III. ВІРМЕНСЬКА ЦЕРКВА

Вірменський обряд витворився з візантійського й сирійського, а пізніше, в часі хрестоносних походів, прийняв багато латинських домішок навіть серед нез’єдинених. Вірмени-індогермани прийшли в VII ст. пер. Хр. з Европи до теперішньої Вірменії і виперли Праартеїв, отже дві тисячі з половиною літ є вони на овиді історії і мешкають в Туреччині, на Кавказі, Сирії і Персії. За вдяки грецьким і сирійським місіонарам прийняли Вірмени в III ст. християнство і в їхній державі стало воно вперше в історії державною релігією. З того часу починаються криваві переслідування вірменських християн. Перше переслідування колисю за Максиміна Даци й від тоді Вірменія стала тереном завзятих воєн через те, що різні можновладці намагалися заволодіти Вірменією як входом до Азії.

За властивого апостола Вірменії уважають св. Григорія Просвітителя (Люзоворича), що в III ст. навернув короля Тиридата й весь підчинений йому нарід. Сам Григорій виховувався у Кесарії та був свячений на єпископа. Богослуження правили в перших століттях у грецькій і сирійській мові. Щойно в V ст. винайшли вірменську азбуку й почали перекладати грецькі і сирійські твори. Великі заслуги над образуванням положив пустинножитель і королівський секретар Месроб. Була це золота доба вірменської літератури, а водночас починаються для Вірменії і найстрашніші часи. Вірменію завоювали Перси, що як поклонники божка Мітри, змагали винищити Вірмен, тим більше, що ці останні надіялися на поміч з Візантії.

Через воєнні ускладнення Вірмени не могли брати участи на Халкедонськім Соборі і через це ширився серед них монофізитизм. Протягом двох століть (661—861) володіли Вірменією Араби. Вправді відтак прийшли до влади вірменські Багратиди й пробували поєднатися з Візантійцями, але спроби не вдержалися.

В XI ст. запанувала вірменська династія Рубенідів в Кілікії. В часі хрестоносних походів наступило зближення до Заходу і заключення Унії в Кілікії. За поміч Вірмен цісареві Фридрихові Барбароссі проти Турків, передав 1198 р. Конрад Віттельсбах з Баварії, легат папи Келестина III, королівську корону князеві Львові, а католікосові Григорієві палліюм від Інокентія III. Та в XIV ст. наперли на Кілікію Татари й Магомедани й здобули її 1375 р. Тоді, щоб удержати Унію, заснував домініканець Вартоломей з Болоньї 1330 р. вірменське братство „Frates Unitores“, які переклали латинську літургію на вірменську мову, впровадили латинські практики й стали латинізувати Вірмен. Через латинізацію і нею викликану протиакцію монофізитів не вдержалася і Флорентійська Унія 1439 р. Тому братство не осталося і впало. Тоді нез’єдинені вибрали свого католікоса. Такий стан триває до нині. Не оглядаючися на заборони папи Венедикта XIV і Льва XIII західні місіонарі дальше латинізували Вірмен. У Вірмен змінити обряд, значить, покинути націю, тому католицьких Вірмен називають Франками.

В XV ст. упало вірменське королівство внаслідок жорстоких магомеданських і татарських нападів. Тисячі мучеників віддало тоді своє життя. Багато Вірмен покинуло край і вимандрувало до Єгипту, Індії, на Крим, до Галичини, Семигороду, Буковини, Молдавії і там повторили свої колонії. В XVII ст. прийняв єп. Микола Торосевич у Львові Унію, а папа Урбан VIII надав йому і наслідникам титул архиєпископа. В 1686 р. прийняв Унію також єп. Авксентій Верцеревський в Семигороді.

