II. АНТИОХІЙСЬКА ЦЕРКВА

II. Антиохійська Церква.

А) Західно-сирійська група.

Другу обрядову групу творять ті Церкви, які є звязані з Антіохією. Зпочатку вживали вони грецької мови через це, що всі міста були згеленізовані. Щойно пізніше впроваджено сирійську мову для більшого зрозуміння Богослужень народом. Питання літургійної мови стало ще більш актуальним у час розгорілих національних спорів з византійцями і монофізитської єресі. Нині в Богослуженнях уживають сирійської мови, цеб-то західнього арамейського говору. Вона вже мало зрозуміла народові, і тому уживають арабської, у якій читають послання і євангеліє, хоч цей звичай католицька церковна влада старається усунути. Сирійська мова має два діялекти: західній і східній. Абетка, якої уживають Сирійці і Мароніти, є інша від халдейської мови, то заходять лише фонетичні ріжниці. Наскрізь сирійський обряд заховують лише Яковити і зєдинені Сирійці, хоча ті останні впровадили багато латинських практик. Ще більше златиничені є Мароніти. Яковити і зєдинені Сирійці, Малянкерези і Мароніти творять т. зв. західно-сирійську групу.

1. Яковити.

Західні Сирійці відділилися від византійців передусім з культурних і політичних оглядів. Нагодою став Халкедонський Собор (451), а роздору доконав Яков Бурдеана або Барадай. Від нього одержали сирійські монофізити назву Яковити. У византійськім цісарстві вони не мали значіння і їх правительство переслідувало. Щойно по завоюванні Сирії Арабами утворили окрему Церкву, на чолі якої став патріярх Антіохії, який одначе там ніколи не мешкав. Яковити розширилися за останніх перських королів і в Месопотамії, де правив заступник патріярха, мафріян, з окремою юрисдикцією.

Яковити своєю літературою і перекладами з грецької мови заслужилися багато над піднесенням культури Арабів. Живу діяльність розвинули були черці. Нині багато рукописів зберігається по европейських бібліотеках. Найзнаменитішим є манастир св. Марка в Єрусалимі.

Вершок розквіту осягнула яковитська сирійська Церква в XII ст. і тоді числила вона 100 єпископів у Сирії і Малій Азії та 18 єпископів в Месопотамії. Через внутрішні спори в 1292—1495 р. вона підупала, а три або й чотири партії спорило о патріярший престіл. Вдобавок в XIV ст. прийшло переслідування Турків, так що в XVII ст. патріярх мав під собою лише 5 митрополитів і 20 єпископів. Світова війна їх ще більше винищила. Нині начисляють Яковитів (крім Малябрців) на 80.000 душ. Патріярх Ігнатій (так зовуться патріярхи від св. муч. Ігнатія Антіохійського), Ілля ІІ Шакір, резидував переважно в манастирі Деір-Зафаран коло Мардену, теперішній Ігнатій Єфрем І. Барсома натомість або в Єрусалимі або між Малябрцями. Його відзнаки такі як інших єпископів; на голові носить рід мітри.

Наука Яковитів монофізитська і то Северіянського напряму. Найвизначнішим їх теольогом є Баргебрей (XIII ст.). Св. Дух походить і від Сина, бодай щодо зовнішнього посланництва. Між хлібом і вином, тілом і кровю наступає своєрідна гіпостатична унія. Освячення довершується через епіклезу. Приймають посередній стан душі між смертю і Страшним Судом в земськім раї, в якім по воскресенню остануть ті, що не є ні добрі ні злі. Щодо Тайн, то згідні з католиками. Сповідь є в ужиттю і обовязкова. Єпископ не може святити своїх кровних і не може полишати своєї єпархії. Йому заборонено їсти мясо. Семінарій не мають, тому духовенство необразоване. Замітне це, що не носять довгого волосся. Церкви звернені абсидою до сходу і мають три нави. В святилищі є три жертовники; на середнім (тронос) правиться Служба Божа, а на бічних (кемфо) складаються при відправі ризи і посудини. Такого звичаю придержуються лише Яковити. Католики Сирійці, про яких буде нижче мова, правлять на всіх трьох. Святилище є відділене від прочого храму перегородою з трьома, а тепер одним, дверми. Єпископський трон міститься у святилищі по лівій стороні царських воріт.

