3. В БЕРЛІНІ

Службу Божу відправив я рано без перепон та зайшов відвідати о. д-ра П. Вергуна, нашого пароха на цілу Німеччину, що ревно займається еміґрантами і вміло вивязується з важкого завдання. Справді, скільки там потребуючих опіки й помочі! При тому веде він також дуже живу пропаґанду, щоб познайомити Німців з нашим обрядом, нашою історією і загалом теперішнім життям цілого Сходу. Водночас старанням він викликати любов і виробити зрозуміння для Сходу та освідомити також про ті кривди, які західні народи зробили Орієнтові. Влучно сказав він раз на однім викладі: «Man soll (den Orientalen) zeigen, dass das Schiff Petri lauter gleichberechtigte Passagiere führt». (Треба показати східнім народам, що корабель Петра перевозить рівноправних подорожніх).

Не раз смішком підносив він те, що крім купецького й мілітарного панування Сходу не вміли апостоли Німця також пізнати його релігію й обряд. І справді чув я відтак і по инших містах, від духовних і світських, дуже прихильні слова про його розумно ведену релігійну акцію.

Хоч не мав я на меті задержуватися довше, то все таки треба було відвідати бодай деяких знайомих і поділитися вістками. А який жадний вісток про край є Українець на еміґрації! Що нам тут видається незамітне і самозрозуміле, це для чуженого еміґранта найцікавіша новина, а передовсім про знайомих. Як мається цей і той, як поводиться одному і другому, чому не вдалася ця акція і т. д. і т. д. Тай про те, чого з часописів не вичитає, або коли вичитає, то невірно собі виложить. Не диво, що вони про край і навпаки ми про них не маємо вірного й точного образу. Безпосереднього звязку не заступить мабуть ні радіо, ні телевізія. Всі незвичайно боліють над нашим внутрішнім розбиттям. Але й еміґрація робіта також, хоч її точка ваги пересувається в останніх часах у напрямі конструктивної роботи. Дещо відстали вони від дороги, яку зробили ми в останніх місяцях, і через брак живого звязку стратили й орієнтацію.

Мене цікавлять музеї, і хоч оглядав я їх вже тому сім літ, вибрався до них ще раз, бо зачував, що зайшли в них великі зміни. Головні державні музеї, Старовинний і Новий Музей, Музей цісаря Фридриха і Німецький Музей, злучені коридорами разом, так що заплативши невисокий вступ, можна цілий день ходити, звиджуючи один за одним. Велика тут кількість римських і грецьких, єгипетських та асирійських різьб і цілих гробівців. Передусім звернув би особливу увагу музей Перґамон, мабуть унікат в Европі. Приміщено в нім привезені зі Сходу розкопані старовинні святині, палати і величаві брами та уставлено їх зреконструйовані в первісній величині й виді в уладжених до цього високих галях, критих шкляним дахом. В соняшний день постає в музею така спека, як на полудні, звідки привезено памятки, так що в цього боку вражіння цілком полудневе. Як згадував я, цей музей містить памятки викопані в Малій Азії у Перґамон, Маґнезії і Прієне — привезені ще перед війною. До них долучено памятки з Мілєту і Ваальбек. Краса грецької клясичної архітектури з її недосяжною орнаментикою стає глядачеві, навіть в примітивним мистецьким смаком, очевидною на долоні. Це дуже розумний помисл, щоб і німці стали реконструювати і приводити до первісного виду старовинні клясичні памятки подібно, як це роблять в своїм англійці і французи, як напр. у Каркасон (Carcassonne) і Нім (Nîmes) у південній Франції. Йонйонські і дорійські капітелі, від яких просто не можна відірвати очей, ратуш з Мілєту, частина святині Атени в Прієне з височеними йонськими колонами і вівтар з Перґамон з могутньо різьбленим фризом (боротьба ґіґантів з богами), поважна статуя Палляди Атени, незвичайно симетрично збудований вівтар Артеміди в Маґнезії, де на кожній фаці залишився слід високомиcтецької руки, — це все речі незвичайно цікаві й повчаючі навіть для того, що бачив більші музеї цілої Европи. Святиню Атени і вівтар з Перґамон побудував король Евменес II. (II вік пер. Хр.). Вхід до святині украшений колонами і статуями, а згаданий фриз був довгий на 120 метрів. Ярмаркова брама в Мілєті (160 р. по Хр.) в емпоріум, зреконструйована святиня в Баальбеку у Сирії коло Бейруту з часів римських імператорів (І до III ст. по Хр.), все це, як і цілий музей Перґамон, свідчить безперечно, що клясична культура стояла високо не лише в осередках, Атенах і Римі, але також і на периферіях, на провінції.

