ACTA ACADEMIAE VELEHRADENSIS

Acta Academiae Velehradensis quorum edendorum curam gerit A. Spaldak, annus VIII. Nr. 4. Pragae 1912[1]

Першу часть тої книжки виповнює статя знаного о. А. Palmieri-ого — De scriptoribus russis theologiae moralis qui theologiae moralis lutheranae auctoritatem secuti sunt. В ній находим короткий історично критичний огляд російської моральної від 18 віка, бо доперва з кінцем того століття почали в Росії трактувати моральну як відрубну від догматики галузь теольоґії. В своїм розвою була вона зависимою передовсім від протестантських авторів. Вже сам Теофан Прокопович, якого загально звуть батьком православної моральної, — стояв під впливом протестантів. Його слідами пішли російські моралісти як Пл. Левшин, Ев. Попов і Н. Гаворов. Вичислені автори а також і Прокопович послуговувалися передовсім творами І. Gerhard-a, І. Quenstedt-a і D. Holl-а. Другій школі російських моралістів дав почин Теофілакт Горський (†1788), а її духовим провідником був рівнож лютеран Budde, якого невільничо держався і Горський. На католицьких авторах (як Stapf, Riegler, Schreiber) взорували свої письма Пл. Тивейський і Павло Солерський (†1910). Оба вони внесли в російську моральну схолястичну методу. Їх держалися опісля І. Хальколіванов, Каменський, Покровський і др. Однак і ті більш або менш носять на собі пятно лютеранської школи. Щож було причиною протестантського впливу на російську моральну? Більш поєдинчий лютеранський систем і бажане устеречися перед юридизмом католицької моральної, каже Стефан Архангельський (єписк. могилівськ.) — дали почин тому спорідненю. Дивно тільки, що як перед баластом і юридизмом католицьких моралістів пхнув російську моральну в обійми поверховности і мертвеччини, ізза чого не може вона мати днесь навіть якого такого впливу на практичне житє. Се впрочім бачуть і признають самі російські теольоґи.

Той сам автор рецензує відтак книжки видавництва “Путь”, яке поставило собі за задачу вияснити і розбудити російську реліґійну свідомість. В тій цілі видає воно твори і характеристики мужів, які працювали в Росії над поширенєм реліґійної думки — як Соловев, Лопатин, Бердаєв, Булґаков і др. Передовсім пильнішу увагу звертає Пальмієрі на дві книжки: Ник. Бердяева — А. С. Хомяковъ — Москва 1912 і князя Трубецкого — Миросозерцание Вл. С. Соловьева Москва 1913. В першій находим огляд російського панславізму з узглядненєм його реліґійної закраски, а з другій світогляд Соловєва.

Слідуючу часть актів сього числа становлють рецензії видавництв і довгий каталог російських богословських книжок за 1911 р.

Подаючи зміст поодиноких книжок актів, годить ся звернути увагу і на се, що неменшу вартість як для теольоґа представляють вони і для історика української літератури.

Не одна статя або обговорювана книжка в Acta — трактуючи ex professo теольоґію (передовсім, що відноситься до давнійшої доби) може кинути нераз нове світло на науковий рух на Україні та на його стичність з західною Европою.