Щодо посудин, за малими виїмками, нема ріжниці. (Сирійці не вживають копія). Хліб на літургії квашений, просфора з 13 хрестиками. В часі Богослужень уживають кимвалів, дзвіночків, тощо, як і в інших східних народів. Ризи подібні до византійських. Католицькі єпископи прийняли латинську мітру, нагрудний хрест і перстень.

Служба Божа є антіохійська з IV ст., але з віковими змінами. Основу становить єрусалимська літургія св. Якова. Яковити уложили багато анафор або канонів, більше сорока, але в деяких слова освячення змінені й тому сумнівні щодо важности освячення. Католики зберігають сім анафор. В зимі від Введення, 1 листопада, до Пасхи правлять літургію св. Івана Золотоустого, а від Пасхи до Введення літургію св. Ксиста. В неділі й свята правлять Службу св. Якова, євангеліє читає священик. В Яковитів священик причащає вірних частичкою, що її виймає пальцями з чаші, католики причащають вірних тільки під видом хліба, але співслужачі священики, диякони й піддиякони причащаються почерезкою. По св. Причастю благословить священик вірних св. Тайнами і кінчає Службу Божу.

Католики прийняли в Тайні покаяння латинську форму розрішення і обряд св. єлеопомазання. Впровадили також григоріянський календар. Яковити придержуються юліянського календаря, не їдять крови й удушеного, постять в середу і п’ятницю через весь рік, крім загальниці.

2. Католики — З’єдинені Сирійці.

Сирійці зіткнулися перші раз із Заходом через хрестоносців. Відтоді починаються спроби заключити унію, передусім в часі Флорентійського Собору і в XVI ст., але безуспішно. Пізніше працювали між Сирійцями ченці Капуцини і Кармеліти. В 1775 р. навернувся єп. Михайло Джарвеґ, якого яковитський патріярх назначив своїм наслідником. Йому підчинилися 4 єпископи. Задля з’єдинення потерпів він багато від нез’єдинених. Від нього починається черга католицьких патріярхів Антіохії. В 1898—1929 став патріярхом Ігнатій Єфрем II Рахмані, людина образована й начитана, а його наслідник, Ігнатій Гавриїл І Таппуні, зістав іменований перед роком кардиналом. Патріярхат має 6 архиєпархій, 4 єпархії і 4 патріярхальні вікаріяти з 60.000 душ. По війні числить всього 45.000 вірних. Духовний доріст виховується в семінарії в Шарфе, у Венедиктинів у Єрусалимі, в Римі, в ОО. Капуцинів у Царгороді, в ОО. Домініканів у Моссуль і в ОО. Єзуїтів у Бейруті. Патріярха вибирає синод єпископів під проводом апостольського делегата, що рівнож голосує. Папа затверджує вибір. Патріярх освячує миро для цілої католицької Сирійської Церкви. Архиєпископів і єпископів вибирають духовні й вірні. З часів синоду в Шарфе (1888 р.) є уведений целібат і молитовне. Патріярх Рахмані ординував теж і жонатих. Чернече життя є щойно в зародку. Існує конґреґація св. Єфрема в Шарфе, один монастир коло Моссуль і в Небк. Патріярх Рахмані заложив і жіночий манастир.

3. Малянкарези.

Є це частина Яковитів з острову Малябари, які прилучилися до католицької Церкви. В 1930 р. приступило до Унії двох якозитських єпископів, Мар Іваніос і Мар Теофілос, з 5.000 вірних і кількома священиками та задержали назву „Малянкарезів“ (старша назва Малябарців). Вони належать до західно-сирійської галузи. Митрополія є в Тріванурум, а єпископство в Тірдвелля.

4. Мароніти.

