5. НЕУПЕРЕДЖЕНІСТЬ НАУКИ І ВІРА.

Другим закидом проти однозгідности віри з наукою є вимога неупередження в науці. А що правди віри вже наперед закреслюють висліди в науці, і то без відклику, отже упереджують тим самим науку в шуканню правди. Домагання неупереджености в науці видвигнули ліберальні круги разом зі свободою науки і злучили обі прикмети нероздільно. Це виявилось особливо тоді, коли професором історії на штрасбурському університеті мав стати католик M. Spahn. Всі протестантські університети в Німеччині негодуючи заворушились, а старий історик Момзен сформулував в “Münchener Neueste Nachrichten” 1901 ось такий протест: “Життєвим нашим нервом є неупереджений дослід, який не знаходить цього, що він умисно, по замірові, застановах і зглядах повинен і волів би знайти, що служить іншим практичним цілям, які лежать поза наукою, але це, що льогічно й історично совісному дослідникові видається слушним, одним словом правдивість. Покликання історика або фільософа, який мусить бути або католиком або протестантом і який має служити цій або другій конфесії, значить зобовязати, поставити межі його праці, де висліди можуть бути невигідні конфесійній догмі... Сподіємося, що не милимося, що цим ми висловлюємо і переконання наших товаришів”.

Щоправда наука не може мати упереджень і робити припущень, але ложних. В своїх дослідах не може наука спиратися на засадах і кермуватися правилами, яких не може ніяк доказати. Також наука вимагає лиш цього, щоби дослідник не приймав за певне, що не є певним, або лише гіпотезою. Коли ж щось є доказаною правдою, то навпаки, може дослідник її приймати, бо вона може йому бути тільки помічна, а не шкідлива. Правда не може противитися правді.

Момзен мав на увазі католицького вченого. І якщо його становище було би правдивим, то жаден католик і загалом віруючий не міг би бути науковим дослідником, лише атеїст. Віруючий приймає існування Бога, безсмертність душі, надприродне ділання ітд. і з того становища насвітлює предмет досліду. Але таке саме положення є атеїста, який виходить з противних засад, нема Бога, душі, позагробового життя ітд. і з них насвітлює також події [19]. Нема чуда, це недоказане припущення. Так само нема Творця, а тим самим матерія мусить бути вічна. Отже й атеїст є упереджений і загалом не може бути ніякої науки, бо всі виходять з якихось заложень. Майже кожна наука мусить супонувати інші висліди, бо інакше немислимий якийнебудь поступ. І так астрономія супонує математику, фізику, хемію, льогіку ітд. і не переводить доказу всіх математичних, фізичних, хемічних і льогічних правд. Природник не доказує, що тіло існує, є тяжке, тверде іті., але приймає те все за певне. А проте ніхто не робить йому докору, що він приступив до досліду з упередженнями і припущеннями.

Історик приймає, що старовинні памятки передають нам такі самі поняття і принципи колишніх народів, які маємо ми в нашім думанню. Робить це тому, бо інакше не можна було б їх ніяк зрозуміти. Історик, як і кожний дослідник, приймає природну певність.

Також фільософ супонує, що думаюча одиниця існує. Щоби провірити правильне думання, треба приняти, що розум є до цього спосібний і що існує засада причиновости, достаточної рації, тотожности і противорічности. Інакше неможливі були би дальші висновки.

В громадянськім життю є також ріжні погляди, монархізму, демократизму, націоналізму, соціялізму, 3 яких діячі виходять і супонують в своїй акції.

Отже немає науки без прийнятих заложень, засад і кожний вчений належить до якоїсь школи, системи, заявляється за цією або іншою методою, має світогляд, з якого оцінює і розвязує питання. Я є українець і з того становища пишу історію України. В противному разі хіба неосвічений чоловік мав би найкращі кваліфікації на науковця. Отже нема зовсім науки без попередніх заложень і не може бути.

Маючи це на увазі, можемо тепер спитати, чи віруючий, приступаючи до наукового досліду, відповідає науковим вимогам, чи ні ? Відповідь ясна, що так. Він супонує правди віри, які є доказані і певні. А що є правдиве і певне, це може вчений класти в основу своїх розшуків. Не кожний католицький вчений є в тім положенню, щоби опирався на Обявленню, навіть як на негативній нормі. Ані Гавс, ані Кеплер, ані Нютон не виходили в своїх доказах від Обявлення, ані не супонували його. Інша річ, коли історик пише про Церкву. Він не може виключати надприродного діяння, бо це противиться вірі, яка опирається на Обявленню і розумі. Таке припущення є самозрозумілим, бо як буде писати про Церкву, якщо її нема, або як буде писати історію України, якщо її не признає в жадному, ані територільному, ані державному, ані національному значінню.

Не тяжко завважити, що в цілій аргументації ліберальних вчених криється груба тенденційність. Можна бути моністом, матеріялістом [20] гегеліянцем, і не бути упередженим, лише невільно бути католиком. Слушно завважує педагог Ферстер: “Я міг зробити впродовж літ цікаві досвіди щодо неймовірного упередження багатьох представників «неупередженого» посліду. Для них згори є догмою, що все, що заступає католицька Церква, є глупістю, забобоном і хоробливістю; вони загалом не можуть собі представити, що неупереджений чоловік саме через конкретний досвід, неупереджений дослід і серозну застанову може до цього дійти в науці, на полі виховання, щоби потвердити деякі погляди римської Церкви як неминучі консеквенції кожного глибокого знання душі і життя. Таке признання є некатоликові прямо заборонене; для нього мусить кінчитися правда, де зачинається католицьке і він не може тут ніщо притакувати, або під оглядом науковим його не будуть поважно трактувати”. Справді бути атеїстом належало до доброго тону в науці.

Отже так справдішна наука не може противитися віри, а віруючий католик має повне право до поважної наукової роботи і своїми совісними працями може собі заслужити тільки вдячність від всіх, яким дорога наука.