VII - СВЯТО ОБНОВНИКА ІКОНИ

Ваше високопреосвященство![3]

У свята Ваших світлих іменин, при ювілейних обходах, новорічних і святочних побажаннях висловлювано в часі Вашого многотрудного життя богато щирих признань, задушевних бажань і подяк за Ваші подвиги на громадськім, культурнім, освітнім, а передусім церковнім полі, а мабуть не підчерпано належно одного — а саме Ваших великих заслуг і старань над обновою української ікони, пієтизму до неї, який винесли Ви з родинного дому і який лікує цілий час Вашого митрополитування.

Прикопчена свічками і кадильним димом, покрита слідами колишнього почитання і любови лежала наша ікона в поперті, прибита порохом, по стрихах і старих дзвіницях, лежала забута і нецінена. І була це многоважна хвиля, коли Ваше Високопреосвященство в 1899 р., захоплюючися іконами старовітнійої збірки, стали снувати пляни про оснування музею, щоби дати можність її систематичного збирання і відкриття її первісного прегарного вигляду.

Останні обновні роботи над іконою в “Національнім Музею” показали в цілій повні маєстатичну святість осіб, силу і гармонію красок, ніжність ліній, грацію рухів, плинні ряси і одяги, які завершує одухотворене лице. Днесь загал нашого громадянства, коли глядить на первісний вид ікони, переконується щораз більше, що вона є в силі перенести людину в царину звершености і що іконопись це не мертве, перестаріле малярство. Ікона це твір чистого духа, а де дух царює, там смерти нема! Можна з певністю твердити, що ніяке мистецтво на світі і в історії не мало такого впливу на душу людську, як ікона на вірних. Мерехтінням містичного сяйва будила вона все живу віру, зворушувала до покаяння і жертви за гріхи і вдаряла в найтонші струни побожности людського духа.

І іконостас цей, і піднесене кивот, яких благословення у Вас прохаємо, є виразним Ваших старань і плід Вашого духа. Бо з матеріального боку іконостас і піднесене ступали, правда, за гроші привезені з Риму, але завдяки Вашим порученням, і кедрина, з якої різьблені, Ваша і щирорідний мистецький кивот — це княжий дар Вашого Високопреосвященства для Духовної Семінарії. А і з духовного боку вони це більше Вам близькі, бо знані мистці користувалися Вашим надбанням в “Національнім Музею” і старалися вдержати найтісніший мистецький звязок з нашим світлим минулим.

Коли раз приглядалися в Римі чудовій візантійській мозаїці в церкві св. Косми і Дамяна, сказали Ваше Високопреосвященство, чи можна би так привезти її цілу до нас? Правда, не вдалося її привезти, але вдалося Вам привезти духа, любов і зрозуміння для візантійського мистецтва. Благословіть отже іконостас цей, щоби як колись стара ікона будила релігійного духа, так і він був динамічною силою, що обновлював би по віки вічні побожність в Духовній Семінарії і щоби високе мистецтво його творців підносило все духа її жителів до Бога. Щоби тямили на тісну звязь католицької віри з нашим народним життям і Запюю достойною особою, як звязав це різьбар символами знамен на капітелях колонн, щоби життя своє терпістю замальовували радістю побожности і силою Богові, як різьбар обвів святих квітами і птичками, щоби тямили, що життя складається з незначних дрібних діл, як різьба іконостасу з ніжних плетінок.

Хай будущі духовники застановляються над основною правдою Христової віри — відкупленням людського роду, над якою так глибоко задумалася Пречиста Діва на намісній іконі, щоби ясна була ціль будущих духовників, як ясно стояла воно весь вік перед очима молодого Христа, що чистим і непорочним агнцем має принести себе в жертву Богові, щоби в Службі Божій відчували свою недостойність, але з другої сторони і радість і вдоволення і щастя, як відчувають це оба архангели на дияконських дверях; щоби солоджували їм життя празники Христової віри і щоби вони колись, як апостоли, струджені, внеможені і облячені, скінчивши свою таємну працю в Христовім виноградні, йшли до Царя слави по заплату і почули від нього слова: Вже не назву вас слугами, але друзями.

За це благословення бажаємо Вам, Високопреосвященний Архієрею, щоби розвинулася пильована Вами іконописна школа, щоби дожили Ви хвилі, коли по цілій Україні замерехтить ікона і щоби колись станули Ви перед маєстатом Царя Слави в священиками Свої Семінарії і непроглядними рядами вірних, побожними почитателями ікон.