ENGELBERT KREBS — DIE KIRCHE UND DAS NEUE EUROPA, SECHS VORTRÄGE FÜR GLÄUBIGE UND SUCHENDE MENSCHEN.

Freiburg i/Br. 1923. Herder u. Co. VIII+191. 8°.

Як виглядати буде нова Европа, як знайти з тої руїни вихід, вказати дорогу до відбудови — сі думки печуть не один мозок, гризуть не одно серце. Найблагородніші одиниці призадумуються на вид того відчуження народів, економічного занепаду, розбиття суспільного життя — загалом обниження і упадку культури.

Автор вказує як на першій многоважний чинник при відбудові життя — на католицьку Церкву. Сю гадку розвиває він в 6-и викладах, які мав в Фрайбурзі в церкві св. Мартина. Ними зацікавив він не тільки католицькі круги, але і протестантські.

Найперше шукає о. Кребс за причиною сучасної нужди і бачить її в вибуялім субєктивізмі, що навівшло нормою своїх гадок і стремлінь поставив собі Я, поза яким не хоче бачити нікого, ні Бога ні ближнього. Він зародив егоїзм одиниць, держав і народів, що поза собою не хочуть признати другому права на життя і розвій, не кажучи вже про поміч. Силу, яка моглаби спинити той розклад зруйнованої Европи має тільки одна кат. Церква, що і в часі війни одинока накликала до заперестання проливу крови і погамовання пристрастної мести. Ніяка людська праця і ніякі зусилля не поможуть в тім розкладовім процесі — тут треба надземської могутности. Зразком тої перетворюючої, обновлюючої сили Церкви, говорить автор в другім викладі, б поборення поганства, збудовання візантійської держави і імперії Карла Вел. В середних віках вона вийшла побідно з протестантських заколотів. І нині ся Церква накликувала і накликує до любови, до діл милосердя (жертви для голодуючих), до мира. Її акція не остала без відгомону і між протестантами, між якими слідний рух до католицизму.

Як треба понимати Церкву, про се питає автор в третій части — (Amt u. Geist). Вона не є виключно внутрішним надприродним життям в одиниці, але то є зорганізована суспільність з владою і підчиненими. Бог хоче, щоби ми через других спасалися, non solus, cum solo Deo. Єрархія має Божий авторітет за собою і тому відвічальна за науку не є одиниця і її розум, як в протестантів, але повага Церкви.

В трьох останніх викладах о. Кребс представляє обновлення внутрішнього життя (Dogma u. Leben, Sakrament u. Gnade, Mebliturgie, Mystik u. Karitas). З них стає ясніше, чому природні середники не вистарчають. Гріх перетворюючий полишив той нахил чоловіка до зла і тому протиділає ласка Божа. Може при вказуванню того скріплення суспільного життя Церквою, будови добре розвинути гадку про Пресв. Євхаристію, як тайну, що обєднює вірних — коли говорить про те саме ділання її як жертви. При кінці подибуємо огляд уніоністичної акції. Автор дивиться на Росію, як за передвоєнних часів, не відріжнюючи в ній змагань України з її відмінними стремліннями. Він засягає свої відомости в кругах аристократичних російських (нашого Митрополита зве russischer!! unter Erzbischof), з яких довідуємося, що на основі унії патріярх. юрисдикції в Росії, даної Пієм XI і потвердженої Бенедиктом XV наш Митрополит поставив екзархом Росії Леоніда Фьодорова. До справи бі-ритуалізму не займає свого становища, але реферує погляд російських еміґрантів, що дво-обрядовців священиків звуть „маскованими“. З тих відчитів, може нераз державних в тяжкім тоні, знайде і апольоґет і проповідник не одну плідну гадку.