3. БОГОСЛОВСЬКІ СТУДІЇ І СЕКЦІЯ З ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

В 1897. р. зложив Й. Боцян матуру з відзначенням і рішився на превелику радість родичам піти на теольоґію. Тоді також мав він вже гадку приняти священня в безженнім стані. Того самого року записався він на богословський виділ львівського університету у Львові і слухав викладів Юрика, Сарницького, Комарницького, Більчевського, Навабського, Фіяка і Бартоневського. На V семестрі захорів на грудну недугу і мусів виїхати лічитися до Альяну в Долішній Австрії. В 1901. р. записався знова на VI літній семестер. На другім і третім році богословських студій слухав викладів проф. Колесси і Грушевського, бо крім богословських наук залюбки займався україністикою, а передусім від ректорських часів також історію Унії. Як питомець асистував часто в часі ферій парохови в Буську, чим дуже тішилися бузецькі міщане і проповідував також залюбки в ріжних церквах Галичини, між иншим в Буську, Заланові, Рогатині, Ракобутах, де перебував в кревних або знакомих священиків, в о. Ваня, о. Дюрра і др. Замітина була його праця в бузецькій читальні „Просвіти“.

Як студ. теольоґії І року помагав він в бібліотеці Духовної Семінарії і зладів собі вже тоді витяг книжок для свойого власного вжитку. Своїми спосібностями і знанням звернув зараз увагу всіх на себе, а його товариші оповідають, що цілими днями читав книжки. В Семінарії був він з товаришами щирий і дотепний, хоч держався при тім дещо осторонь. Рівнож зносився зі світськими студентами, був прошений на їх добірочні наради і бував часто в „Академічній Громаді“[3]. На VII зимовий і VIII літній семестр записався в Відні, де слухав право в проф. Шрера і пасторалю в проф. Свободи. На віденський університет перенісся тза сеції українських студентів із львівського. Про ті часи так згадує о. Гр. Паладка письмом з дня 16. січня 1927:

„Преосвящ. о. Осипа Бояна пізнав я близше ще 1902. р., коли я був богословом II р. Був то рік сецесії академічної молоді з львівського університету. Почин до неї дало перше нелегальне віче акад. молоді в мурах старого університету. Вступили тоді всі солідарно, так богослови, як і світські академіки трьох инших факультетів. На тім вічу промовляли від богословів Тит Галущинський і я, ставляючи внесок на зукранїзовання богосл. факультету з огляду на два рази більшу кількість укр. студентів-богословів. Із світських виступали з бесідами Е. Косевич, В. Пачовський (деклямував) і панна Терпелевичівна, що пізнійше змінила обряд. Семінарія пережила тоді своєрідну „революцію“. В рекреац. салі устроєно з пультів високу під стелю вовницю, а там вилазили оратори і промовляли до питомців. Вправді нас зачинено в мурах Семінарії, але попід браму від Сикстуської улиці йшли ми порозуміння із акад. молодю світських факультетів, які теж радили над сецесією з львівського університету. Ректор о. Туркевич, зажурений, успокоював розбурхані уми питомців, а між ректором, намісництвом та Ординаріятом курсувала виміна думок. Акад. молодь рішила сецесію. Був то крок дуже ідеальний, але неполітичний. Знаю добре, що я і инші були проти сецесії, проти був також проф. Грушевський. Але більшість вирішила невідклично сецесію молоді із львівського університету.

Між бесідниками, які тоді вибилися на чоло богосл. молоді був Осип Боцян, який, хоч слабого здоровля, то часто річево і краснорічиво промовляв і передусім його промові (і кількох инших) треба завдячити, що питомці при цілім революційнім настрою зберегли тоді повний такт, а в Семінарії утримали лад і порядок.

На сецесії в Відні студ. богослов О. Боцян належав як заступник питомців (здається сам) до спільного акад. комітету, а навіть виплачував питомцям місячне удержання з сецесійного фонду. Промовляв він часто на зборах акад. молоді, а рівнож на зборах студ. богословів, і о скільки не милюся — навіть картав ошибки деяких на віденськім терені, котрі забуваилися“.