IV. КУЛЬТ БОГОПОЧИТАННЯ НАЛЕЖНИЙ ХРИСТОВІ В ЄВХАРИСТІЇ

Теза: Христові в Пресв. Євхаристії, як довго Він присутній, належиться культ богопочитання. Догма віри.

І. ПОЯСНЕННЯ

В тезі розуміється під Євхаристією Христа разом з видами. Першорядним предметом почитання є Христос, другорядним види, тому що є злучені з Христом. Христос є присутній, як довго є види. Якщо ми один одному віддамо честь і поклін, то тим більше Богові. Cultus latriae богопочитання — це є культ, який віддаємо Богові, як найвищому нашому володареві. Такий теж культ належиться Христові в Євхаристії. Cultus duliae — є почитання, яке належиться святим як слугам божим.

Присутність в Євхаристії розуміється постійна, як довго тривають види. Отже не лише в часі освячення і причастя, але також і пізніше, бо Христос і пізніше по освяченні є той, що приносить себе в жертву і дає себе на корм і напиток.

II. ПРОТИВНИКИ

Протестанти — Лютер приймав присутність Христа виключно в хвилині причастя. В протестантській формулці з 1577 р. кажеться: «Extra usum, cum reponitur aut asservatur in pyxide aut ostenditur in processionibus, ut fit apud Papistos, sentiunt (Lutherani) corpus Christi non adesse (Solida declaratio VII, 15. Müller, Symb. Bücher ct. 769).

III. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

Тридентський Собор рішив: «Si quis dixerit in sancto Eucharistiae sacramento Christum unigenitum Dei Filium non esse cultu latriae etiam externo adorandum, atque ideo nec festiva peculiari celebritate venerandum, neque in processionibus secundum laudabilem et universalem Ecclesiae sanctae ritum et consuetudinem solemniter circumgestandum, vel non publice, ut adoretur, populo proponendum et eius adoratores esse idololatros, A.S.» (Denz. 888).

Основою почитання є постійна присутність Христа. S.q.d. peracta consecratione in admirabili Eucharistiae sacramento non esse Corpus et Sanguinem Domini nostri Jesu Christi, sed tantum in usu, dum sumitur, non autem ante vel post; et in hostiis seu particulis consecratis, quae post communionem reservantur vel supersunt, non remanere verum corpus Domini, A.S. (Denz. 886).

IV. ДОКАЗ

1. Св. Письмо. Прямого доказу на богопочитання Євхаристії св. Письмо не дає, але це слідує з дійсної присутности Христа. Він є в Пр. Євхаристії постійно не лише в моменті освячення, бо «це є тіло моє, це є моя кров» значить як довершений факт, а не щойно на майбутнє або умовно буде присутній впродовж якоїсь хвилини. Христос є Богочоловіком і як такому належиться богопочитання. Царі із Сходу віддали поклін Христові по народженні: «І як увійшли в дім, побачили дитя з його матір’ю Марією і впали і поклонилися йому (Καὶ πεσόντες προσεκύνησαν αὐτῷ) (Мт. 2, 11). Таксамо каже св. Павло: «Щоб в ім’я Ісуса клонити кожно (πᾶν γόνυ κάμψῃ) всі небесні, земні і підземні (Филип. 2, 10). Тим то ще більшого почитання є гідний сам Христос в Пресв. Євхаристії.

