4. ВИСШІ БОГОСЛОВСЬКІ СТУДІЇ І ПРЕФЕКТУРА В ДУХОВНІЙ СЕМІНАРІЇ

Митр. А. Шептицький звернув на нього пильнійшу увагу і вислав його по скінченню IV року в 1902. р. на висші студії до Інсбрука. Там вчився ще через 3 роки до 1905. р. і слухав викладів Fonk-a, Kern-a, Müller-a, Donat-a і Stufler-a. За весь час мешкав в конвікті в Canisianum і належав до найкрасших одиниць[4]. В часі ферій 21. серпня 1904. р. одержав пресвитерські священня в Словіті коло Унева. По тім став він приготовлятися в Інсбруці до докторату і предложив диссертацію: „Die Texte des Neuen Testamentes über die Einsetzung der hl. Eucharistie“. Рівнож зложив там ригороз з права і церковної історії. В Інсбруці працював Йосиф Боцян над собою дуже богато, студіював передусім літурґіку і на сю тему часто дискутував. Для товаришів гр.-кат. обряду викладав сам обряди і тим доповнював їх знання та ученії. „Рівнож“ — згадує о. Плакида — „часто студіював укр. мову. Він то назвав Інсбрук Нюностєм, що принялося тоді серед „богословів“ — се також його назва для студентів богословії“. Був великим знавцем укр. мови, як свідчать його писання і переклади „Наслідував Христа“ і св. Письма. Знав також богато народніх приповідок. Загалом лінґвістичні дарування були в нього небуденні. Говорив добре мовою німецькою, польською, російською, білоруською, чеською, хорватською і латинською. Знав також достаточно по французьки й італійськи.

В Інсбруці поширився і поглубився круг знання о. Бояна значно. Там познакомився він і з науковою методою і богословською літературою і набрав основнішого розуміння аскези. В конвікті мав нагоду пізнати ріжні народности европейські і „Нового Світа“ і навязати з ними зносини. Превеликої ваги для цілого образування була подорож по Італії і до Риму в 1903. р., яку відбув він завдяки підмозі митрополита Шептицького.

В 1905. р. в липні зістав іменований префектом студій в Дух. Семінарії у Львові. В тім часі в семінарських мурах починається поважнійша робота, якої виразником є „Католицький Схід“, переклад соціольоґії Бідерляка, гомілії св. Івана Золотоустого і т. д. До 1903. р. видавали питомці „Альманахи“. О. др. Григорій Хомишин дав почин до засновання тримісячника „Католицький Схід“, в якім студенти-богослови під проводом ректора Духовної Семінарії поміщували свої перші праці. Спосібнійших і охотнійших з них висилав відтак митр. А. Шептицький на дальші студії. Коли о. Хомишин став епископом в Станиславові а ректором о. Жук, в редакції „Кат. Сходу“ зайшли деякі зміни. Перший провідник редакційного комітету Григорій Плакида виїхав на студії до Інсбрука. По нім обняв провід Іван Заверуха, а що сего вислано небаром рівнож до Інсбрука, обовязки редактора переняв на Василя Матебійка. Про ті часи так пише бувший редактор (Гумниска 26/II 1927): „Мені ще нині робиться моторошно, коли згадаю, яке то завдання мав я виконати. Та скоро впав мені зі серця камінь, бо одного разу, коли я прийшов з рукописами до о. рект. Жука, почув я, що тепер в редакційних справах маю звертатися до о. Й. Бояна, який став префектом студій в Духовній Семінарії.

О. Боцян скликав редакційний комітет, в якого склад, о скільки тямлю, входили слідуючі товариші: Нікола Щепанюк, Мирон Горникевич, Никола Семенюк, Степан Білинський, Михайло Цьоркович, Гірняк, Сень Шпіцер. Зараз на перших сходинах ми пізнали, що в особі о. Бояна ми дістали не йно цензора, але й провідника-учителя. Під його проводом ми писали праці на теми, які ми будь самі вибрали, будь він нам піддав. Праці читали ми на сходинах, а він робив свої зауваги. Великиу поміч мали ми від о. Бояна в тім, що — як ми його звали — він був „живий лексікон“. Бувало прийде хто до него і скаже, що хоче обробити таку а таку тему, а о. префект випише тому зараз із памяти з десять авторів, щоби потребуючий обізвався з відповідною літературою, і вкаже де і коли та книжка вийшла і де її можна дістати. Много книжок позичав покійний, бо вже тоді мав немалу власну бібліотеку. До того і пильнував, щоби взяту тему справді обробити. При кождій стрічі так зараз і питає: „а як там праця йде?“ Пічне розмову і зараз пізнає, чи питомець справді працює. Одного заохотить похвалою, другому дасть яку книжку „а ну прочитайте і напишіть рецензію“ — і сам відтак справить її, а користь все таки була, бо питомець простудіював добре книжку. Вказував дорогу, по якій треба було вже самому йти. Він дивився, щоби не заблудити та злагоджував трудності, якщо такі знайшлися серед праці. До того сам живий примір праці і побожности. Колиб не зайти до нього, стрінем того, як не на молитві, то певно при книжці.