До західно-сирської родини антіохійського обряду належать ще Мароніти. Початок їх, це монастир, збудований над гробом св. пустинножителя Марона, близько міста Апамея над джерелом ріки Оронта. В часі арабської займанщини, коли антіохійський патріярх мешкав у Царгороді, а навіть коли від 702—742 р. патріярший престіл не був обсаджений, монахи св. Марона (звідси Мароніти) рішили вибрати патріярха. Вони одинокі, які не мають відламу незєдинених і твердять, що безперервно були католиками і заєдно держали з православним візантійським цісарями. Як в VI ст., коли цісар Гераклій і його наслідники почали підпирати монотелетизм, виступили вони проти цісаря Юстиніяна II під проводом патріярха Івана Марона. Відтак прилучилися до хрестоносців. Всежтаки з історії відомо, що в 1182 р. приступило до католицької Церкви 40.000 Маронітів-монотелетів.

В 1736 р. прийняли на національнім ливанонськім синоді в Лювайзе Тридентський Собор, а папа Григорій XIII оснували для них у Римі Колегію. Видали багато вчених, як напр. Ассемані і др. Їхній патріярх (тепер Антоній Аріда) носить все імя Петро і друге власне (пля Петра); має він 7 архиєпископів, 2 єпископів і 1000 священиків. Духовенство є жонате і безженне та виховується, крім римської Колегії, в одній патріяршій і одній єпископській семінарії та в ОО. Єзуїтів у Бейруті. Мають два чини, св. Єлисея і св. Ісаї. Чин св. Єлисея поділився на дві частини, на Алеппінців і Баладитів з жіночими відгалуженнями. Недавно повстали на західний зразок місіонарі Ливанону в Крем. ОО. Єзуїти оснували ще жіночий манастир Маріяметок, що займаються школами. Чимало потерпіли Мароніти в часі повстання Друзів в 1860 р. (під замітом національного ренегатства), ще ж саме сталося в часі світової війни через їхню прихильність до Французів. Маронітів є 206.000 в Сирії, 2.000 в Палестині, 1.000 на Кіпрі, 15.000 в Єгипті і 150.000 в Америці, разом 374.000.

Літургія, в старинній арамейській мові і сирійськім письмі, має анафору св. Якова молодшого, єпископа єрусалимського.

в сирійській обряді. Ризи прийняли латинські і загалом належать до найбільше златинщених східних Церков. Храми будовані на латинський зразок і нема в них іконостасу. Церковні посудини й єпископські відзнаки латинські, одначе задержали ще звізду і ріпіди, св. Причастя подають під видом хліба (оплатка). Хрещення уділюють через погруження і через поллиття. Миропомазує єпископ або делегований священик. Форму розрішення прийняли індикативну, як багато інших з’єдинених Церков на Сході.

Патріярха вибирають єпископи, вибір потверджує папа, посилаючи йому палліюм. Патріярх святить усіх своїх єпископів, освячує миро, видає літургічні книги, тощо. Єпископів вибирає синод усіх єпископів.

Б) Східньо-сирійська група.

1. Ассиро-халдейці.

До східньої родини антіохійського обряду належать Ассиро-халдейці, Несторіяни і Малябарці. Вони правлять літургію в старосирійській мові, але говорять новосирійською і арабською. Халдеями назвали европейці в 1551 р. Сирійців прилучених до католицької Церкви. Вони самі називають себе Ассиро-халдейцями. Християнство в державі Партів і Сасанідів (Мезопотамії) виводять від св. ап. Томи, що мав проповідувати між Партами і в Індії, та від його товаришів Аддая, Аґгая і Марі. Ці два останні мали бути учнями Христа. Легенда каже, що цісар Абгар з Едесси стояв у переписці з Христом. Історично можна ствердити на основі хронік Арбеля, що вже з початком II ст. було християнство в Мезопотамії. Перси привозили в III і половині IV ст. з інших країв полонених християн і зміцнювали тамошні громади вірних. Представником являється Афраат (350 р.), якого одначе перевищає св. Єфрем, що мусів утікати зо своєю школою в Нізібіс до Едесси й оставив по собі багато творів († 373). Тому, що Перси вважали християн прихильниками цісаря Константина, переслідували їх жорстоко і щойно в часі замирення 410 р. проголошено перший Нікейський Собор. Відтак 424 р. відділилася перська Церква від патріярхату Антіохії під проводом т. зв. Католікоса. Обряд, зразка антіохійський, почав прибирати свої питоменності. Вскорі потім підпала вона під вплив несторіянства і монофізитизму. Тому, що римські цісарі переслідували Несторіян, вони втікали до Персії. Зчасом вони опанували едесську школу, яку одначе 489 р. закрито, а учителі мусіли втікати також до Персії.

