22. ПАРИЖ

Рано відходив поїзд до Парижа. Дорога вела через Дуе, згадуваний вже духовий осередок католицької Церкви на Заході. Жнивна на докінченню. Треба зупинитися в Парижі, щоби пригадати собі і Notre Dame і музеї. Здалека видніє вежа Айфля, 300 м. висока, ціла з заліза.

Паризька катедра — це один з найкращих зразків ґотики. Величиною багато менша від кольонської, зате далеко чепурніша і ніжніша. Збудована в XII—XIV ст., коли ґотичний геній досягав у своїй творчості зеніту. Зазнав той храм великої зневаги, коли в часі французької революції перемінено його на святиню богині розуму і відтак на магазин.

Фасада поділена на три поверхи. В першім три великі брами і Христос-Цар Слави. Над Ним 28 статуй жидівських царів. На другім поверсі в середині Мати Божа, по боках Адам і Єва. Третій поверх — то галерія струнких колонн, відтак над ними чотирокутні вежі. В середині катедра має вид хреста і складається з пяти нав. У цілім храмі царить полутінок, в якім красуються чудові різнобарвні розети — круглі вікна. В скарбниці частина тернового вінця Христа, дорогі хрести, чаші, монстранція з 2000 діямантами, які прегарно світять, коли згасити світло, — коронаційний плящ Наполеона і т. д. Здається, що французький характер знайшов найкращий вислів у катедрі Notre Dame: ініціятивний, легкий, естетичний.

Недалеко стоїть церква St. Julien le Pauvre — мініятура Notre Dame, але з іконостасом. Вона належить до Мелхітів. Доповненням французького ґотику є церква St. Séverin, взірець т. зв. style flamboyant. З капітелів колонн, на яких спираються луки, розходяться ребра склепінь і творять наче горішній смолоскип.

Другий взірець паризького ґотику — це Sainte-Chapelle, побудована тим самим архітектом Петром de Montereau в XIII ст., як королівська каплиця. Чудові вітражі. Вона міститься в Palais de Justice. В сутеринах палати заглянув я до Conciergerie, тюрми, де в часі революції в’язні чекали на ґільотину.

Найбільші цінності переховує в собі без сумніву музей Лувр (Louvre). Велика збірка памятників єгипетських, вавилонських та асирійських, грецьких і римських, і то найкращих. Коли так переїхати европейські музеї, щойно тоді можна набрати поняття про багатство східньої культури, велич її продуктивність і красу. А скільки ще тих памятників знищено, а скільки знову спочиває прикритих в землі і чекає на чергові розкопи. Я залишив збірку порцеляни, кімнатної обстанови і т. п. та пішов до малярства. Найбільше образів Рубенса з гігантними постатями. Зовнішнім блиском і виставністю світять образи Павла Веронезе. Багато з тих образів великанських розмірів; дальше найкращі картини Рафаеля, Тіціяна і Леонарда да Вінчі. Злобного усміху Джоконди не віддає ніяка копія, яку я дотепер бачив. Вистане перейти всі салі і глянути лише мимохідом, щоб вичерпати останні психічні і фізичні сили. А всеж серед чудових архітворів таки людина наче забувається і переноситься в инший світ.

Деяким відпруженням є саля біжутерії з короною Наполеона. Вона представляє окрему картину в історії Франції. Коли раз говорив я з одним французьким роялістом і спитав його, чи волів би на троні потомків Наполеона, чи французьких королів, відповів без надуму: Очевидно королів, бо наполеонські часи і їх слава — то метеор без традиції. А всеж таки коли вступити до Hôtel des Invalides, то відчувається могутню силу Наполеона. Величезний саркофаг із порфірового мармуру, уміщений по середині катедри в гробівці з підписом N, а по боках у каплицях спочивають вожді наполеона Duroc і Bertrand та брати його Єронім і Йосиф. І музей зброї та мундирів, і памятники по генералах і Наполеонові (кінь, сідло, ліжко і т. д.) — це все свідки військового генія Франції. Наче продовженням є на Єлисейських Полях L’arc de Triomphe de l’Etoile, поставлений на памятку походу в 1805—6 р. Під тріюмфальним луком спочиває під скромною плитою незнаний жовнір:

Ici repose un soldat français mort pour la patrie 1914—1918.

Иншу картину представляє Versailles, віддалений від Парижа 20 км. За одну годину можна доїхати трамваєм. Версаль лежить серед горбів, покритих зеленим лісом.

Імпозантно представляється королівський замок і стара королівська резиденція, побудована Людвиком XIV. Його статуя на коні, подібна до римського Августа, пишається по середині великого подвіря.

Внутрі, у довгім коридорі, статуї всіх французьких пануючих. Дальше саля зеркал (17 вікон і 17 зеркал), у якій в 1871 р. коронувався пруський король німецьким цісарем, — тут саме підписали теж Німці 28 червня 1919 р. важливий для себе мир. Підписали, бо мусіли, хоч тепер не виконують постанов. Салі Людвика XIV прикрашені казочно, на стінах або малюнки або гобеліни, що представляють сцени з панування королів. Вершок становить апотеоза Людвика XIV — roi soleil. Своєю виставністю надавав Людвик тон цілій Франції і Европі. В довженій салі битв представлені кампанії, що їх виграли Французи, починаючи від Пуатіє 752 і дальше. Річ ясна, що це дуже інструктивне для знання історії. В цьому напрямі прийдеться нам, Українцям, ще багато доганяти.

Через вікна видно довгі алеї, квітники, що грають естетичним уложенням кольорів, стави й водограї, на які тільки могла спромогтись вибуяла людська уява. Дальше палати «Великий і малий Тріянон», у яких менші держави підписували мир. Біля палати Musée des voitures, заповнений старовинними королівськими повозами. Серед дерев сільські хати, покриті соломою і став Нептуна — взірець села біля найбільшої виставности.

В Парижі по вулицях рух, хоч спокійно; але на осінь заповідали революцію. На щастя, до неї не прийшло, бо робітничі справи поладнано мирним способом. Коли я йшов понад Секваною, над якою бовталися і лодкарі і рибаки, відживали спомини з лектури Юлія Цезаря, що колись вводив тут з Галліями завзяті бої.

До Institut catholique і до Sorbonne — я не заходив уже, бо був там у 1928 р., зрештою це були ферії, то й нікого не можна застати. Зайшов лише до St. Sulpice, Духовної Семінарії, яку ведуть Сульпіціяни, де вчився колись митр. Куйловський і кількох наших священиків. Вони мають ще другу Семінарію коло Парижа в Issy, де приміщується до 400 питомців, і то з цілого світу. Можна було мені легко туди доїхати підземною електричною залізницею Métropolitain, чи пак Метро. Сульпіціяни — це згромадження світських священиків, які займаються вихованням клиру. На цім полі поклали великі заслуги. Зі справжнім вдоволенням розмовляв я з о. ректором і професорами на педагогічні теми і видно було їх велику ерудицію й досвід. Та всеж таки їхні умови далеко не ті, що наші і тому не можна їх висновків пристосовувати en gros у нас. Верпітті є стара, загосподарована Семінарія, з виробленою традицією і давньою славою.