Те, що придбав наукою, старався зауділити другому. Навіть ідучи з питомцями на прохід, викладав їм щось то з української історії, то з літурґіки, то говорив на суспільні теми, та переплітав то легкими дотепами так, що ніколи не йшов одинцем, але все збирався коло нього гурток“.

В протоколі засідання ректорату з дня 28/X 1905. р. читаємо відносно тої праці такий звіт: „Для інформації о теперішнім стані „Кат. Сходу“ скликав о. преф. Боцян теперішній редакційний комітет на 18/X с. р. Інформація виказала: брак тривалої організації, брак архіва і хроніки, брак співучасти загалу питомців, брак програми витиченої для духовного напряму. На сходинах 22/X, скликаних для розбудження заінтересовання справою „Кат. Сходу“. Голова і касієр предложили звіт стату „Кат. Сх.“, а о. префект заохотив всіх до праці і заповів виклади о методиці наукової роботи, припоручуючи редакторови зібрати спис питомців, що хотілиби працювати для „Кат. Сх.“ і ходити на виклади. На засіданню виділу з д. 25. X. зголосилося до участи дуже багато, так що можна було приступити до організації редакційного комітету. Його поділено на секції: а) редакційну, б) адміністраційно-друкарську, в) перекладну з приділенням кожному членови редакції рефератів про свій відділ на засіданнях комітету. Для помочі питомцям в праці о. префект зібрав і подав теми: з біблії 32, з історії руської церкви 124, із христіянських старинностей 30. Теми з других галузей будуть зібрані пізнійше. Засідання комітету і виклади о методиці будуть відбуватися що тижня“. Рівнож по читальнях випрошували питомці реферати.

З переписки бачимо, що в тім часі оставав він в зносинах зі західними професорами. Передусім помагав він інсбруцькому проф. догматики Йос. Кернови в його загально відомій праці „De extrema unctione“, достарчуючи йому і перекладаючи відповідну російську літературу[5]. За се подякував йому о. Керн на вступі своєї книжки. — Того самого року (1905.) записався він був у Відні ще на XIII і XIV семестер на виклади Сетпля, Свободи і Компера.

В р. 1908. треба занотувати дві події, місячну поїздку до Brem-и від 26/IV до 4/V і появу поважної літурґійної праці „De modificationibus in textu slavico liturgiae S. Joannis Chrysostomi“, що вийшла в Римі. Ся праця виробила йому зараз імя на Заграниці[6].

Не маючи спромоги як настоятель докінчити докторату, прохав він о приняття до Augustineum у Відні і був прийнятий на р. 1908/9. Тоді записався на XV і XVI семестер богословських студій. 16. липня 1909. р. здав останній ригороз з догматики, а 17. промовався на доктора теольоґії. В повороті до Львова був ще на Велеградській Зїзді 1. серпня, бо сею справою він все живо цікавився до кінця свойого життя. В Галичині обняв сотрудництво в Любіні, лічився там на ревматизм, а рівночасно заступав директора Національного Музею, бо стало мешкав у Львові. Коли ректора о. др. Йосифа Жука іменовано ап. вікарієм в Боснії, його наслідником в Семінарії став о. др. Й. Боцян. В тій цілі дав йому митроп. А. Шептицький підмогу на подорож, щоби приглянувся веденю семінарій в Австрії, Швайцарії і Німеччині. В ту подорож вибрався він 29. липня 1910. р. і вернув 31. серпня. Як свідчать його записки, поробив він богато заміток, які виснував відтак як ректор Духовної Семінарії, на якого інститувався 9. жовтня 1910. р.