DR. JOSEF LECHNER — DIE SAKRAMENTENLEHRE DES RICHARD VON MEDIAVILLA

Münchener Studien zur historischen Theologie. Herausgegeben in Verbindung mit den Proff. E. Eichmann, M. Grabmann u. E. Weigl von Prof. G. Pfeilschifter. Heft 5. Verlag Josef Kösel und Friedrich Pustet, Komm. Ges. München 1925. VIII + 426. 8°.

Хоча наука о св. Тайнах досігла в схолястів високого ступіня розвою, то одначе вона покищо найменше оброблена. Тому з цікавістю розгортає кожний, що займається середньовічною теольоґією, книжку Й. Лєхнера.

Автор подає найперше яко введення перебіг життя францисканського магістра Рихарда з Медіявіли і погляд на його твори, з яких найважнійшим є коментар до Сентенцій, писаний 1282/3 р. Вплив на науку Рихарда мали Арістотель, Августин, Анзельм і арабські фільософи, а з грецьких Пс.-Діон. Ареопагіт і Іван Дамаскин. Рихард впливав знова на Івана Бакона й Івана Екка.

По таким, дуже старанно зложеним вступі переходить о. Лєхнер до самої науки про Тайни. Цілий матеріял для лекшої оглядности ділить на найліпший спосіб т. є. представляє на початку загальне введення до Тайн а відтак кожну з семи окремо. Заміте в Рихарда зі загальної науки, що він не послуговується термінами ex opere operato і opere operantis. Знає таїнственний є причиною орудною і розположеною (causa instrumentalis, dispositiva), Христос причиною дійствуючою (efficiens) а Його страсті є пр. заслужною (с. meritoria). До прийняття Тайн є конечне намірення — intentio virtualis. В звязи з тим розбирає Рихард питання про важність мимогов хрещення (baptismatis ficti). Fictus є той, що на зверх вдає, що є має в серці, напр. що строїть жарт. Також коли приймаючий Тайни не має внутрішнього приготування чи то ізза незнання, чи то наруги з віри або закаменілости в грісі. За Августином (De bapt. 1. VIII. c. 53. ct. 31. d. 4 de cons.) твердить він, що хрещення уділене в жарті — є неважне. В другим випадку, де бракує тільки приготування до тайни — то уділення є важне: „Der in solcher Verfassung Getaufte empfängt das Sakrament und den effectus indelebilis den Charakter; die Gnade freilich empfängt er erst, recedente fictione“ (ст. 73). Характер є з душевна прикмета (qualitas), якою душі хрещених, миропомазаних і рукоположених відріжняються від тих, що тих тайн не одержали. Впрочім наука Рихарда в тій части не ріжниться від загально принятого погляду.

Хрещення установив Христос по воскресенню. Коли казав себе хрестити св. Іванови, то тим вказав лише природу воду як матерію хрещення. Ділання тайни хрещення (peccati purgatio et gratiae collatio, characteris impressio et fomitis repressio (Rich. d. 4. a. 1. q. 1.)) в дорослих не є те саме, бо не всі однаково приготовані і через те не у всіх однаково ослаблена склонність до гріха. Служителем тайни миропомазання є єпископ, sacerdos ex domini parte commissione (ст. 135). Лєхнер наводить тут працю Fr. J. Dilger-a, Das Sakrament der Firmung. Wien 1906.

В науці о Пр. Євхаристії Рихард стоїть на висоті Томиної спекуляції. З дискусій над матерією підносить се, що вживання квашеного хліба поручив папа Лев проти Євтихіїтів, які обстоювали точне заховування Мойсеєвого Закона і тому вживали прісного хліба. Христос приступив до його в виді.

В т. покаяння матерію становлять акти каянника, форму знова розгрішення. Термін attritio впровадив перший Guillelmus Alvernus, ріжниці attritio і contritio в мотив ах не знав і Рихард, але кладе її в інтенсивности жалю. Жаль несовершенний стає совершенним через розрішення, не через динамічне скріплення але розгрішення і жаль несовершенний стає формально рівним жалеві звершеному. Дивний є погляд Рихарда, що і неохрещені обовязані сповідатися. Під печать сповіди підпадають і легкі гріхи. Скот перший заперечив сю гадку. Досить коротко представлена наука про тайну благомазання, якої ділання є plena et perfecta remissio peccatorum venialium de proximo introducens ad incorruptibilem salutatem vitae aeternae (ст. 348).

Знаком тайни священства уважає Рихард св. Томою Акв. передання Євангелія а не положення рук. Свячення єпископа не є тайною і не дає нового характеру. Чинне не стоять з собою в звязі і тому неєпископ важно може бути посвячений на єпископа. Противні гадки вив відтак Скот. Що до тайни супружества, то слідна в Рихарда крім догматичної і правничої ерудиції, передусім коли розбирає перепони. В цілій науці про тайни є тісно звязані зі собою догматичні виводи і казуїстичні приміри, так що нема тут пізнійшого строгого розмежування. Погляди Рихарда виложив автор рівнобіжно з гадками св. Томи Акв. і Петра з Тарантай, причім використана совісно і відносна література про схолястику. Може добре булоби, щоби автор для лекшої орієнтації був цитував і патристичні тексти з патрольоґії Міня.

Схема шкільного поділу додала творови проглядности, як загалом автор старався представити і найтяжші схолястичні квестії легким способом, хиба що сам німецький переклад латинської втертої термінольоґії затемнив тут і там дану річ (напр. при тайні Євхаристії і покаяння).