Халдейський обряд є поширений між католиками і Несторіянами Мезопотамії і Курдистану та в англійських Індіях по стороні Малябару.

2. Несторіяни.

Несторіянська Церква виявила себе дуже ревною у ширенню Христової віри й плеканню науки. В школі в Нізібіс великим авторитетом уважався Теодор з Мопсвестії. Крім теольоґії, учили там також і світські науки. Багато перекладали з грецької мови на сирійську. Ці твори і переклади, переводжені відтак на арабське, мандрували через Еспанію на Захід Европи. Великою заслугою Несторіян є поширення християнства в середущій Азії (Татари, Монголи, Індійці) і в Китаю. В 1625 р. найшли єзуїтські місіонари в Сіанфу поставлений 779 р. памятник з виложенням християнської віри на китайську мову з заподанням сирійських імен. По Персах завоювали край Араби.

Згадати треба цікавий факт, а саме, що 1287 р. прийшов був несторіянський монах від монгольського князя в посольстві до папи і до Франції, щоби створити коаліцію проти магометан. Одначе та місія остала без успіху, бо Турки прийняли іслямізм, а Тамерлян винищив в 1400 р. християнство. Несторіянський патріярх осів у курдійських горах, в Кочанес, близько Джулямерк, щоби зберігати рештки сильної колись (230 єпархій і 27 митрополій з 10 міліонами вірних) церковної організації. Російський уряд пробував зєдинити їх з православєм, але безуспішно. Щойно в останніх часах зацікавилися ними англійські й американські місії. Всіх вірних числять на 80.000. Патріярх має під особою одного митрополита і 5 єпископів. Патріярхат остає в родині Ма’ма і переходить з вуйка або стрийка на сестрінка. Останній патріярх Симон XXI образувався в Кентербері. Єпископи титулюють себе Мар-монсіньор. Церкви звернені на схід як у всіх східних Церквах. Святилище відділене від храму вірних родом іконостасу. Фелон є подібний до латинської капи. Несторіянські єпископи носять рід камилавки (маснафта), хоч деякі, на взір католиків, прийняли латинську інфулу, бо в первісних часах на Сході не було мітри. Несторіяни не носять ні хреста ні перстня в протиставленню до католиків-халдеїв. Замість літону уживають Несторіяни ослячої шкури (католики взяли саггорале), на память вїзду Христа на ослі. Просфора з квашеного хліба, печена перед Службою Божою, є солена і має кілька крапель оливи. Малябарці уживають прісного хліба.

Несторіяни мають три літургії: одна св. Аддая і Марі, яку правлять щодня крім днів, в котрих служать літургію Теодора з Монсвестії (в неділі від Благовіщення до Цвітної неділі) і Несторія (на зіслання Св. Духа, св. Івана Хрестителя, в свято грецьких учителів, в середу третього тижня перед Великим Постом і на Пасху). Крім цього Несторіяни мають багато інших літургій, в деяких з них опущені слова освячення. В уділюванню Тайн нема більших ріжниць.

Церковний рік починається в грудні і кінчається в листопаді. Уживають хреста без образу Христа.

