I. АЛЕКСАНДРІЙСЬКА ЦЕРКВА.

1. Копти.

Творцями александрійського обряду є Копти, нащадки старих Єгиптян. Звідсиля й їхня назва Αἰγύπτιος, по-арабському кіпт. За Олександра Великого прийшли й осіли в Єгипті Греки і з цієї пори почалося ворогування між тубильцями а новими пришельцями. По давнім переданням Христову віру голосив там св. Марко й він дав початок патріярхатові. Александрійський патріярх носив титул патріярха Александрії, Єгипту, Пентаполіс, Нубії і Етіопії. Вже з самого почину Александрія стала могутнім осередком. З нею злучені такі імена як Пантенос, св. Климент, Оріген, св. Атанасій, св. Макарій, Дидим, св. Кирило й другі, які створили свою школу й відіграли велику ролю в історії Церкви. Єгипет є колиска чернечого життя. Св. Антоній і св. Павло дали почин в II ст. пустинножительству, а св. Пахомій в IV ст. спільному чернечому життю (кеновії). Загал вірних оцього патріярхату є нині монофізитами, а лише частина зєдинилася із католицькою Церквою.

Причиною розбиття Східньої Церкви були христологічні спори. Таке ж було і з Александрійською Церквою. Коли Халкедонський Собор (451 р.) осудив і усунув патріярха Діоскура, Копти остали йому вірні тільки з ненависти до Греків. Почалася завзята боротьба, яку старався втихомирити й привернути єдноту цісар Юстиніян (527—565). Та надаремно, бо Копти утворили свою національну монофізитську Церкву під проводом патріярха Айлороса (457), що зберіг питоменности коптійського обряду.

Коли в 638 р. завоювали Єгипет Араби, нарід повитав їх як освободителів. Але вскоре Араби стали гнобити Коптів важче, чим Греки, здираючи великі данини. Патріярхи й духовенство мусіли платити окуп і через те допускалися симонії, а половина вірних прийняла іслямське віросповідання. Всеж таки, мимо важкого положення, деякі патріярхи старалися піднести релігійне життя. Вони від XI ст. перенесли свій осідок з Олександрії до Каїра. За патріярха Кирила Лякляка (1235—1243), що його розсуджували теж о симонію, монофізитська олександрійська Церква осягнула вершок розквіту й відпорности проти ісляму. Теперішній патріярх Іван XIX уважає себе 113-им у черзі, починаючи від св. Марка. Під нинішню пору є митрополитів 11, а єпископів 2 (один резидує у Єрусалимі або Яффі), з менш-більш 850 священиками і 450 церквами. Архипресвітерам або деканам відповідають гомоси. Для виховання священиків удержують одну семінарію з 60-ма питомцями. Тепер коптійську Церкву займають справи релігійного життя, виховання клиру й завідування церковними добрами.

З дуже численних манастирів остало вісім, з яких чотири, з величезними старовинними бібліотеками, находяться у нітрійській пустині, а два, рівник старовини, манастирі св. Антонія і св. Павла стоять близько Червоного Моря. Жіночих манастирів є три. Всіх незєдинених Коптів начисляють один міліон.

Вже здавна католицькі місіонари старалися зєдинити Коптів з Апостольським Престолом. Заключена в 1442 р. Унія не вдержалася. Та не зважаючи на це Францискани дальше працювали. В 1741 р. папа Венедикт XIV установив окреме єпископство, а папа Лев XII в 1824 р. створив патріярхат, який увів у життя щойно папа Лев XIII в 1893 р. Патріярхові підлягають два єпископи в Гермополі (або Мінїє) і Тебах. Перший патріярх, Макарій, зрезигнував через непорозуміння з Пропагандою і тому патріярхатом завідує єпископ Теб (Тахта), де є також семінарія. Деякі питомці образуються в Бейруті. Зєдинених 70 і стільки менше-більше церков та 32.300 вірних-зєдинених.