2. Передання. а) Св. Хризостом каже: Припадь (до землі, віддай поклін) і приступай до Причастя — anapeson kai meteche Ἀλλὰ καθαρὰ σοῦ τὰ ἱμάτια καὶ οὐδὲς σοὶ λόχος; ἀλλὰ καθαρὰ ἐστιν, οὐδὲν ἀνέπεισον καὶ μετέχε. (3 Hom. in ep. Ephes n. 5. M§G 62, 29 III). Св. Кирило Брус. так навчає охрещених: Якщо ти приступаєш, не йди з простягнутими руками і розчепіреними пальцями, але зроби ліву престолом правої, яка має прийняти царя і возьми заглибленою долонею тіло Христове і говори «Амінь». Як ти освятив свої очі уважним зіткненням з св. тілом, то прийми його, уважаючи, щоб тобі ніщо з того не впало на землю. Після того, як ти запричастився тілом, приступи також до чаші крови, не простягаючи рук, тільки спускаючи їх, і побожно, почитаючою поставою, говори: «Амінь» і освяти себе також причастям Христової крови ». οὐχ ἄρτου καὶ οἴνου κελεύονται γεύσασθαι ἀλλὰ ἀντιτύπου σώματος καὶ αἵματος τοῦ Χριστοῦ. Εἶτα μετὰ τὸ κοινωνῆσαι σε τοῦ σώματος Χριστοῦ, προσέρχου καὶ τῷ ποτηρίῳ τοῦ αἵματος· μὴ ἀπτείνων τὰς χεῖρας, ἀλλὰ κύπτων (pronus) καὶ τρόπῳ προσκυνήσεως καὶ σεβάσματος λέγων τὸ Ἀμήν. (Cat. myst. 5, 21, 22. M§G 33, 1124B/5B).

Св. Кирило Олекс. відкидає погляд тих, що Христос є присутній тільки на Службі Божій по освяченні: «Я чудо, що б так, які кажуть: Євхаристія не причиняється до нічого, якщо з неї лишається дещо на наступний день. Але ці, що так кажуть, говорять нерозумне, бо ні Христос не є інакше, ні Його св. тіло не змінюється, але сила освячення, якій животворна ласка остає стало в нім. οὐ γὰρ ἀλλοιοῦται Χριστός, οὐδὲ τὸ ἅγιον αὐτοῦ σῶμα μεταβληθήσεται, ἀλλ’ ἡ τῆς εὐλογίας δύναμις, καὶ ἡ ζωοποιὸς χάρις διηνεκής ἐστιν ἐν αὐτῷ. (Ep. ad Colosye. MSG 76, 1076A).

Св. Хризостом порівнює причастя в яслами в Вифлеємі: ἵνα ἴδωμεν τὸν Δεσπότην ἡμῶν ἐπὶ τῆς φάτνης κείμενον ἐσπαργανωμένον, τὸ φρικτὸν ἐκεῖνο καὶ παράδοξον θέαμα. (In Philogon. n. 3. MSG 48, 753), а Оптат з Мілїве († около 400 р.) називає вівтар sedes et corporis et sanguinis Christi, чаші — Christi sanguinis portatores. (De schism. Donat. IV, 1 сл. MSL 11, 1065. 1068).

Св. Амвросій потверджує практику почитання: Caro Christi, quam hodie in mysteriis adoramus et quam apostoli in Domino Jesu adorarunt. (De Sp. So. III, 11, 79. MSL 16, 794. RI. 1285).

Знаний є вислів св. Августина: Nemo illam carnem manducat, nisi prius adoravit. (In Ps. 98, 9. MSL 37, 1264 RI. 1480).

б) Практика Церкви. Здавен-давна Церква приписувала переховування св. Тайн і віддавала честь євхаристійному Христові. І так в літургіях віддається честь Христові перед Причастям. Вже від II ст. зберігали християни св. Тайни для недужих і визнавців у в’язниці. Навіть дома християни переховували Євхаристію і причащалися в дорозі або причащали тих, що не могли бути на Службі Божій. Юстин ἑκάστῳ τῶν παρόντων μεταλαβεῖν ἀπὸ τοῦ εὐχαριστηθέντος ἄρτου καὶ οἴνου καὶ ὕδατος καὶ τοῖς οὐ παροῦσιν ἀποφέρουσι. — Аpol. I, 65. MSG 6, 428B. Тертулян — Ad uxor., II, 5 MSL 1, 1408/9. Кипріян — De lapsis 26 MSL 4, 500/1. Євсевій Πολλὰς γὰρ τὰς προφορὰς καὶ λειψάνων ἑκάστου τὸ μέρος… κατέχων ἀμφοτέραις ταῖς χερσὶ τὰς τοῦ λαβόντας. — Hist. eccl. VI, 44 MSG 20, 675A, 628-30. Св. Єфрон згадує теж про звичай брати Євхаристію домів: Nihil illo ditius, qui corpus Domini canistro vimineo (в прутянім кошичку), sanguinem portat in vitro. (Ep. 125, 20 MSL 22, 1085).