В своїй науці признають Несторіяни нікейсько-царгородське визнання віри без «Filioque». Зрештою приймають тільки два перші вселенські Собори. Несторіянський синод з 612 р. говорив про дві природи, дві іпостасі і одну «особу». В «Богородицю» не вірять, але мають велике почитання до Божої Матері як Христородиці. Так само не признають чистилища, але моляться за померших, не признають ікон, хоч почитають святих і мощі. Дальше приймають сім Тайн, але в давнішим значінні. Католікос Тимотей II (1318—1351) вичислює: 1) священство, 2) посвячення вівтаря і церкви, 3) хрещення і миропомазання, 4) євхаристію (освячення через епіклезу), 5) посвячення ченця, 6) похоронні відправи і 7) подружжя. Про покаяння є згадка в літургічних книгах, але його не практикують з огляду на важкі переслідування, низьке образування і слабе релігійне життя.

3. З’єдинені Ассиро-халдейці.

Унійні змагання починаються між Несторіянами в XIII ст., зразу без успіху. Щойно в 1551 р., коли при виборі нового католікоса одна частина не хотіла вибрати сестрінка попереднього католікоса, але віддала голос на ченця Івана Суляка, цей зложив у Римі ісповідь віри й був признаний патріярхом. Його наслідники постійно, аж до XVII ст., старалися о своє затвердження у Римі. З того часу перервалися зв’язки з Апостольським Престолом, а до того і патріярх упав у єресь. З цієї лінії походить і теперішній несторіянський патріярх. В 1672 р. архиєп. Йосиф І з Амідії (або Діярбекира) прийняв католицьку віру й одержав 1681 р. титул патріярха. Та коли 1828 р. навернувся патріярх з родини Ма’ма, Іван Гормізда або Мар Ганна, знесено катол. патріярхат в Аміді. В 1830 р. Іван Гормізда був іменований патріярхом. Від 1899 р. став ним Імануїл Тома II. Він носить титул патріярха Вавилону і править єпархіями Моссулі і Багдад. Крім того є 4 архиєпископи і 8 єпископів. Місії ведуть ОО. Домінікани (дух. семінарія в Моссуль побіч патріяршої семінарії), ОО. Лазаристи (над озером Урмія) і ОО. Кармеліти в Багдаді. Чернечий стан упав серед Несторіян. В халдейській Церкві є згромадження Рабан Гормізд (правило св. Антонія) з 3 домами і 30 священиками. Всіх вірних, здесяткованих Турками, з 102.000 остало лише 60.000. Літургічні книги видав лазарист Павло Беджан 1887 р.

При виборі єпископів предкладають священики й вірні кандидатів, а синод єпископів під проводом патріярха вибирає з поданого списку або й інших кандидатів. Апостольський Престіл потверджує вибір.

4. Малябарці.

По дещо зміненім халдейськім обряді і літургічній мові належать до східно-сирійського відгалуження християн Малябарці, що мешкають на побережжі Малябару і на Цейлоні. Є вони східньо-европейської раси і говорять мовою маляялам, спорідненою із санскритом. Звуть себе Томиними християнами, мовляв, їх навернув св. Тома, що буцім-то проповідував Христову віру в північній передній Індії. В Европі дізналися про них щойно в 1500 р., коли Португальці зайняли край. Унію прийняли Малябарці на синоді в Діямпер 1599 р., який наміряючи знищити несторіянство, златиничив літургію. В 1662 р. зайняли край Голяндці і тоді більша частина з’єдинених відпала (архиєп. Тома Парамбіль) і одержала голову Церкви від яковитського Єрусалиму. Вправді відтак прийшли Кармеліти і привернули почасти з’єдинення, але в 1861 і 1874 р. відпали знову два єпископи, Мар Роккус і Мар Меллюс, та утворили третю групу Несторіян, т. зв. Мелюзінців (15.000). В XIX ст. повстали під впливом англіканів т. зв. англіканські Яковити (115.000). Прочих Яковитів є на Малябарі 250.000. З’єдинених католиків Малябарців є близько пів міліона і мають 500 священиків з митрополією в Гернакулям і 3-ма єпископствами. Вони прийняли латинський календар, требник (rituale) і латинські ризи. Нез’єдинені задержали одначе орієнтальні ризи. Католики вживають халдейської азбуки, нез’єдинені послуговуються сирійською.