P. THEOPHILUS SPÁČIL S. J., DOCTRINA THEOLOGIAE ORIENTIS SEPARATI DE SACRAMENTO BAPTISMI

prof. theol. dogm. comp. in Pontif. Inst. Or. Doctrina theologiae Orientis separati de sacramento baptismi. Orientalia christiana vol. 14, 4. N. 25. 1926. ст. 87. 8°. Roma. Pontif. Inst. Orien.

о. Т. Спачіль, відомий і незвичайно солідний працьовник на полі богословської науки задумує видати огляд важнійших питань східної православної догматики, освітлюючи їх з католицького становища. За „Conceptus et doctrina de ecclesia iuxta theologiam Orientis separati“ слідує праця про хрещення. Автор держиться історичного порядку. Переходить найперше науку символічних книг: Ісповідання П. Могили, Феофана, Митрофана Критопула, декрет Собору Царгород. 1672, відповідь патр. Єремії протестантам і катехизм Філарета. Їх наука на загал покривається з католицькою. Неясна є наука про відпущення всіх кар і про характер хрещення. Символічні книги приписують потрібне погруження і хрещення, уділене світським чоловіком, вважають радше неважним.

Відтак переходить о. С. до науки пізнійших і найновійших грецьких і російських теольоґів як Андрутсоса, Месолораса, Макарія, Сильвестра Малеванського, Маліновського, Нільського і др., і вказує брак одностайности. Передусім дві точки цікавлять автора — хрещення через потрійне погруження і уважнення хрещення Церквою κατ’ οἰκονομίαν. Що до першої то і многі православні теольоґи, передусім російські, признають проти науки безпомилковість хрещення через поллиття важним. Ся кат. наука має за собою давну, навіть апостольську традицію, а символіка потрійного погруження (три особи Божі, три дні лежав Христос в гробі) не належить до сути тайни.

Друге питання, ширше оброблене в розвідці, се важність хрещення по науці православних. Многі православні догматики вважають хрещення неправославних неважним. Але практика перечерчувала не була в останніх століттях постійна. Щоби вийти з сеї противорічности вони твердять, що Церква одержала заряд ласки і тому з важних причин і в деяких умовах може узнати тайни, які беручи правно і по засадам науки є неважні — за важні. Се звуть вони узнанням важности κατ’ οἰκονομίαν. На таке признання важности покликуються грецькі теольоґи, як Андрутсос, Діуніотіс і Педаліон. Таким способом пояснюють вони, що правосл. церква признавала деколи хрещення католицькі і инші важними. Навпаки, російські богослови не покликуються на таку конвалідацію і уважають тільки те хрещення неважним, що уділене тим, хто не вірить в Пресв. Тройцю (жиди, погани). Автор вказує недорічність признання важности тайни κατ’ οἰκονομίαν, бо Церква не одержала від Христа власти узнати неважну тайну важною. Важність тайни булаби полишена довільно Церкві, чого вона однак собі ніколи не приписувала.

Опрокидуючи гадку православних, автор покликується на спосіб установи тайн Христом і висловлюється тут неточно, коли каже, що Христос γενετται (ст. 54) уставив се, що відноситься до сути тайн. Загальнійшою є гадка, що Христос установив тайни in specie. Цікаво було би почути, яку науку заступає в тайні хрещення рос. богослов Свєтлов. Накінець треба піднести, що цілу розвідку ціхує спокійний тон і річевий осуд православних догматичних гадок.