Унікатом в Европі є також відбудована міська брама і стіна престольної сали у Вавилоні. На синьо-емальованих цеглах представлені звірята в бігу, а незвичайно високо-мистецька орнаментика (570 р. пер. Хр.) перейшла відтак до візантійського мистецтва. Зреконструйована вавилонська вежа манить кожного, навіть найбайдужнішого глядача, а мармурові вавилонські й асирійські статуї і пошкрябки дають незаперечне свідоцтво прастарої високої культури Сходу. Без перебільшення можна також твердити, що хто хоче добре пізнати Схід, мусить їхати на Захід, переглянути цілу літературу й оглянути депортовані там памятки.

Хто любується перськими диванами, той знайде в перськім відділі на першому поверсі рідкі зразки. На мені лишила незатерте вражіння уміщена в останній салі фасада замку з Мшатти в арабській пустині на захід від Мертвого Моря. Казочна плоскорізьба зовнішніх стін замку! Це дар султана Абдул Гаміда для цісаря Вільгельма II, і походить правдоподібно з 743 р., з часів Омаядів.

Відтак перейшов я в середовічний й новіші часи, відсвіжив собі візантійський відділ, італійське, флямандське, німецьке малярство, Гольбайна, Дірера, Рембрандта й ін. Втомлений навалою вражінь до омління, я вернувся до своїх кімнат.

На другий день (14. VII.) вибрався я оглядати місто, яке я знав з давнішої поїздки. Вступив найперше до католицької катедри — ротунди. Берлін дістав був саме тоді другого єпископа в особі ґр. Прайзінґа, знаного нашим передвоєнним інсбруцьким теольоґам. Попередником і першим католицьким єпископом Берліна був о. др. Барес, ректор Духовної Семінарії, в якого я був гостем у Трієрі. Рідко хто зробив на мене таке миле вражіння, як покійний, своєю культурною і дуже природною поведінкою. — До Берліна перенісся з Мюнхену Папський Нунцій.

Для самої цікавости пішов я до цісарського замку і бранденбурзької брами, через яку їхав колись ще цісар, а тепер ходять і їздять усі торговці. Далі пішов я до райхстаґу й університету, а коли я переходив недалеко палати Reichskanzler-a, мій товариш кивнув головою і сказав: Оттам мешкає Führer. На вулицях видно багато війська в райхсвері і штурмабатальйону (S. A.). Військовий однострій, як передше, так і тепер, незвичайно імпонує прусакам. Коли німці збираються до якоїсь акції, то довго підготовлюють, обчислюють, передвиджують всі можливості, аж відтак рішаються на виконання. Навпаки Словяни діють більше під впливом хвилі: удасться, добре, а ні то пропало.

Дуже простий, але естетично збудований є Ehrenmal, памятник незнаного вояка. Великий ґранітовий шестистінний бльок, у стіп якого лежать вінці, є мабуть найкращий з усіх памятників, поставлених незнаному воякові в Европі. Потім переходити крізь площі і вулиці, всюди видно праці при перебудовах і направках. Зрештою спокій і лад та чути пруську Strammheit. Якось чудно вражало поздоровлення, коли на Guten Morgen відповідали «Heil Hitler!» — хоч про це стільки багато писали часописи і оповідали приїжжі гості з Німеччини. Коли було спитати про щось на вулиці поліцая, перше його слово: «Heil Hitler!». — Легко може й чужинець відчути в Німеччині невдоволення, і не так просто і однодушно представляється справа, як оповідають за границею. Все ж таки не дасться заперечити величезна спосібність і меткість чоловіка, що опанував таку могутню і культурну державу, якою є Німеччина. — Знакомі католики пригноблені і говорять дуже обережно. Саме вийшов був указ Герінґа в справі політичного католицизму. Оповідають, що правління переводить спис церковних дібр і побоюються їх конфіскати. Націоналістична пропаґанда дуже сильна та навіть кілька замахнених сіл апостатувало і перейшло на т. зв. «німецьку релігію». З великою прикрістю оповідали мені це самі німці. А все таки католицизм росте, бо переслідування стають характерні. Німецький католицизм завдяки своїй специфічній організації становить могутню силу, перед якою буде мусів схилити голову і Гітлер, як зробив це і його первовзір Муссоліні.

Маючи вже до сита великоміського гамору, стукоту, свисту і нових вражінь, ми вибралися до Sans souci (Sans souci) до Потсдаму, німецького Версалю. Довжелезні алеї, водограї, кльомби різнокольорових цвітів, шум височених дерев впливає дуже успокоююче на цілу нервову систему. Наче якийсь спав з плечей, таке вражіння мимохіть мається зараз, коли вступити до парку. Сама палата Фридриха побудована нагорі, а у її підніжжі терасовані великі травники й цвітники. Всеж таки, мимо свого блеску і виставности, Потсдам не дорівнює Версалеві.

Короткими відвідинами в Гетьмана у Ванаґа, який мимо жури й клопотів держиться добре, я закінчив свій побут у Берліні.