XI. СВ. ТОМА І ТЕОЛЬОҐІЯ СХОДУ [103]

1. Се зовсім природний обяв, що такий могучий ум, як Аквінат, мусів добути вскорі многих прихильників і поклонників також в Орієнті. Схід і в часі занепаду своєї богословії не стратив вразливости на творчу думку. Він бувби стрінувся з Томою на Ліонськім Соборі, якщо бувби сей в дорозі не помер. Зовсім зрозуміле, що противники Унії бачили в нім як найзавзятійшого свойого ворога. Дуже вчасно, бо вже в XIII ст. виступив проти Аквіната Матей Ангел Панаретос, а ще завзятійше Ніль Кавазіляс (XIV ст.).

За се прихильники Унії залюбки вчитувалися в твори корифея схолястики і черпали звідтам в спірних точках свої найсоліднійші докази. Для скріплення свойого становища перекладали вони твори св. Августина, Анзельма,а передусім Томи. І так правдоподібно перекладав Сумму теольоґічну Аквіната монах Максим Планудес († 1310).З великим півтизмом відносився до ангельського вчителя византійський дипломат і богослов Димитрій Кидоній в XIV ст Він знав добре латинську мову, перебув довший час в Італії як висланець Івана VI Кантекузена і переклав на грецьке обі Сумми [104] і деякі инші твори Аквіната. Під його впливом написав він і самостіпні твори про Св. Духа і Пр. Діву Марію (Гл. MSG 154, 864-957).

Проти Ніля Кавазіляса виступив Кидоній з осібним оборонним письмом: Πρὸς τοὺς τοῦ Καβάσιλα ἐλέγχους..., в якім рішучо бере в оборону св. Тому і докоряє Кавазільови, що посмів трактувати того великого вченого і святого - як якого хлопчика [105].

В XV ст. полишив витяги з Теологічної Сумми Юрій Схолярій як византіський патріярх Геннадій († коло 1468) [106].Він зразу був прихильником Унії, але по здобуттю Византії Турками, а ще більше мабуть від впливом Марка з Ефезу, занехав сю думку. Ґеннадій переклав також дещо з инших творів. Він то мав сказати: „Коби ти, Томо, був не родився на Заході, але на Сході, щоби ти був православним, та щоби ти вчив так про походження Св. Духа, як про инше ти прегарно говориш” [107].

Що Емануіл Калька († 1410) знав і займався Томою - про се свідчить хочби се, що він, як Грек, вступив до Домініканів, де тоді ціле богословське образовання опиралося на Аквінаті. Його твори (Contra errores Graecorum,De fide deque principiis catholicae fidei) пронизані гадками великого схоляста [108].

Слів похвали для Аквіната не міг знайти кард. Бесаріон - душа флорентійського собору. Свої спекулятивні докази при доказуванню походження Св. Духа від Сина брав він з Теольоґічної Сумми [109].

2. З упадком Царгороду осередок нездиненої богословії пересунувся на Київ. В Могилянській Академії вчилися крім української і московської молоді - також Греки, Румуни, Хорвати, Болгари і Серби. І як в Греції, так і в нас богословську науку двигнув Тома і на нім спочивала бодав посередно Могилянська Академія.

Що вплив Аквіната на зєдинених богословів мусів бути сильним, се ясно. Митр. Рутський побіч Івана Дамаскина поклав Теологічну Сумму як основу богословського образовання. Зєдинені теольоґи вчилися в західних університетах або дома в єзуїтських колєґіях і академіях, та мали нагоду познакомитися зі західною Схолястикою. Не меншу зависимість від Томиної теольоґії слідно і в нездинених.Петро Могила здобув освіту на Заході і туди посилав і своїх кандидатів на професорів Академії. І звідти ціла установа академічна була переведена на окцидентальни лад. І плян студій і латинська мова, все те переведено на схолястичний спосіб, щоби вдержати рівний крок зі західньою освітою.

