NEUE WEGE DER SEELSORGE IM RINGEN UM DIE GROSSSTADT

Neue Wege der Seelsorge im Ringen um die Grossstadt verfasst von Leopold Engelhart, Domprediger in Wien. Verlagsanstalt Tyrolia, Innsbruck — Wien — München, 127 8° (без подання року).

В великих містах, де техніка поступає найскорішим кроком, мусить і душпастирство приспішити свій хід. Факт, що по великих містах лучається найбільше апостазій, свідчить, що старий метод душпастирювання не вистарчає. На се звертає увагу проф. Свобода і автор книжки старається подати свої теоретичні і практичні завваги.

Як засадово в сучасній техніці є, уживати як найменше людської сили, так також парох повинен старатися всю працю, яку не конечно мусить сам виконувати, розложити на других. В противнім випадку не стане йому часу і сили на найважніші священичі функції і проповідь. З огляду на велике число душ в великоміській парохії, тяжко і неможливо рахуватися держати індивідуальний контакт з парохіянами. Тому треба поділити парохію на области призначитих між себе і сотрудників, задержуючи однак всюди для себе верховний провід. Те саме з працею по товариствах, братвах і т. д. Крім сього в душпастирській праці мусять помагати і мужеські монастирі, очевидно зі збереженням парохіяльних прав. Велику поміч окажуть парохови сестри в школах, в родинах, в відвідуванню хорих і т. д. Цікаві під сим оглядом статистичні дані: у Відні 1926. р. відвідали Милосерні сестри 6603 недужих, Утішительки вбогих душ 3376, Місіонарки Пр. Діви 4439, Кармелитанки 5464. Накінець до душпастирської праці треба уживати і мирян (Laienapostolat). Вибраних треба пристосовувати через реколекції, відповідні виклади, особисті розговори і поучення. Помічники церковні і канцелярійні мусять мати основне богословське знання.

Автор дає огляд викладів про запомогову акцію. В парохіяльнім секретаріяті треба завести картотеку родин з зазначенням вбогих, недужих, чи одержують катол. часописи і т. д. Очевидно таку картотеку треба справляти і доповнювати. Рівнож не забувати кореспонденції.

О. Енгельгарт кладе з проф. Свободою великий натиск на індивідуальне душпастирювання. І тут треба послуговуватися мирянами, бо не все і всюди має доступ сам священик, передовсім коли ходить о навернення апостатів.

В останніх роках відпало в Відні 100.000 від кат. Церкви і се грізне memento. Причиною є тут розвязання подружа. Віденський магістрат дає розвід лише безконфесійним. Другою причиною є ненависть до Церкви, викликана ліберальною агітацією. Дальшою є індеферентизм. Парох мусить мати їх на увазі, післати лист через знакомих, завести розмову і т. д. Часом через смерть одної сторони з першого супружа можна скасувати друге цивільне супруже.

В душпастирстві грає велику ролю матеріяльна поміч. Занятися опущеними і нуждарями, дітьми (захоронки), вагітними жінками. Автор звертає увагу, що соціял-демократ, повитухи здержують родичів від хрещення дітей. Не підрядну ролю відграють в душпастирстві оголошення, плякати, часописи. Так само треба числитися в великих містах з практикою палення тіл і протиділати сему через основання товариств з поміччю в годинах смерти.

Тому, що парохія не всилі обняти цілої праці, мусить істнувати в дієцезії душпастирська централя, яка би повідомлювала парохів про пришельців до парохії, домашній і т. п. О. Енгельгарт зачеркує її дуже широке поле: місії, реколекції, підготовування кат. організаторів, будова церков, статистика. Навіть наукова ділянка належалаб до неї. Однак се радше поліпшити би богосл. факультетам.

Заходить тут і там сумнів, коли читати книжку автора — чи се все дасться перевести в життя, на пр. чи не накопичується за багато канцелярійного баласту.

На кінець подає автор і відносну літературу.

На особлившу увагу заслугують в книжці статистичні дані.