7. ГРЕКО-АЛЬБАНЦІ ТА ЇХ ОСЕЛІ

Завдяки о. ректорові я познайомився в Палєрмі з визначнішими греко-католицькими священиками й світськими. Передусім вибиваються дві особи, а це брати Петротти. Один з них, священик, викладає грецьку мову в університеті в Палєрмі та написав кілька наукових праць з альбанського й сицілійського минулого. Другий, лікар, це секретар уніоністичної акції в Італії, на чолі якої стоїть сам кард. Лявітрано. Вони приходили до Семінарії і ми гуртували на сицілійські церковні й світські теми. Щоб мене познайомити краще з альбанським життям, лікар запропонував мені, щоб я поїхав до найбільшого їх села, Піяна дей Ґречі.

І справді другого дня ми попрямували туди автом. Була неділя (30-V). Гарна погода. Ми виїхали за Палєрмо, і шлях поволі здіймався вгору. Переїхали ми через малі оселі — околиці гориста, обіжжя, а далі верховина, полонини і порослі травою верхи гір. Ми їхали так тридцять кілька кілометрів. По дорозі годі було говорити з людьми; що більше вверх, то мова змінялася.

Врешті доїхали ми до села. Розложилося воно у стіп гір і подобає скорше на гірське містечко. Має ок. 10.000 мешканців і постало в 1487 р. Входимо до головної церкви, що має належати новому єпископові. Іконостасу нема і взагалі помітні сильні сліди «латинізуючого періоду». Архітектура гарна, церква обширна, але потребує основного ремонту.

Правилася Служба Божа. Пізнати деякі відміни від теперішнього грецького обряду і латинський вплив. Людей небагато, переважно жінки. Спів гарний і голоси ніжні.

В церкві кілька гарних образів мистця Д’Антона, передусім св. Миколая. Головний образ — Матери Божої Одигітрії, який принесли з собою альбанські втікачі, коли покидали свою батьківщину. Почитання і привязання до Матери Божої в них дуже велике. За престолом, у захристії стара бібліотека й архів, прегарні старі, гаптовані ризи. Найцінніше з усього — грецька Євангелія з XI ст., що її також принесли Альбанці, втікаючи зі своєї батьківщини. Я радив, щоб вони в того створили свій малий музей, який певно буде притягати подорожніх і зробить їм добру рекламу.

В селі є аж 4 парохії візантійського обряду з окремими церквами. Є також і одна латинська. Я обійшов усі. В новіших церквах є вже іконостаси. Відвідав я також малий інтернат — захист для дівчат, що його удержують монахині. Всі говорять по-альбанськи і намагаються зберігати свій обряд. З тераси на даху захисту найкращий вид на ціле село й високогірню.

Опісля був я ще в кількох домах, щоб подивитися на життя Альбанців. Деякі досить заможні. Займаються переважно управою ріллі. Ноша жінок скората, зближена до грецької. Зверху накидають на себе нагортку, в роді мантії.

Звідки ж взялися тут Альбанці? — питало. Ще в XV ст. виемігрували вони під напором Турків, бо їх великий князь Скандерберґ не міг устоятися. Вони осіли в Калябрії і на Сицилії. Пізніше їх дуже латинщено, але ще нині є їх усіх в Італії понад 100.000. В останніх десятиліттях Апостольський Престол зацікавився ними; щоб зберегти їх перед златинщенням, утворив окрему єпархію та іменував єпископа візантійського обряду в Люнґро в Калябрії.

На Сицилії віддав тогочасний латинський архиєпископ у Палєрмі альбанським втікачам на осідок саме Піяна деї Ґречі. Є ще кілька альбанських сіл, між іншими Меццоюзо, де є монастир ОО. Василіян з Гроттаферрати.

На Сицилії належать Альбанці аж до двох латинських архиєпископів, в Монреалі і Палєрмі. Саме тепер стараються, щоб злучити їх в окрему єпархію з окремим єпископом, що й сталося недавно. Треба подивляти в Альбанців велике привязання до свого обряду, що зберегло їх і не дало їм розплистися серед латинського моря. З жалобою співають вони народню пісню: « Прощай, Альбаніє, вже тебе більше не побачу ».

Вернувшися, оглянув я ще властиву семінарію в місті і церкву з гарними образами, кисти одного з ченців з Гроттаферрати та відвідав гріб о. Юрія Ґузетти (Giorgio Guzetta), що розпочав альбанський ренесанс. Був то святий священик, з роду Альбанець, але златинщений. Належав до Ораторіянів. Взявся ревно за двигнення альбанської Церкви і візантійського обряду. Остався до смерти латинником, бо вважав, що так може серед тодішніх обставин більше помогти свойому народові й Церкві.