І як про византійську схолястику годі ще дати всесторонній і основний осуд, бо сливе усі твори лежать невидані в рукописах, так і поверховною з того самого згляду є гадка про нашу схолястику. А всеж таки деякі зверхні познаки позволяють прийти до правдивого заключення, що становище Аквіната в українській нездиненій теольоґії було домінуюче. Напперше в фільософічнім курсі, що тревав два роки, викладано аристотелівську фільософію — до якої послугувалися поясненнями Томи. Виклади проф.Інок. Поповського носять наголовок: Universa philosophia commentariis scholasticis illustrata, doctrinam peripateticam complectens..., Волчанського - Philosophia universa doctrinam peripateticam ad mentem principis philosophorum Aristotelis Stagyritae completens commentationibus scholasticis illustrata...[110]. Нераз можна читати в київських авторів: „Ita Thomas, Scotus, Albertus Nagnus... cum quibus sit conclusio nostra”. Правда, що київські професори послугувалися третьорядними коментарами, але і в тих глубші гадки були взяті з Томи і тільки тоді - як хотіли бути „самостійними", запускалися в банальні квестії і тим осмішували себе і цілу схолястику.

В київській теольоґії (якої студії обнимали 4 роки) стрічаємося з іменем Томи ще частійше. До Сумми виготовлювали професори коментарі на зразок західних схолястів.Tractatus in primam partem Summae theologiae doctoris angelici divi Thomae (Поповський). Sequendo Thomam agemus de Deo uno i T. д.[111]

З тим впливом Аквіната на київську нездинену теольоґію звязаний факт, що її наука стоїть найблище католицької. Крім доґми о походженню Св. Духа і первенства Папи Римського, київські професори вчать зовсім згідно з католицькою Церквою і то навіть в таких точках як епіклеза, чистилище і непорочне зачаття. „Irrepsit noviter, пише Поповський, erronea quorundam opinio dicentium conversionem eucharisticam fieri non per verba Christi: accipite et manducate, hoc est corpus meum, sed per orationem Sacerdotis consecrantis et per verba S. Basilii: fac Domine panem hunc honoratum corpus Filii Tui... Deipara Virgo pro nulla unquam instanti contraxit peccatum originale” [112].

Щойно під впливом Московщини почала „перечищуватися" київська традиція. Зразу і Москва, доки вчили київські академіки, — держалася тої самої науки. Але небавом по призванню Греків, братів Йоанікія і Софронія Лєхудів, зачалася московська реформа. „Вінець віри" Полоцького заборонено, бо він був сплетений „зі Скотових, Аквинових, Ансельмових і тим подібних єретичних блудословія”.Сильвестрови Медведеви наложено покуту за латинську прелесть [113]. Та заперши браму схолястиці - московські теольоґи отворили їх протестантизмови. Се гідне завваги, що на Україні більше чим на півночі в Москві відчували вчені вагу теольоґічної спекуляції. Російські теольоґи уважали розумове уняття і обяснювання правд віри противним традиції старої Церкви. Але якраз Схід — грецькі Отці будьто при помочі аристотелевої фільософії (антіох. школа), будьто плятонової (алекс. шк.) старалися розумом оскільки тільки можна вглубитися в обявлені правди.

***

Сей короткий погляд свідчить, який фермент викликав Тома на Сході. Його твори пробудили приспану византінську і київську теольоґію і промощували тверду дорогу св. Унії. І видно дальше без труду, що діпсно ті східні богослови, що основнійше простудіювали Тому - сильнійше держалися Єдности Церкви і не далися від сеї ідеї відвести в ніякий спосіб. І нині не треба боятися, щоби взявши до рук Аквінатову Сумму, Схід не затратив в розвою теольоґії своїх питомих ціх. Схолястичний архитвір містить в собі квінтесенцію богословської науки і тому становить безумовну основу дальшої праці. Булоби прямо очайдушним хотіти легковажити і неузгляднити Сумми в новочасній богословській творчости на Сході.