5. З ЯФФИ ДО ЄРУСАЛИМУ

По дорозі — прегарний вид. Перед нами зелена, цвітиста Сарронська долина, знана з великої врожайности, засаджена помаранчевими й цитриновими деревами, лагідними оливками, тінистими фігами, широколистими бананами й дрібним перцем. Гордо здіймаються стрункі кипариси, а яріна і збіжжя вкривають розлогі загони. Подібний райський вид простягається з Авіньйонських Вен на Провансальську долину Рондану. Там далі, за Сарронською долиною, наче для контрасту, пустиня й могутнє пасмо рудявих гір Юдеї, — а за нами широка й далека синава моря.

Ми на Святій Землі! Самі собі не віримо. В душі зроджується божильний настрій. На тих полях кочували колись хананейські племена. В 2100-х роках перед Хр. посідав цю землю Авраам і випасав тут стада сам, а потім його потомки. Туди йшов Яків до Мізраїм, звідки щойно по 430 роках виводив Ізраїля Мойсей; тут закликав і судив вибраний народ до почитання правдивого Бога, даровав Давид і співав пісні Богові, тут панував Соломон, що своєю мудрістю дивував світ. По часах розквіту прийшов поділ Палестини на царство Юди й Ізраїля, прийшла асирійська й вавилонська неволя. Туди йшли війська Олександра Вел., Антіоха, лилася кров Макавеїв, а вкінці наступила перемога Римлян. На цих високих горах і широких долинах лунало могутнє слово старозавітних пророків. Тут і прийшов на світ Спаситель мира, що управив і засаджував на Божій ріллі Божу науку та зрошував її кривавим потом; тут віддав Він Себе на смерть і довершив найбільшого чину на земській кулі, — відкуплення від гріхів людського роду. Звідси почалася переміна душі й лиця землі.

Дивна і грізна була пізніша історія Палестини. З хвилею, як Ізраїль відкинув Христову науку і стягнув на себе прокляття, став сам загибати, а його земля пустошіти. В 70 році по Хр. Римляни задусили жорстоко повстання Бар Кохби, святиня згоріла, а Єрусалим перемінився в руїну. Так закінчилася 2000-літня історія жидівського народу в Св. Землі. Він розбрівся відтоді по цілій земській кулі і став там вести життя одиницями громадами.

Зі зростом християнства та упадком греко-римського поганства в Палестині, підноситься вона знов у всесвітній історії. Новий період започатковує св. Олена, що спрямовує великі паломництва до Св. Землі і зводить на святих місцях величаві храми. Опустілі гори заселюють монахи й пустиножителі. Світлий розвиток спинюють перські напади. З початком VII ст. (611 р.) перський король Хосроес здобув Єгипет, Сирію і Палестину та обернув у руїни величаві храми, ок. 300 монастирів і захистів, та вирізав 62.000 народу. На короткий час відібрав Палестину цісар Іраклій (622—628) і, на колінах, поставив знову хрест у Єрусалимі, який забрали були Перси.

Тимчасом стали підносити голову сини Ісмаїла. Магомет проголосив нову релігію та рушив дальше по долю Св. Землі. Проти хреста піднісся півмісяць. У 638 р. Омар зайняв Єрусалим, і іслам став паном у цілій країні. Впродовж сотки літ (661—750) Дамаск був столицею каліфів і звідтам завоювали вони світ. Всі історичні й пам’ятні місця (гроби Авраама, Давида, Мойсея) зайняли магометани і зробили з них свої святі місця. Одинокий Божий Гріб і церква Різдва у Вифлеємі лишилися в руках християн.

Щойно коли династія Аббасидів перенесла резиденцію каліфів до Багдаду, Палестина перестала бути мусульманським осередком. Час до часу стали відвідувати її паломничі гуртки, оплачуючи нераз і кров’ю свою набожність до св. місць. Та спинити їх було годі. Вертаючись домів, розносили жахливі відомості про жалюгідний стан дорогих кожному християнському серцю місць.

Положення не кращає. В царстві Аббасидів приходять до влади войовничі Сельджуки, а в Єгипті проголосили незалежність Фатіміди і здобули Дамаск та знищили церкву Божого Гробу в Єрусалимі (1010 р.). Те саме зробили ще раз і Туркмени (1071 р.), що рушили зі Сходу і завоювали вкоротці Малу Азію, загрожуючи навіть Візантії.

Тоді залунав на Заході клич — до походу проти магометан, на оборону Св. Землі. Тисячі й тисячі хрестоносців залили Св. Землю, опанували Антіохію, Вірменію до Месопотамії та Єгипту. Стали будувати храми й твердині. Створено єрусалимське королівство. Та царство хрестоносців не вдержалося довго. В 1187 р. в Єрусалимі запанував знову іслам. Відтак заняли його Монголи, а від 1517 р. Турки. Побіч Христових храмів, повстало багато мечетей і мінаретів, з яких муеззини накликають до молитви Аллахові.

