4. ПІД ТЕВТОБУРЗЬКИМ ЛІСОМ

Рано (15. VII.) вибрався я в дальшу дорогу через Падерборн, бо хотів відвідати знайомих професорів Філософічно-теологічної Академії. З початку околиця піскова, ліси і гаї, а де дальше вижаті лани жита і поскладані в купки (8–10 снопів колоссом до гори), бо полужків ніде не ставлять. Подроблених піль на куски, як у нас, не видно, що більше лани пшениці, вівса, бульби, буряків, люпіну і розлогі сіножати. Мигають перед очима села і містечка, що назовні від себе нічим не різняться: муровані, криті дахівкою, з електричним освітленням. Тут і там пасеться рогата худоба, переважно чорної краски в білими плямами. На ці густі оселі хліба і мяса навіть в спокою на місці вважало, а не то в часі війни. Не диво, що німці мусіли програти довшу війну, до якої став від самого початку прямувати лйорд Гітлер.

Монотонні краєвиди переривають Бранденбурґ і Маґдебурґ, славні колись середневічні міста. Гарний двірець украшений геніями на синім тлі. Поїзд задержується лише кілька хвилин і знову несеться крізь рівнини, обїжджає села аж до Брауншвайґу. Червоні дахи домів чудово гармонізують із зеленими левадами. Коли дивитися на німецькі ниви, то вони всі рівненькі, нема ні більших ні густіших місць, бо рівно навожені і засіяні машиною. За Гільдесгаймом околиця горбувата і зачинають виринати Тевтобурзькі Ліси.

Пополудні приблизно в 3 годині поїзд вїхав на падерборнську стацію. Як всюди, так і тут зразковий лад, слідів війни ніде не видно. Місто Падерборн, давна римська оселя, добре знане в часи Карла Великого. Від тоді воно є осідком архиєпископа і пізніше стало також поважним католицьким осередком. Мій товариш, професор теольоґії о. др. Брінктріне, був заклопотаний, що завтра має їхати на іспит і не може мені товаришити, хіба, каже, що маєте охоту поїхати зі мною на матуру. Дуже радо, відповів я, бажаючи познакомитися ближче з іспитовою процедурою. Річ малася так, що моєму товаришеві поручили з Оксфорду перевести матуральний іспит в учительськім жіночім заведеннню, яке провадять Сестри Найс. Крови. Вони мають місії в Африці, в колоніях, які по війні перейшли під Англію. Сестри, чи так монастир, який хоче займати в колоніях учительські та інші посади, мусить мати сили з англійського матуру. Присилають виписи до письменних іспитів, які відтак кажуть собі прислати опечатаними до Англії. Справді джентельменський жест англійців, що не приказують їхати на іспит.

до себе або не висилають свого власного відпоручника і не наражують установу на поважні видатки і втрати.

Neunbeken, місцевість віддалена 10 км. від Падерборну. Великий жіночий монастир, збудований на кількадесять гектарів площі. В нім живе стількидесять Сестер, що займаються виключно місіями в Африці, й учениць, що приготовляються до них. Уладження скромне, але технічно добре переведене. Очевидно, була, як всюди, висока передматуральна гарячка, але вона з часом уступила. По розданню тем учительки-Сестри наглядали, а мій товариш особливо дбав, щоб час був точно збережений і єляборати були віддані на означену годину. Цілий час ведуться докладні протоколи. У вільні міжчаси ми виходили до саду, який вміло плекають Сестри; також незвичайно дбайливо удержують гарний город і використовують найменший кутник. Свої корови і коні на тязідві забезпечують самовистарчальність монастиря.

Пополудні вернувся я до Падерборну, щоби представитися архиєп. Каспарові Кляйнові. Це справа вже півдня; прийняв мене дуже ввічливо. Розповідав про наших робітників, яких перед війною було в його архиєпархії багато. Звідси знає й Українців, і нашого Митрополита, а від своїх професорів чувань про нашу Академію.

З черги відвідав я Семінарію і Конвікт. Німецький спосіб виховання дещо відмінний від інших. Студії тривають 6 літ. Перші чотири роки мешкають у конвікті, де порядок не різниться від семінарського, хіба що дещо свобідніший. Два найважніші роки мешкають у Семінарії. Всі ходять на виклади до Академії, яка мала в останнім семестрі 433 слухачів. Всі три установи від себе відділені. Семінарія, це новий будинок у модернім стилю. Поодинокі, прості лінії без луків, долівка з маси, подібної до лінолеуму, чисто витержана і свіжо мальована, надають цілому домові чепурности і принад. В цім самім стилю також і молитовниця. Електричне світло, біжуча вода, кухня, пральня, консервація ярин — це все влаштоване якнайкраще. Одначе признаюся, що сам стиль для мене дещо порожній, за виїмком статуй Христа і Матері Божої, які імітують єгипетські спокійні лінії.

