яким проселилися Греки, прогнані Турками. Дальше видно пентиліонські гори, які достарчували мармуру на будівлі та статуї.

Дафні — це мала місцевина, в старині замітна статуєю Аполльона; тепер у невеличкім, порожнім монастирі є церковця, візантійсько-центральна будівля з чудовими мозаїками з Х ст. Пантократор, Успення, Поцілунок Юди, св. Лакидий, св. Евстрат, Тома, Воскресення Христа — це унікати в цілій Греції.

Їдемо дальше до Елевзіс. Прямо казочна панорама: острів Саламіна, що памятав з 300 р. пер. Хр. славну битву і побіду Темістокля над Ксерксом, спокійно шафірове море, що врізується в сушу різноформними заливами, дальше гори Керата і Мегара. Я бачив картини цих краєвидів у монашім музею, а нині дивлюся на дійсність, у якій повні світла грає різнобарвними красками.

Елевзіс було друге місто по Атенах у Аттиці. Елевзійські руїни сягають 2000 літ перед Христом і вдержалися до IV ст. по Хр. Два рази в рік йшла процесія з Атен святою дорогою до Елевзіс. Свято тривало 9 днів. Походи зі смолоскипами відбувалися вночі. Ціле свято полягало в якихсь таємничих обрядах, про які дотепер ніхто з учених не знає, бо кожному грозила кара смерти, хто видав би був тайни. Елевзійські містерії це є, як дехто каже, попередники нинішніх масонів.

При вході святиня Артеміди, при других воротах Плютоніон — святиня Аду. Дальше головна святиня містерій, у якій приймали новиків і в якій відбувалися релігійні містерії і драми. Відповідно до того сконструйована ціла будівля (багато місця для народу), — бо грецькі поганські святині в середині мало мали простору з тої простої причини, що нарід не брав збірої участи.

Диметер, богиня природи, загубила свою дочку Персефону. Ад, бог підземелля, пірвав її. По цілій землі сходила Диметра і прийшла до Елевзіс та довідалася про побут дочки, одначе мусіла пристати на те, щоби дочка третю частину року перебувала в підземеллю у Плютона; на весні виходила, а в осені сходила. З тим звязані два елевзійські свята — весни й осени. Там представляли учасникам тіні підземелля, караючихся і праведних. Оргії й вакханалії виповняли дальшу програму свята. Деякі останки статуй, капітелів, прикрас і т. ін. містяться в музею, утворенім за розкопками на горі.

Пополудні поїхали ми на Акрополь, що для кожного путника представляє найбільшу атракційну силу в памяток цілой Греції. Вже здалека купаються його мармури в лучах сонця. Це мистецька і політична гордість старої Геляди, велика книга її історії. Це наче серце цілого міста і цілої держави. Акрополь високий понад поземом моря 156 м. і домінує над цілою околицею, сушею і морем. Кожний, хто здобував Грецію, старався опанувати замок і укріпити його.

Вступ становлять Пропілеї — украшені сходами й кольонами в дорійсько-йонському стилю. Осередок — це святиня Партенон-Атени (дівичі Атени), звідси й звана коротко Партенон. В будові святиня дуже проста, переважно прямі лінії, і в тім її геніяльність. Вправді в дійсності лінії вигнуті й скісні, але це зробив архітект умисно тому, щоби оптично їх зробити прямими. Скісно стоячі кольони здалека виглядають прямі та надають цілій будівлі великої стрункости й легкости, а при землетрусах забезпечували святиню від розвалу. Кольони не лучені залізними штобурами; вглиблення одної брили заходили в другу.

Фризів було багато різьблені; представляють вони сцени з Олімпу і з ведених воєн. Партенон будували в 438 р. пер. Хр., за Перікля, Іктінос і Каллікрат, а різьбу виконав Фідій. В середині стояла статуя Атени з слонової кости і з золота, долота Фідія. Нема сумніву, що це була одна з найбільш монументальних будівель старовинного світа.