Церкви вбогі, здвигнені багатішими Коптами. Будовані в виді прямокутника, в нутрі поділені на чотири частини. Рід іконостасу відділює Святую Святих (гегаль) від прочих частей. Там стоїть престіл, на якому правиться Служба Божа. Нов. Таїн коптійська Церква не переховує, хоч почитають ікони й мощі святих. Інші три частини є призначені для духовенства й представників народу, дальше мужчини і жінок. Нарід сідає на килимах на землі. При вході до церкви здіймають взуття, але не відслонюють голови.

Ризи майже такі самі як у византійськім обряді, лише архидиякон і єпископ носять на голові рід турбану або камілавку з хрестом напереді. Католицькі коптійські єпископи прийняли римську інфулу. Церковні посудини рівнож не ріжняться від византійських. Монофізити не вживають ложечки, яку одначе провадили католики. Просфору (корбан) печуть перед Службою Божою. Вона груба на палець і на верху припечатана 13 хрестиками (Христос і 12 апостолів).

Копти мають три літурґії, одну т. зв. св. Кирила, питомо коптійську, а дві инші грецькі. Копти твердять, що літурґія св. Кирила це первісна олександрійська і в головних рисах походить від св. Марка. Тепер відправляється вона тільки раз у рік, в п’ятницю перед Цвітною неділею. Друга літурґія, т. зв. св. Григорія, правиться на Різдво, Богоявлення і Воскресення. Третя, св. Василія, це менше-більше скорочена византійська літурґія св. Василія, і вона правиться щодня у році, якщо не відправляється одна з двох перших літурґій. Євангеліє читає священик на літурґії. Освяченого агнця обносять по церкві в пальях, ідучи серед недужих, які благають євхаристійного Христа о здоровля. Відтак роздроблює агнця і слідує св. Причастя. По одпусті, якій дає священик хрестом, розділює антидор, скроплений свяченою водою. Прочі богослужебні книги такі ж, як у византійськім обряді. Богослужебна мова є коптійська, а від XII ст. також арабська, яка виперла коптійську мову і зробила її мертвою. Азбуку, занехавши ієрогліфи, прийняли Копти від Греків, додаючи ще 7 букв.

В уділюванню св. Тайн нема великих ріжниць. Хрещення уділюють через погруження перед Службою Божою і відтак причащають дітей. Обрізання зберігають з гігієнічних мотивів. Сповідь відшла в незєдинених Коптів з уживання. Св. Напуття уділюють тільки під видом хліба. Тайну священства уділюються через положення рук, але характеру тайни не вважають незєдинені незнищимим. Подружжя є розривне на випадок поповнення чужоложства, виновна ж сторона не може однак одружитися. Календарний рік ділиться на 12 місяців по 30 днів. Тринадцятий місяць має 5 або в переступнім році 6 днів. Рік починається 10 вересня. Копти числять рік також по ері Діоклеція або мучеників, що починається 29 серпня 284 р. Рік 1937 відповідає 1654 рокові мученичої ери.

З Коптами злучені є вірою і обрядом Етіопи.

2. Етіопи.

Араби називають Етіопів дещо згірдливою назвою — Абисинцями. Етіопів навернули на христіянство Копти і звідсіля їхня залежність і споріднення під оглядом церковним і обрядовим. Навернення Етіопії евнухом королеви Кандаки (Діян. 8, 27) і апостолами св. Вартоломеєм і св. Маттеєм треба зачислити до легенд. Всеж таки мабуть в І століттю було там знане христіянство, бо олександрійські і сирійські купці постійно задержувалися в пристанях Червоного Моря. Перша певна дата це 350 рік, коли св. Атанасій висвятив св. Фрументія (Фременатос), ученика фільософа Мерона з Тиру, на єпископа Аксум. Св. Фрументія уважають основником етіопської Церкви. Цісар Констанцій старався притягнути Етіопів для аріянїзму. В V ст. прийняв і король Аксум христіянство. Тоді почалися більші місії по краю, які вели девять сирійсько-византійських, імовірно монофізитських, ченців. „Девять святих“ переклали біблію на семітський діялект „геез“, урядову мову королівства Аксум, якою нині вже не говорять.