Одна за одною снуються думки з хлоп’ячих літ, коли я вперше почув про історію вибраного народу — аж до біблійних студій на університеті.

Поважні, сумовиті думи перебивають нові мальовничі картини. Ось розлогий лан достиглого ячменю, що його робітники виривають з корінням і складають у купки. Але побіч нього росте другий ланок, ще зелений. Всі звертають на це увагу, — бо це щойно початок травня; в Палестині саме найкращий час, коли ціла рістня досягає повного розквіту. Небаром наступить тут сильна літня спека, так що вся зелень зісохне. В літніх місяцях нестерпна жара.

Раз-у-раз минають нас самоходи, один за одним, новіські й чистенькі, наче просто з фабрики; а є їх у самім Єрусалимі до 2.000. Пролітають береги дороги, на яких пізнати верстові поклади, — а вряди-годи дрібними кроками женуть Араби нав’ючених ослів, або поважною ходою гойдаються горбаті верблюди — кораблі пустині. Здовж дороги порозкладалися гурти для заложення водопроводів. Над ровами зацвіли великі какти, як живоплоти. Що за зневага — подумав я собі. У нас кожна господиня береже їх як велику цінність, а тут вони викинені на рови, щоб обгородили їх холодні верболози й ослип. Переїдимо скоро через Рамлег, давню Ариматею, родинне село благобоязного Йосифа й мабуть учителя Никодима. Очі всіх звертаються на монастир Трапістів, одного з найбільше строгих чинів у католицькій Церкві. Так хотілося б задержатися й приглянутися спокійно чудовій сценерії, — але самохід мчиться дальше без упину. Провідник запевняє, що ми дуже спізнилися і не вспіємо виконати програми дня; а з Яффи до Єрусалиму 75 км.

Переїздимо через місцевість Каріятірім (Kirjat Jearim), де спочивав найперше Мойсеїв Кивот завіта, який опісля переніс Давид до Єрусалиму. Нині тут пишається костел Сестер Йосифіток. На ліво видно Емаус. Туди йшли засмучені ученики по воскресенню Христа. Минаємо дальше німецьку колонію, яка приймала величаво бувшого цісаря Вільгельма в часі його подорожі по Святій Землі.

Провідник голосно дає знати: Айнкарім. Всі звертають очі на сільце, що розсілося під горою; невеличке, чепурне, хатка на хатці, в малим віконцями, без зелені, лише малі доріжки лізуть густо обіги домівки. Хати збудовані з білого каменя або з глини. Це родинне місце св. Івана Хрестителя. Туди ходила відвідати св. Єлисавету Божа Мати і перебула там шість місяців. Тут виспівала Вона гимн над гимнами: «Величить душа моя Господа». Ще минаємо гріб Самуїла (Небі Самуель) і видимо на горбок, з якого показуються вже передмістя Єрусалиму. Кожний зняв капелюх і перехрестився. Хвилина глибокої, зворушливої мовчанки й застанови. В душі так і чуєш голос: скинь обуву з твоїх ніг, бо місце, на якому стоїш, святе. Це місце найбільших мук, чуд і слави Христа. Усунь всі бруди гріха, і щирим покаянням на тому святому місці очисти свою душу. Про хвилину в’їду до Єрусалиму згадував і Данило Мних: усі путники посідали з коней і попрямували пішки до Єрусалиму «і велика радість огортає кожного християнина на вид св. города Єрусалиму, і вірні заливаються тут сльозами…»

Зближаємося до Єрусалиму і бачимо його цілу панораму як на долоні. Єрусалим за часів Христа був побудований на горі Сіоні й Офелі. Пізніше розбудувався на північ і захід. Обзнайомлені з топографією показують гору Акру, Кальварію, Безету, Морію і Гареб. З трьох сторін обведений Єрусалим глибокими долинами: Йосафата, Гінна і Кедрону. Задержуємося коло брами Давида і пішки йдемо вуличками до Casa Nova ОО. Францісканів, захисту для путників. Довкола зібралися вже багато торговців девоціоналіями; настирливо напрошуються і захвалюють якість і дешевість свого товару всіми мовами. Тиснуться діти, жінки і вбогі та кричать: бакшиш! (даток).

В Casa Nova багато прочан; дім прегарний, в європейськім уладженні. Загалом ОО. Франціскани — найсильніший монаший чин у Святій Землі. Вони мають найсвятіші місця в Палестині у своїх руках, або на спілку з нез’єдиненими православними Греками. Тому носять вони також офіційну назву кустодіїв — сторожів Святої Землі.

По підвечірній дорозі хвилинка часу на обмиття й покріплення — і ми вибралися до Божого Гробу.