Від XIV ст. переховувано в церкві Євхаристію не лише для недужих, але також для почитання. В 1264 р. папа Урбан IV установив свято Божого Тіла і святочні процесії, на яких несено св. Тайни як знак подяки за установлення Євхаристії і пришедшого тріюмфу Христа. Через це зростала все віра вірних в Пр. Євхаристію. Разом з цим на заході вийшла в XIV ст. в ужиття практика виставляти св. Тайни до прилюдного почитання і благословлення ними, звернення жертви Христа на освячення вірних. Св. Альфонс Лігуорі заохочував до приватних (посіщень) відвідин Пр. Євхаристії. Постійне почитання Пресв. Євхаристії поставило собі за ціль багато нових чинів і монастирів. В простолюддя — присутність стала навіть значущати на своїй вазі перед жертвою і кивот став осередком їх життя, а не Служба Божа. Одначе основою присутности в кивоті є жертва і тому не можна її зсувати на другий плян, але брати як органічну цілість. На Сході почитання євхаристійного Христа розвивалося на Службах Божих разом з принесенням жертви. Передовсім поширена була Служба Божа Передшеосвячених Дарів, яка не є нічим іншим, як глибоким почитанням Христа в Пр. Євхаристії. Про неї виразно говорить Лаодик. Синод в кан. 49 (IV ст.). Від Трулянського Собору (692 р.) правила її через цілий піст. У теперішніх нез’єдинених почитання обмежується до Служби Божої і Причастя, хоч ще Брусальський Синод (1672 р.) рішив, що тілу і крові Христа належиться культ лятрії так, як Пр. Тройці. (Hardouin, Concil. Coll. IX, 254). в) Тридентський Собор заохочує всіх вірних до почитання Пр. Євхаристії: Nullus itaque dubitandi locus relinquitur quin omnes Christi fideles, pro more in catholica Ecclesia semper recepto latriae cultum, qui vero Deo debetur, huic sanctissimo sacramento in veneratione exhibeant. Neque enim ideo minus adorandum quod fuerit a Christo Domino ut sumatur institutum. Nam illum eundem Deum praesentem eo adesse credimus, quem Pater aeternus introducens in orbem terrarum dicit: «Et adorent eum omnes angeli Dei», quem Magi procidentes adoraverunt». (Denz. 878).

4. Христові як Богочоловікові належиться культ богопочитання, і то не тільки внутрішнього, але й зовнішнього і прилюдного. А що Христос є правдиво і реально присутній в Євхаристії, отже Євхаристії належиться культ богопочитання і то зокрема з огляду на пониження і укриття під видами.

Виринає ще питання, яка є основа євхаристійного почитання. А вже ж рацією почитання Пр. Євхаристії є іпостатична унія другої особи Божої з людською природою. Євхаристійна присутність до рації почитання як такої нічого не додає. Можна замітити, що Христос як Бог є всюди присутній і всюди належиться Йому богопочитання і для почитання Євхаристії нема окремої рації. Цей закид нагадує подібний закид, мовляв, якщо Бог є всюди присутній, тоді нема причини в церкві більше Його почитати і до Нього молитися, чим поза церквою. Саме треба мати на увазі, що в самій Євхаристії довершується найвищий акт богопочитання, бо це є найбільша жертва, а сама жертва є вже культом.