По лівій стороні друга святиня, в йонському стилю, Ерехтіон, звязана з мітом про назву міста. Щоби мешканці надали містові назву його імені, Посейдон вдарив об скалу у тризубу джерело, а Атена дала в дарі оливну галузку, як знак мира, і віддала собі Атенців. На цьому місці здвигнено святиню, в якій містилися ті святощі. Від сторони Партенону украшають її Каріятиди — дівиці в довгих маєстатичних одежах, що на головах несуть коші з квітами і плодами землі, на яких щойно спирається фриз. В цей спосіб ціла конструкція набирає легкости в великій праці. Назва Каріятид походить від того, що дівчата, які служили різьбареві за модель, походили відтіля з Карії в Лаконії.

По середині між Партенон і Ерехтіон стояла велика, сім разів більша від природної величини статуя Атени Промахос з золотим списом, який здалека мерехтів у лучах сонця і звертав на себе увагу кожного подорожного на кораблі, чи на суші. В часах візантійського цісарства Партенон було замінене на церкву Матері Божої, а коли завоювали Турки, поставили мінарет для муезіна. В 1687 р. облягали Атени венеціяни, і тоді Партенон уляг великому ушкодженню від гарматних стрілів.

Пізніше багато старовинних різьб вивезли чужинці, передусім лорд Ельґін, на що негодував і Байрон. Останки статуй і різьб Акрополю містяться в Акропольському Музею, що збудований у стіп Партенону. В порівнанні з музеєм на Капітолю в Римі, він є бідніший, статуї звичайно розбиті; але рівночасно инший, бо містить первовзори римського мистецтва. Уява не може прямо собі представити краси цих будівель, поставлених вже 450 літ перед Христом. Сніжнобілі мармури, різьби, могутні кольони — це все надавало особливої й своєрідної величі. Та й приходили на думку ті тисячі й міліони невільників, які здвигнули ці будівлі. Незнаний невільник повинен би одержати честь, яку складають нині незнаному жовнірові.

Коли провідник зачав розповідати про Егея, що з Акрополю глядів за сином Тезеєм, що вертався побідником з Крети, — нам здавалося, що ми в мітичних часах історії і краси.

З другого боку Акрополю був театр Діонізоса, чи не перший і найстарший в Европі. Очевидно, по огляненню старих римських театрів у Римі й околицях, могло здаватися, що він нецікавий, та одначе він мимо цього викликує велике вражіння. Амфітеатральні сидження уміщені півколом до сцени на долі театру. Під оглядом оптичним і акустичним для ніодного глядача не було труднощі, щоби бачити акцію і чути розмову. Яке вражіння мусіли викликати драми про Едипа, що були водночас і реліґійною і етичною наукою для видців!

Далі — оглянули ми ще Стадіон. Вже в 330 р. пер. Хр. Лікург збудував був величезну арену для ґімнастичних вправ і різного роду ігрищ. Довкола були амфітеатральні місця до сидження для 50 тисяч видців. З упадком Греції пішло воно в забуття. Аж у повоєнних часах багач Авероф з Александрії відбудував Стадіон за 80.000 долярів, цілий з білого мармуру, і на нім відбуваються тепер міжнародні Олімпіяди.

Вечором вибрався я ще у відвідини до греко-католицького єпископа Преосв. Калавассі. Як відомо, грецьке правительство ніяк не хотіло признати зєдиненої з Апостольським Престолом Церкви. Одначе завдяки великій рухливості й рішучості Єпископа, правительство їх толерує; заборонили їм тільки ходити в священичій одежі на вулиці. За зібраних 40.000 долярів в Америці Преосвященний відбудував поверховий дім, заложив у ньому школу і бурсу, удержує малу друкарню, видає популярний тижневик. Думає ставити церкву, бо теперішня молитовниця замала. Збирає молодих, також незєдинених хлопців на науку, які стають відтак католиками, а їх родичі прихильно відносяться тим самим до греко-католиків. У відправах заховують чистий візантійський обряд, як і незєдинені. Та відвідини у східних Владик все кінчилися для мене прикро, бо саме, коли зачалися найцікавіші теми, я з браку часу мусів вставати і спішити на корабель. Тому запрошували на довший побут.