Девять ченців оснували манастирі, а не єпархії, і тому в етіопській Церкві нема ще нині переведеної суцільної організації. Кожне місто й село під церковним оглядом є від себе майже незалежні, а священство дуже мало образоване. На цілу Етіопію (1000 км.) є властиво тільки один єпископ, згол. митрополит, і то виключно Єгиптянин-копт, ніколи ж Етіоп, іменований монофізитським патріярхом Олександрії. Він святить священиків, коронував цісаря (негус негешті) і розширює від доби. Мешкає у Аддіс-Абебі. Етіопи зовуть його абуна — „наш батько“. Він має єпископів-помічників. Саме в 1929 р. олександрійський патріярх висвятив 5 Етіопів на єпископів, яких зобовязав присягою, що не будуть святити дальших єпископів. При цій нагоді патріярх перший раз відвідав Етіопію.

В 1268 р. привернено соломонську династію, яка виводить свій рід від царя Соломона й етіопської цариці Сави. Династія із вдячности призначала Церкві 1/3 доходів цісарства. Цей дар збільшився ще приватними жертвами. Церковним майном заряджував „чеге“, що відповідає міністрові культу, який був дійсним зверхником світського і чернечого духовенства, а до деякої міри навіть конкурентом абуни. Розвіт Церкви припадає на XIII ст. за ави Салами. Тоді ж повстала численна література. В останніх часах абуна Матеос звільнив з присяги вірних Лідж-Ясу, наслідника Менекіла II, тому що він перейшов на іслямське. Священиків є дуже багато, кільканадцять манастирів мужеських і кілька жіночих.

Етіопи не удержували майже ніяких звязків з іншими христіянськими Церквами. В XIV ст. причалили до Етіопії Португальці а з ними й місіонари (Домінікани, відтак Ісусіві й Августинці). В 1632 р. їх всіх прогано. Щойно в 1839 р. удалося увійти до Етіопії Лазаристові Сопето і розвинути католицьку місію так, що 1899 р. вже було 30.000 католиків і 50 священиків, очевидно, в першу чергу латинського обряду. Слід ще завважити, що старання Росії і Греції в XIX ст. зєдинити Етіопію із православними не вдалися. Папа Венедикт XV оснували 1919 р. етіопську колегію в Римі, щоби підготовляти в їх обряді майбутніх священиків. І це найправильніший шлях! Кард. Тіссеран, після своєї подорожі по Етіопії, сказав, що нарід дуже привязаний до свого олександрійсько-коптійського обряду. В 1930 р. створив папа Пій XI окреме від латинської адміністрації етіопське католицьке єпископство і назначив єпископом Тібарі о. кидане-Маріям Касса-у з осідком в Асмарі. Вірних є 27.415; 76 священиків і 89 церков. Є теж і кількадесять черниць. Велика семінарія находиться в Акерем а мала в Акру (Окіле-Кизіа). Як розвинеться ся церковне життя після заняття краю Італією, годі предвидіти.

Говорячи про своєрідність коптійсько-етіопського обряду, треба завважити, що церкви мають округлий вид і є поділені на три частини. Вівтар деревляний у виді кивота Завіту. На нім положена камяна чи деревляна плита-табот із різьбленим хрестом або іконою Матері Божої з дитятем Ісусом і на цій плиті освячуються дари. Вірні (звих 4,000.000) це монофізити. Признають три перші синоди і відкидають халкедонський. „Вірую“ співають без Filioque. Про чистилище не згадують, але моляться за померших. Почитають ангелів, признають 7 Тайн, але не всі уділюють. Тайни миропомазання не відріжняють від помазання єлеєм при хрещенню. Сповідаються на смертнім ложі. Форма розрішення є вимовлююча. Єлеопомазання признають, але не уділюють, мабуть через брак оливи. Службу Божу правлять у неділі й свята, по містах також у середу і пятницю і в ці дні, крім загальниці, постять. Знаку св. хреста рідко уживають. З великими торжествами та народними забавами святкують „Воздвиження чесного хреста“. Свято носить на собі поганські сліди.

Загалом александрійська Церква зберігла деякі дуже старовинні первні.