Султан Магомед II обходився з християнами лагідно, тому багато біженців вернули домів і навіть зайняли високі становища в урядах. Султан признав єпископа з Брусси патріярхом нез’єдинених і віддав йому світську юрисдикцію над усіми Вірменами. Жахливий був обов’яз, коли самі нез’єдинені Вірмени підбурювали Турків проти з’єдинених, що стали під цивільною юрисдикцією нез’єдинених патріярхів. В 1827 р. звільнено їх завдяки старанням генерального опата віденських Мехитаристів Арістацеса і Азарії (Azaria). В 1830 р. Висока Порта признала католицького патріярха з осідком в Царгороді. Патріярх катол. Вірмен, Павло Петро XIII Терзіян, переніс осідок з Царгороду до Бейруту. В Царгороді остав вірменський архиєп. Терзіпець. Турецьке правительство не признає вже цивільної юрисдикції патріярха. Нині живе в Туреччині 70.000 Вірмен, з того 10.000 католиків. В Туреччині з 15 єпископств остало ледви 4, дальше архиєпископство у Львові, апост. адміністратура в Тифлісі і ап. адм., згл. єпископство, в Герлі (Семигород). В часі світової війни потерпіли Вірмени знову від Турків тому, що не хотіли перейти на магомеданізм. Згинуло їх в самій Мезопотамії 1,000.000. Обвинувачували їх також у франкофільстві.

Над зближенням нез’єдинених і з’єдинених Вірмен положили великі заслуги Мехитаристи через заховання обряду, плекання науки і вдержування шкіл. Конґреґація Мехитаристів повстала на основі правил св. Мехитара з Себасте (1676—1749). Осередком є монастир св. Лазаря у Венеції і Відні, які вдержують школи в Парижі, Царгороді, Трапезунті, Букарешті, Смирні і багатьох інших місцевостях. Папа Лев XIII основав вірменську семінарію і монастир в Бзомар на Ливаноні. Для скріплення релігійного життя між народом заложив 1843 р. патріярх-кардинал Гассун „Сестри Непорочного Зачаття“.

Нез’єдинені або Григоріяни мають в Еміядзін (совітський Вірменії) католікоса (тепер необсаджене). В турецькій Вірменії є другий католікос в Сіс (Кілікія), що резидує в Бейруті, а третій від 1113—1895 р. на острові Аґтмар (коло озера Ван). Тепер патріярхат вакує і заряджує ним один єпископ. Нез’єдинені мали перед війною 100 єпархій, з того 51 єпархій під царгородським патріярхом, 4 єп. під єрусалимським патріярхом, що повстав в середніх віках, 15 під патріярхом в Сіс, 2 під патр. на Антатарі і 28 під патр. в Етміядзині. Всі єпархії в Туреччині і Кілікії зникли крім царгородської. На їх місце утворено тепер кілька нових. В большевицькій Вірменії нема ні священиків ні церков. В Европі мають нез’єдинені Вірмени 2 єпископів, одного в Англії і одного в Америці.

Церкви є прямокутні в своєріднім вірменськім стилі і поділені на 4 частини, звернені абсидою до сходу. Вівтар є віддалений від стіни, святилище піднесене вище від храму вірних. Ризи подібні як в грецькім обряді. Шапік-стихар, поручи-епітрахиль, колп-пояс, палон-фелон, шуґар-фелон. Диякон і священик носять мітру (саґнагор), а єпископи латинську інфулю (і то від 1181 р.), омофор, хрест на грудях і перстень на малім пальці.

З літургічних посудин не уживають звізди і ложечки. До літургії уживають оплатка і причащають вірних під одним видом. Вірменська літургія, т. зв. св. Григорія, є зложена з єрусалимської літургії св. Якова і грецької св. Івана Хризостома. При співі уживають кимвали і била (гора).

Хрещення уділюють через погруження, а по хрещенню миропомазання. Єлеопомазання нез’єдинені не уділюють, а католики перейняли форму єлеопомазання також і священства з латинського обряду (єпископ святить того, кого предложать вірні). Подружжя є розривне на випадок чужоложства. Почитання ікон в протиставі до Візантійців мало розвинене. Нез’єдинені уживають юліянського календаря, а з’єдинені від 1912 р. григоріянського. Символ віри говорять т. зв. атаназіянський. Нез’єдинені святкують по найдавнішому звичаєві 6. січня Різдво і Йордан.