Віцеректором у Семінарії є о. Jürgensmeier, знаний зі своєї книжки «Die Kirche als Corpus Christi», в якій цілу аскезу опер на Павловій науці, Церкві як містичнім тілі Христа. На кожнім місці видно добробут, загосподарність і достаток, а при тім велику скромність. Всіх питомців у конвікті і Семінарії приблизно 300. Тому що хотіли бачити наш обряд, о. реґенс запросив мене на другий день рано на Службою Божою.

Подібно ведені є інші німецькі семінарії, як у Мінстері і Трірі, які я оглядав кілька літ тому. В Мінстері є університет, і теольоґічні студії кінчать на факультеті, що має добре ім’я в католицькім світі (проф. Мавсбах, Ессер, Дікамп та ін.).

Вечером вибралися ми на прохід за місто. Недалеко синіли Тевтобурзькі гори. Нагадалися розпучливі слова римського володаря: Vare, Vare, redde mihi legiones meas. — Подібноспілі поставили Армінієві великий пам’ятник на місці бою. Ми сіли на лавці під деревом і скоро минув вечір на гутірці про часи студій у Римі, про сучасні німецькі відносини, про положення Церкви, про наукову працю, на яку німці кладуть таку велику увагу, про заходи як виробити у світських поняття Церкви, щоби протиставитися поганським течіям і т. д., і т. д.

Слідуючого дня (17. VII.) мав я вперед короткий виклад про нашу літургію і відправив відтак у молитовниці Службу Божу, якої вислухали всі питомці з великою увагою. Як сказав мені відтак один з них: Das war ein Erlebnis! — то була подія в життю! Того дня відвідав я ще кількох професорів, яких всіх на обох виділах є 15 і 5 помічних сил. Професори ведуть також семінарі, так що мають за собою поважний науковий дорібок і видають крім того місячник — Theologie und Glaube. Найстарший з них мабуть о. Бартман, автор догматики, яку ще о. др. Юрик переклав був на українську мову, і вона лежить в рукописі. Цікаво, що того дня рано доручили кожному священикові число найкрайньшого націонал-соціялістичного органу «Der Stürmer», який в різний спосіб виступив проти жидів, а посередньо також і проти християнської релігії, як жидівської. «Візьміть собі мій примірник на пам’ятку» — сказав усміхаючись о. Бартман, — «але вважайте на границі, щоби не закинули Вам пачкарства, бо „Stürmer“ не має в інших державах дебіту».

О. др. Фукс, професор мистецтва, повів мене ще до катедри, в якій спочивають мощі св. Ліборія, подаровані французькою епархією в Манс. Звідси дуже тісна дружба між обома єпархіями навіть у часі війни, хоч знана є загалом неприязнь між Німеччиною і Францією. Катедру основував Карло Великий 799 р. Впродовж віків її перебудовувано і добудовувано, тому видно сліди різних стилів. З мистецького боку замітна головна брама (Paradiesportal) з 1250 р. в романськім стилю. Головний вівтар, є багатий золотом барок і нагадує вівтар у св. Петра в Римі, хоч сама катедра будована в романськім і ґотіцькім стилю. Видно, як кожна епоха клала свої верстви! Архикатедральна скарбниця зберігає цінні епископські і архиєрати, золоті, жемчужні і срібні мітри, хрести, чаші і т. п. Зараз таки побіч катедри поверхова кам’яниця, у якій приміщений Дієзезальний музей, зорганізований о. Фуксом. В нім зібрані з муравлиною німецькою пильністю всі, передовсім церковні предмети падерборнської землі. Незвичайно рідким разом є статуя сідячої на троні Матері Божої, еп. Імада з XI ст., у візантійськім стилю, рідка річ, бо візантійська різьба властиво не існує.

П’ять хвилин від архикатедри віддалена є т. зв. Gaukirche, що пам’ятає давні часи раннього середньовіччя, коли германські краї були поділені на «ґаві». Будована в романськім стилю і має рідке Розп’яття. Хрест становить пень з трьома галузками у виді грецької букви Ψ, яких є в цілій Німеччині лише кілька. Мистець хотів очевидно унагляднити гадку про дерево життя, яка в хресті з поперечною відсунена в тінь.

Коротка, хоч дуже займаюча була стріча з о. Коппом, що об’їхав усі німецькі колонії в цілій Америці, Північній і Полудневій, був у Мехіку в часі кривавих переслідувань католиків та інтервенював з німецьким консулем у президента Каллеса, жив довший час у Палестині, знає добре Схід, а на найближчій ферії вибирається до большевії. Як то добре було би, якби б котрийсь з наших священиків об’їхав наші заморські колонії, приглянувся їм свіжим оком на місці, поінформував край про їх потреби та взаяв їх з нашими установами! Я певний, що до покриття видатків подорожі вони самі причинилися б у великій мірі й радо вітали б та з вдячністю працювали б.